Постанова № 71561821, 10.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/30/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.

Доповідач :Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 рокуСправа № 143/226/17м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року (головуючий суддя Бойко А.В.), ухвалене о 16:04 год. у приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області, дата складання повного тексту рішення 01 вересня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Ліщинецьке об'єднане» про визнання недійсним договору оренди землі,

встановила:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ФГ «Ліщинецьке об'єднане» про визнання недійсним договору оренди землі.

Посилається на те, що їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю 23 березня 2007 року за № НОМЕР_3, належить земельна ділянка площею 2,8564 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, розташована на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку їй стало відомо про існування Договору оренди належної їй земельної ділянки з фермерським господарством «Ліщинецьке об'єднане». Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права дізналася, що датою укладення договору є 10 квітня 2012 року, а строк дії договору становить 10 років.

Позивач вказувала на те, що зазначений договір оренди вона не підписувала, повноважень на підписання від її імені договору оренди землі та згоди на передачу належної їй земельної ділянки нікому не надавала.

Крім того, позивач зауважила, що у наявному примірнику договору у графі «Орендар» замість підпису директора ФГ «Ліщинецьке об'єднане» стоїть факсиміле без зазначення прізвища уповноваженої на підпис особи та за відсутності письмової згоди сторін договору на проставлення факсиміле.

В зв'язку із цим позивач просила визнати недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений між нею, ОСОБА_2, та фермерським господарством «Ліщинецьке об'єднане», зареєстрований реєстраційною службою Погребищенського районного управління юстиції Вінницької області 02 вересня 2014 року та повернути належну їй земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,8564 га, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, а також стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ФГ «Ліщинецьке об'єднане» про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник-позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи. Просили, враховуючи суть та зміст позовних вимог, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, визнати недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та фермерським господарством «Ліщинецьке об'єднане» та зобов'язати ФГ «Лішинецьке об'єднане» повернути ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку.

Представники відповідача ФГ «Ліщинецьке об'єднане» Вознюк П.П. та адвокат Любарський С.М. апеляційну скаргу не визнали та заперечували проти її задоволення, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15 грудня 2017 року набирала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника а також представників відповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України (діючої редакції) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з вимогами статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 263 ЦПК України (діючої редакції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів переконана, що таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановив та виходив з того, що 10 квітня 2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «Ліщинецьке об'єднане» був укладений договір оренди землі терміном на 10 років про передачу у строкове платне користування земельної ділянки, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 2,8564 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Суд першої інстанції також вважає, що даний договір виконувався належним чином, оскільки позивач протягом 2012 -2016 років одержувала орендну плату та претензій щодо неї до відповідача не пред'являє, що свідчить про те, що такими своїми діями ОСОБА_2 визнала вказаний договір недійсним, а тому підписання оспорюваного договору зі сторони відповідача за допомогою факсимільного відтворення підпису не є підставою для визнання його недійсним. Таким чином місцевий суд прийшов до висновку, що позивач відповідно до ст. 60 ЦПК України не надала суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив також і з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, із заявою про застосування якої зверталися представники відповідача, оскільки на його думку позивач знала про існування оспорюваного договору з моменту його підписання, а також і при подальшому одержанні орендної плати.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України (чинної редакції) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України (чинної редакції) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки позивач не підписувала, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, користуючись своїм правом, звернувся до суду із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, запропонувавши поставити на розгляд експерта, в тому числі, і питання чи виконано підпис в оспорюваному договорі оренди землі ОСОБА_2

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2017 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено, у справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с. 108).

Відповідно до висновку експертів Вінницького відділення КНІДСЕ № 5955/5956/17-21 від 12 грудня 2017 року «підпис у договорі оренди землі від 10.04.2012 року між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Ліщинецьке об'єднане» виконаний не самою ОСОБА_2, а іншою особою».

Таким чином, взявши до уваги висновки, зроблені за результатами проведених експертних досліджень, колегія суддів вважає, що факт підписання оспорюваного договору іншою особою, а не особисто ОСОБА_2, свідчить про відсутність волевиявлення позивача на його укладення як загальної вимоги чинності правочину, передбаченої ч. 3 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою його недійсності.

Твердження представника відповідача адвоката Любарського С.М. про те, що отримання позивачем орендної плати є свідченням схвалення позивачем даного договору та підставою вважати його дійсним суд відхиляє, оскільки відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає перелік істотних умов договору оренди землі, щодо яких сторонами має бути досягнуто згоди.

Сам по собі факт сплати орендарем орендної плати за відсутності досягнутої згоди сторін договору не є підтвердженням юридичного існування договору, в той час як при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

До того ж, в судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечувала отримання нею вказаних платежів у вигляді орендної плати.

Крім того, колегія суддів також не може погодитись і з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв'язку із пропуском строку позовної давності з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Апеляційним судом під час розгляду справи встановлено, що позивач дізналась про порушення свого права, тобто про наявність оспорюваного договору оренди землі лише у лютому 2017 року з отриманого нею 06.02.2017 року витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 8), тоді ж отримала копію зазначеного договору та ознайомилась з його змістом, що в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Колегія судів не погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що, що позивач, будучи власником земельної ділянки, отримувала орендну плату від ФГ «Ліщинецьке об'єднане» за користування земельною ділянкою, а тому мала об'єктивну можливість дізнатися про спірний договір оренди, адже отримання орендної плати не є безспірним доказом того, що позивачу було відомо про укладення від її імені саме оспорюваного договору оренди землі від 10 квітня 2012 року.

Крім того посилання представника відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримувала плату за користування землею, суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Це узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами.

На думку колегії суддів, початок перебігу позовної давності у даній ситуації має визначатись з часу коли позивач дізналась або повинна була дізнатися саме про наявність оспорюваного договору оренди землі, який був укладений від її імені та підписаного іншою (іншими) особою (особами), а не про факт користування її земельною ділянкою іншою особою.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню як таке що ухвалене без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи викладене, колегія суддів переконана, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, допустив порушення норм як матеріального так і процесуального права, не вжив заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, а тому прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст. 141, ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції зазначає у постанові суду новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції: судовий збір в розмірі 640 гривень та судові витрати, понесені у зв'язку із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі 704 гривні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року повністю і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Ліщинецьке об'єднане» про визнання недійсним договору оренди землі задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем фермерським господарством «Ліщинецьке об'єднане», зареєстрований реєстраційною службою Погребищенського районного управління юстиції Вінницької області 02 вересня 2014 року.

Стягнути з Фермерського господарства «Ліщинецьке об'єднане» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в сумі 640 грн.

Стягнути з Фермерського господарства «Ліщинецьке об'єднане» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 704 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: