Ухвала суду № 71567942, 10.01.2018, Лисянський районний суд Черкаської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/669/17

Провадження № 2/700/37/18

10 січня 2018 р. Лисянський районний суд Черкаської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Бондарчук Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивують тим, що 06 вересня 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_2 уклали кредитний договір №б/н, згідно якої ПАТ КБ «ПриватБанк» надав кредит ОСОБА_2 у розмірі 2000 грн.00 коп. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач зобов’язувався погасити кредит, сплатити за його користування відсотки в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» свої зобов'язання за договором виконав, однак ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконує, суму боргу не погасив, плату за користування кредитом щомісячно не сплачував, в результаті чого має прострочену заборгованість за кредитом та відсотками, яка станом на 30.06.2017 року складає 49838 грн.01 коп.

До позовної заяви представником позивача подано письмову заяву, відповідно до якої заявлені вимоги підтримано у повному обсязі, представник просить проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з’явився та не повідомив про причини своєї неявки, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення судового відправлення.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно з кредитним договором №б/н від 06.09.2012 року, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» надав кредит ОСОБА_2 у розмірі 2000 грн.00 коп. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним та ПАТ КБ «Приват Банк» про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту ПАТ КБ «Приват Банк» керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких ОСОБА_2 при укладенні договору дав згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Власник карткового рахунку зобов’язанй слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 Договору.

Свої обов’язки по договору позивач виконав повністю, а відповідач ухиляється від виконання умов договору та допустив заборгованість по сплаті кредиту та відсотків, яка станом на 30.06.2017 року складає 49838 грн.01 коп., а саме заборгованість по кредиту – 3782 грн.32 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом – 40106 грн. 26 коп.; заборгованість за пенею та комісією – 3100 грн.00 коп.; штраф (фіксована частина) -500 грн.; штраф (процентна складова) -2349 грн.43 коп.

У відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позичальник має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Статею 60 ЦПК передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором, а також того, що не виконав свої зобов`язання з об`єктивних причин суду не надав. За таких обставин суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості по кредиту.

Що ж стосується заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 40106 грн.26 коп., то суд виходить з того, що сума заборгованості по відсотках в рази перевищує тіло кредиту. Позивачем штучно було створено такі умови для власного збагачення. З матеріалів справи вбачається, що кредит був отриманий відповідачем у 2012 році, протягом 2012-2013 рр. відповідач здійснював поодинокі, незначні погашення по кредиту, а починаючи з 2014 року відповідач взагалі не здійснював виплат заборгованості за кредитом. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач навмисно не скористався своїм правом вимоги та штучно збільшував відсотки відрахування по кредиту, а тому вважаю за доцільне та справедливе знизити суму заборгованості по процентах за користування кредитом до 10000 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов"язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 у справі № 6-2003цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по комісії, то позивачем взагалі не зазначено правової підстави її нарахування, не надано суду обгрунтованого її розрахунку.

З постанови ВСУ № 6-1746цс16 від 06.11.2016 року вбачається, що суди дійшли висновку, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, однак не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заборгованість за пенею та комісією не підлягає стягненню.

Разом з тим, суд не може погодитись з вимогою позивача про стягнення додатково штрафів у процентній та фіксованій частині з таких підстав.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Із матеріалів справи вбачається, що за порушенння позичальником строків виконанння зобов’язань за кредитним договором банком одночасно нараховано штраф (фіксована частина) та штраф (процентна складова) та пеню.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф (фіксована частина), штраф (процентна складова) і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором cвідчить про недотримання положень,закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, на що вказує ВСУ у своїй Постанові від 21 жовтня 2015 року.

З вищевикладеного суд вбачає за доцільне стягнути з відповідача штраф в сумі 500 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до роз'яснень, викладених в п.36 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша ст.141 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Отже з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 458,51 грн.

Керуючись ст.ст.526, ч.3 ст.551, 1054, 10561 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15,15-1,30,62, 88, 202, 202-1, 203, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості– задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків:НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» код ЄДРПОУ:14360570, рах.№29092829003111, МФО №305299 заборгованість по кредитному договору в сумі 14282 грн. 32 коп. (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят дві гривні тридцять дві копійки), а саме заборгованість по кредиту – 3782 грн. 32 коп. (три тисячі сімсот вісімдесят дві гривні тридцять дві копійки); заборгованість по процентам за користування кредитом – 10000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень); штраф (фіксована частина) 500 грн. 00 коп. (п’ятсот гривень).

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків:НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» код ЄДРПОУ:14360570, рах.№29092829003111, МФО №305299 витрати зі сплати судового збору 458 грн. 51 коп. (чотириста п’ятдесят вісім гривень п’ятдесят одну копійку).

В решті заявлених вимог відмовити.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуюча –