Постанова № 71562546, 11.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4932/17 11.01.2018

Провадження №22-ц/784/101/18

Провадження 22-ц/784/101/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 489/4932/17

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О.,Коломієць В.В.,

із секретарем - Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену суддею Рум'янцевою Н.О. 21 листопада 2017 року в приміщенні цього ж суду за заявою ОСОБА_5 про забезпечення позову по справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4

про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання угоди недійсною та визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу майна подружжя

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання угоди недійсною та визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

20 листопада 2017 року представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначену квартиру.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2017 року заяву представника позивача задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності. Заборонено укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.

Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що суд першої інстанції не з'ясував відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам, вийшов за межі заявленого клопотання та не навів обґрунтованих мотивів задоволення заяви, чим порушив норми процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду ОСОБА_5 посилалась на те, що в період з 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті) вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1, яка належала останньому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 травня 1994 року. За час спільного проживання вони за спільні кошти поліпшували це житло, робили ремонт, придбавали техніку та інше. Після смерті ОСОБА_6 позивачу стало відомо про те, що за життя, а саме 23 червня 1999 року її чоловік нібито уклав договір дарування зазначеної квартири на ім'я відповідача.

Посилаючись на те, що зазначена квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та наміру на укладення договору дарування вона не мала, дозволу на укладання будь-яких договорів не давала, позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнати договір дарування квартири недійсним та визнати за нею право власності на частку квартири.

Отже, квартира АДРЕСА_1 є предметом спору.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, яка була чинною на час винесення оскаржуваної ухвали суду, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, який був чинний на час винесення оскаржуваної ухвали суду позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві та знаходиться у нього або в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 є предметом спору, суд вірно відповідно до положень ст. 1 ЦПК України забезпечив позов ОСОБА_5 шляхом накладення на неї арешту.

Посилання апелянта на те, що суд за власною ініціативою забезпечив позов, шляхом заборони укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням нерухомого майна, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки поняття арешт майна включає в себе накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження , в тому числі і відчужувати її.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про неспівмірність вжитих судом заходів забезпечення позову, заявленим вимогам, а саме накладення арешту на всю квартиру, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки позивач просить визнати недійсним договір дарування всієї квартири, а не конкретної її частини.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Керуючись ст. ст.374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2

Михайлівни залишити без задоволення , а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць

Повний текст постанови складено 15 січня 2018 року