Ухвала суду № 71567979, 15.01.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8936/17

У Х В А Л А

іменем України

12 січня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого: судді – Степаненка О.М.,

при секретарі – Чмих І.С.,

за участі прокурора – Котляренка К.Ю., засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси клопотання засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про приведення вироку у відповідність, застосування зворотної дії закону, що пом’якшує покарання, та зміну покарання,

в с т а н о в и в:

Засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про застосування зворотної дії закону, що пом’якшує покарання, зазначаючи, що вироком апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001 по кримінальній справі №1-39/2001 його засуджено за ст. 142 ч.3, ст.93 п.п. а, е, і, з, ст.42, ч.1 КК України (в ред. 1960) до довічного позбавлення волі.

Засуджений вважає, що закон про кримінальну відповідальність у період з 29.12.1999 по 04.04.2000 змінювався і у відповідності до положень ч.4 ст. 5 КК України до нього повинен бути застосований закон, який пом’якшує покарання, тому ставить питання про заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний термін.

В судовому засіданні засуджений і його захисник просили задовольнити клопотання.

Прокурор просив відмовити в задоволенні клопотання посилаючись на положення рішення Конституційного Суду України № 1-рп\2011 від 26.01.2011.

Суд, заслухавши доводи та заперечення учасників судового розгляду, встановив наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 вироком апеляційного суду Черкаської області від 25.12.2001 по кримінальній справі №1-39/2001 засуджено за ст. 142 ч.3, ст.93 п.п. а, е, і, з, ст.42, ч.1 КК України (в ред. 1960) до довічного позбавлення волі. Ці обставини не заперечують ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту і вважаються встановленими.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 5 КК України, на що посилається засуджений ОСОБА_1, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Для правильного вирішення клопотання ОСОБА_1 суд проводить аналіз законодавства, яке передбачало кримінальну відповідальність за вчинені ним злочини.

Кримінальний кодекс України 1960 року містив положення про смертну кару як виняткову міру покарання, в тому числі й за умисні вбивства, вчинені за обтяжуючих обставин (зокрема, ст. 93 КК).

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.12.1999 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Кодексу 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання.

Верховна Рада України шляхом прийняття Закону № 1483 привела Кодекс 1960 року у відповідність із вказаним Рішенням Конституційного Суду України. У цьому Законі комплексно вирішені питання, що стосувалися заміни смертної кари як виду кримінального покарання таким видом покарання, як довічне позбавлення волі.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 1-рп\2011 від 26.01.2011 дійшов до наступних висновків.

З дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29.12.1999 і до набрання чинності Законом №1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом №1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари.

Однак наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що Кодекс 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК 1960 року). Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 Кодексу 1960 року).

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Як зазначив Конституційний Суд України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п'ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009).

Крім того, Конституційний Суд України вважає, що після Рішення від 29.12.1999 Кодекс 1960 року не став новим законом, що пом'якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів.

Конституційний Суд України виходить з того, що в частині четвертій статті 5 Кодексу 2001 року йдеться про можливість його зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Такі ж висновки містяться в п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2000 від 19.04.2000.

В даному конкретному випадку підстав для заміни покарання призначеного ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк відсутні.

Суд не бере до уваги рішення Верховного Суду України, на яке посилається засуджений, тому що це рішення стосуються злочинів, вчинених в період між оприлюдненням рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 і набранням чинності Законом України №1483 від 04.04.2000. В даному випадку ОСОБА_1 засуджений за злочини, вчинені до вказаного періоду.

Думки, висловлювання та консультативні висновки окремих науковців не превалюють над рішеннями Конституційного Суду України, які є остаточними і обов’язковими до виконання на всій території України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про приведення вироку у відповідність, застосування зворотної дії закону, що пом’якшує покарання, та зміну покарання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подання через Придніпровський районний суд міста Черкаси апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя: ОСОБА_3