Постанова № 71560718, 10.01.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 676/4533/17

Проваджння № 22-ц/792/170/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар Медведчук Н.Д.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2017 року,

встановила:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» (далі – ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод») про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки.

ОСОБА_2 зазначила, що з 1968 до 1999 року вона працювала у ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на посаді старшого майстра цеху № 14. За рішенням суду позивача було поновлено на роботі, після чого вона пропрацювала на підприємстві до 12 липня 2001 року. За час роботи позивач не використала щорічні відпустки за період з 10 лютого 1999 року до 12 липня 2001 року, натомість, при звільненні підприємство не виплатило їй відповідної грошової компенсації.

За таких обставин ОСОБА_2 просила суд стягнути ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на свою користь 94 грн 54 коп. грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2017 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що у періоди з 22 лютого 1999 року до 12 червня 2000 року та з 21 липня 2000 року до 12 липня 2001 року ОСОБА_2 не працювала у ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» і не виконувала трудових обов’язків, а тому вона не має права на щорічну відпустку та грошову компенсацію за її невикористання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначила, що з 10 лютого 1999 року до 12 липня 2001 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах, у вказаний період їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, за нею зберігалося місце роботи та право на щорічні відпустки, разом із тим, судом не були враховані ці обставини та норми чинного законодавства, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Позивач ОСОБА_2, яку належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, не з’явилася в судове засідання.

Заслухавши учасника процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_2 працювала у ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на посаді старшого майстра цеху № 14.

Наказом від 10 лютого 1999 року № 24-Ка її звільнено з роботи з 22 лютого 1999 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.

Рішенням Кам’янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 9 червня 2000 року ОСОБА_2 поновлено на роботі та стягнуто з ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на її користь 3510 грн 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнення за цим судовим рішенням не проводилося.

Наказом від 12 червня 2000 року № 143 позивачку поновлено на раніше займаній посаді та допущено до роботи.

Ухвалою Хмельницького обласного суду від 20 липня 2000 року рішення Кам’янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 9 червня 2000 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду.

У зв’язку з цим, наказом від 21 липня 2000 року № 171 призупинено дію наказу від 12 червня 2000 року № 143 про поновлення ОСОБА_2 на роботі, а з 24 липня 2000 року її відсторонено від роботи до вирішення справи в суді.

Рішенням Кам’янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 6 квітня 2001 року, яке залишене в силі ухвалою Хмельницького обласного суду від 17 травня 2001 року, в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Наказом від 12 липня 2001 року № 123 скасовано накази від 12 червня 2000 року № 143 і від 21 липня 2000 року № 171.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2012 року стягнуто з ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_2 101 грн 45 коп. грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період роботи до звільнення позивача.

Зазначені обставини визнані сторонами, встановлені судовими рішеннями та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Аналогічні положення закріплені у ст. 2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504/96-ВР).

В силу ч. 1 ст. 75 КЗпП України та ч. 1 ст. 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Статтею 9 Закону № 504/96-ВР визначено порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Зокрема, за змістом частини першої цієї норми до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка (п. 1); час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) (п. 2).

Як передбачено ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію на невикористані щорічні відпустки за період, який слідував після її звільнення відповідно до наказу від 10 лютого 1999 року № 24-Ка.

Після ухвалення 9 червня 2000 року судом першої інстанції рішення про поновлення позивача на роботі вона працювала на підприємстві незначний час, їй нараховувалася заробітна плата (за червень, липень, вересень 2000 року), разом із тим, ОСОБА_2 не зверталася до відповідача із заявою про надання щорічної відпустки.

У подальшому це судове рішення було скасовано судом апеляційної інстанції. Під час нового судового розгляду в позові ОСОБА_2 про поновлення на роботі відмовлено, таким чином, судом визнано правомірність припинення з 22 лютого 1999 року трудових відносин сторін.

Отже на час звернення ОСОБА_2 до суду з позовом у справі, яка переглядається, її права не порушені, внаслідок чого цей позов не підлягає задоволенню.

До того ж, ОСОБА_2 не довела, що вона має право на невикористану щорічну відпустку або на грошову компенсацію замість неї.

Давши належну оцінку дослідженим доказам, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позов ОСОБА_2 є безпідставним і необґрунтованим.

Посилання ОСОБА_2 на те, що судом не враховані фактичні трудові відносини сторін, не відповідають матеріалам справи.

Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 січня 2018 року.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_3

Судді: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_6

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 55