Постанова № 71556950, 10.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/495/16-ц 10.01.2018

Провадження №22-ц/784/156/18

Головуючий суду першої інстанції - Старчеус О.П.

Категорія - 5 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Царюк Л.М., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Скотникова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року, ухвалене о 15 год.50 хв. під головуванням судді Старчеус О.П. в приміщенні суду в смт.Березанка, за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_3 пред'явив до відповідача зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Відповідно до укладеного між ним та Закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний», правонаступником якого є відповідач, договору купівлі-продажу від 24 грудня 2004 року ОСОБА_3 належить котедж кам'яний літ. Р-1 площею 152,6 кв.м., який складає 19/100 частин комплексу з п'яти котеджів по АДРЕСА_1.

Позивач вказував, що придбана ним будівля розташована на належній відповідачу земельній ділянці площею 1,8998 га.

Після придбання вищезазначеної будівлі він набув право власності на земельну ділянку, на якій вона розташована відповідно до положень ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України, відкрито нею користується та володіє, однак, позбавлений права розпоряджатися нею.

Посилаючись на зазначені обставини, а також загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0270 га по АДРЕСА_1, призначену для обслуговування кам'яного котеджу під літ. Р-1.

Відповідач проти позову заперечував та вказував на безпідставність позовних вимог ОСОБА_3, оскільки у вищезазначеному договорі купівлі-продажу майна сторонами не було зазначено кадастровий номер відчужуваної земельної ділянки, який відповідно до положень ч.6 ст.120 Земельного кодексу України є обов'язковою умовою під час укладання таких угод. Посилаючись на зазначене відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Крім того, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року з урахуванням ухвали суду від 25 жовтня 2017 року про виправлення описки позов ОСОБА_3 задоволено частково.

За ОСОБА_3 визнано право власності на земельну ділянку загальною площею 199,6 кв.м, що становить 0,01996 га по АДРЕСА_1, в тому числі площею 122,34 кв.м, яка знаходиться під кам'яним котеджем загальною площею 152,6 кв.м (на плані за літ.Р-1) та під прилеглою земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування будівлі кам'яного котеджу, площею 77,26 кв.м.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ТОВ «База відпочинку «Лазурний» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказував на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано наслідки спливу строків позовної давності, а також не враховано обов'язковість зазначення у договорі купівлі-продажу кадастрового номеру земельної ділянки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень ст.120 Земельного кодексу України у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості до набувача майна переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення у розмірах, визначених земельно-технічною експертизою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 08 жовтня 2003 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний», належало 1,8998 га земельної ділянки рекреаційного призначення під розміщення існуючої бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.82).

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2004 року закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» належав кам'яний котедж літ.Р-1 загальною площею 152,6 кв.м.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 грудня 2004 року закрите акціонерне товариство «База відпочинку «Лазурний» передало у власність ОСОБА_3 19/100 частин будівлі комплексу з п'яти котеджів та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, що складається з котеджу позначеного на плані за літ.Р-1, площа якого становить 152,6 кв.м.

Пункт 12 вказаного договору свідчить, що сторони були ознайомлені з ст.ст.120, 126 Земельного кодексу України.

В цей же день за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно (а.с.6-8).

У серпні 2016 року керівник ТОВ «База відпочинку «Лазурний» звертався до правоохоронних органів з заявою про незаконність намагань позивача потрапити на територію бази без дозволу адміністрації товариства (а.с.103, 104).

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи №125-078 від 28 листопада 2016 року загальна площа земельної ділянки безпосередньо під будівлею та необхідна для її обслуговування складає 199,6 кв.м., в тому числі під будівлею - 122,34 кв.м. та прилеглою земельною ділянкою - 77,26 кв.м. (а.с.55-65).

За змістом ст.377 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст.120 ЗК України, яка мала на час виникнення спірних правовідносин п'ять частин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає/зобов'язується передати майно (товар), а покупець приймає/зобов'язується прийняти майно (товар) у власність.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3 є правильним.

Він відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним ним у постановах від 13.04.2016 р. у справі №6-253цс16 та від 12.10.2016 р. у справі №6-2225цс16 та п.п.18, 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 р.

Оскільки позивач 24 грудня 2004 року придбав у відповідача котедж під літ.Р-1, то до нього перейшло право власності на 199,6 кв.м. земельної ділянки, яка зайнята котеджем та є необхідною для його обслуговування без зміни її цільового призначення - землі рекреаційного призначення.

Посилання відповідача на ігнорування судом ч.6 ст.120 ЗК України є безпідставним, оскільки на час виникнення спірних правовідносин зазначена стаття не мала такої норми. Вона була введена в дію на підставі Закону України №1702-VI від 05.11.2009 р.

Що ж стосується тверджень відповідача про наявність підстав для застосування спливу позовної давності, то вони є хибними.

Згідно з ст.ст.257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач оспорив право власності позивача у 2016 році. В цей же рік позивач і звернувся до суду за захистом свого права, отже позовна давність не порушена.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» залишити без задоволення, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В.Локтіонова

Судді Л.М.Царюк

О.О.Ямкова

Повний текст постанови складено 12 січня 2018 року.