Постанова № 71564253, 10.01.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7898/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/48/18 Категорія: 33 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2018 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Федонюк С.Ю.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Петрунів Т.С.,

прокурора - Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору прокуратура Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, представника відповідача Державного казначейства України Петрунів Т.С. на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що органами досудового слідства прокуратури міста Луцька Волинської області його було звинувачено у вчиненні ряду злочинів, у зв'язку з чим 04.10.2007 року його було взято під варту, де він перебував до 03.03.2009 року, а потім протягом ще п'яти років знаходився на підписці про невиїзд. Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.03.2013 року, який залишено без змін апеляційною і касаційною інстанціями, його за ч. 2 ст. 166, ч. 2 ст. 172 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 364 КК України виправдано. Вказує, що в результаті незаконного затримання та арешту, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкі і особливо тяжкі злочини, тривалого перебування під вартою в умовах слідчого ізолятора та інших подальших обмежень права і свободи, він зазнав значних моральних страждань, просить суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України завдану йому моральну шкоду незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, стягнувши з держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку коштів з державного бюджету з рахунку Державного казначейства України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 9264320,00 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 113600 (сто тринадцять тисяч шістсот) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права просить рішення суду змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди та стягнути на його користь 9264320 грн..

В апеляційній скарзі представник відповідача Державної казначейської служби України Петрунів Т.С. покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 прокурор Романішина Т.Л. вважала, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн., просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

В суді апеляційної інстанції під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 та представник відповідача Державної казначейської служби України Петрунів Т.С. вимоги апеляційних скарг підтримали в повному обсязі з підстав наведених в них.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача Петрунів Т.С. підлягає відхиленню, апеляційна скарга позивача ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою прокурора міста Луцька Охримовича О.Л. від 04.10.2001 року було порушено кримінальну справу № 31-011-02 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 166, ч. 1 ст. 172 КК України (в редакції 1960 року). 10.10.2003 року постановою старшого слідчого прокуратури міста Луцька Заплотинським В.В. винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, яка скасована постановою прокурора міста Луцька Решетника О.Л. від 20.09.2007 року. 02.10.2007 року постановою слідчого в ОВС прокуратури міста Луцька Макарчука Р.С. порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за фактом отримання хабара, шляхом зловживання владою, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 364 КК України та позивача затримано, що підтверджується протоколом затримання від 02.10.2007 року. Постановою Луцького міськрайонного суду від 12.10.2007 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу - взяття під варту.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури міста Луцька Макарчука Р.С. від 18.10.2007 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 308, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 368 КК України та об'єднано з кримінальною справою № 31-193-07 в одне провадження.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.03.2013 року у справі № 1-167/11/14-к, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10.09.2013 року, ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 166, 172 КК України (в редакції 1960 року) та ст.ст. 307, 308 КК України - визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вини, за ст. ст. 364, 368 КК України - визнано невинуватим та виправдано, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (а.с. 37-49).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, обґрунтовано виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 166, ч. 2 ст. 172 КК України(в редакції 1960 року), ч. 2 ст.307, ч. 2 ст. 308 КК України було виправдано за недоведеністю вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури і суду.

Однак визначаючи розмір ввідшкодування моральної шкоди відповідно до Закону в сумі 113600 грн. суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, а також застосував пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. На думку суду, під поняття «інші виплати», які визначені у Законі від 06.12.2016 № 1774-VIII відноситься і виплати передбачені Законом № 266/94-ВР, в тому числі на відшкодування моральної шкоди.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, поняття «інші виплати» не є тотожним до поняття моральної шкоди, яка відшкодовується одноразово.

Разом з тим, відшкодування моральної шкоди в даному випадку передбачено спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» в який зміни Законом від 06.12.2016 № 1774-VIII щодо розміру відшкодування моральної шкоди не внесені та відповідно до положень якого розмір моральної шкоди розраховується з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, застосування судом до спірних правовідносин п. 13 роз.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, та застосування як розрахункової величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн, до визначення розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставним, оскільки мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» становив 3 200 грн.

Разом з тим, згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-2203цс15 відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 13 Закону суд, враховуючи обставини справи, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, може визначити розмір відшкодування моральної шкоди, який перевищує один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу колегія суддів виходить з наступного.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи апеляційним судом становить 3723 грн..

Судом встановлено, що позивач перебував під слідством та судом з моменту порушення прокуратурою міста Луцька відносно позивача кримінальної справи та його затримання 02.10.2007 року правоохоронними органами, до моменту набрання законної сили вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, яким його було виправдано (10.09.2013 року), що становить 71 повних місяці.

Таким чином, виходячи з вимог Закону відшкодування позивачу моральної шкоди не може становити менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто 264333 грн. (3723х71=264333).

Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 6280 від 18.08.2017 глибина та інтенсивність суб'єктивних переживань ОСОБА_1 внаслідок дій і рішень у зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини визначаються суб'єктивною значимістю для ОСОБА_1 події, особливостями характеру, структури особистості, соціального статусу та суб'єктивного стилю сприйняття ним психотравмувальних подій. Внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з обвинуваченням у скоєнні тяжких злочинів, тримання під вартою, обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд виникли зміни у емоційному стані, індивудуально-психологічних проявах ОСОБА_1, які перешкоджають активному функціонуванню його як особистості, ОСОБА_1 спричинені психологічні страждання як правова основа поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендована сума компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 2895,1МЗП(розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом - 9264320 грн.).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегіть встановленої сили.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Враховуючи наведене, а також тривалість перебування позивача під слідством та судом(майже 6 років), глибину суб'єктивних переживань ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, незаконного взяття і тримання під вартою, зокрема, значний період перебування лише під вартою з 02.10.2007 року по 03.03.2009 року, обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд до 03.04.2014 року, погіршення стану здоров'я внаслідок незаконного тривалого тримання під вартою, тривалості характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках і стосунках з оточуючими, на думку колегії суддів, стягненню на користь позивача підлягає 600000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача Державної казначейської служби України Петрунів Т.С. про те, що право на відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність у діях посадових осіб вказаного органу, а в процесі судового розгляду судом першої інстанції не було надано оцінки незаконності дій з боку прокуратури Волинської області, позивачем не доведено фактів наявності правових підстав для відшкодування шкоди не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду визначається Законом і відповідно до п. 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно вимог норм ч. 1 ст. 1176 ЦК України така шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи,порушенням норм матеріального права в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, рішення суду підлягає відповідній зміні на підставі ст. 376 ЦПК України, та стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає 600000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Державного казначейства України Петрунів Т.С. залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року в даній справі в частині визначення розміру моральної шкоди змінити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 600000 (шістсот тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді