Постанова № 71555586, 19.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 321/1487/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Олійник М.Ю.

Провадження № 22-ц/778/3918/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

За участю секретаря: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області, про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільної сумісної власності, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Михайлівської селищної ради Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області, про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільної сумісної власності.

Посилалася на те, що вона з 2007 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4, вони вели спільне господарство, спільно придбавали майно.

18.07.2008 року за погодженням із нею ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області 18.07.2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 2816. Розрахунок за придбану квартиру здійснено повністю, а саме, згідно договору купівлі-продажу до його підписання продавець отримав 24 200 грн., а 22.07.2008 року решту – 96 800 грн., відповідно до його нотаріально посвідченої заяви.

Після придбання нерухомого майна 11.10.2008 року ОСОБА_3 була зареєстрована в квартирі.

На придбання квартири сторонами були використані їх спільні кошти та частково кредитні, які ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали в Михайлівському відділенні Банку «Аваль».

30.12.2010 року у сторін по справі народилась донька - ОСОБА_5.

Після народження доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжували проживати у придбаній квартирі як подружжя, планували подальше спільне життя, обговорювали питання фінансового характеру, бюджет був спільний, господарство вели разом.

ОСОБА_3 зазначає, що встановлення факту проживання однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу їй необхідно для доведення її права власності на спільне майно.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд встановити факт спільного проживання з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2007 року по 01.11.2016 року, та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Михайлівської селищної ради Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 (а.с. 58).

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначав, що у 2007 році він дійсно познайомився та почав зустрічатись із ОСОБА_3, однак це були тимчасові зустрічі.

18.07.2008 року ОСОБА_4 придбав у приватну власність квартиру за 121 000 грн., що еквівалентно 25 000 доларів США, з яких 24 200 грн., еквівалентних 5 000 доларів США, він передав продавцеві до підписання договору, а решту - 96 800 грн., еквівалентних 20 000 доларів США, зобов’язався передати до 22.07.2008 року. В зв’язку з чим, 21.07.2008 року ОСОБА_4 уклав з ВАТ «ОСОБА_6 Аваль» кредитний договір № 014/17- 05/4202-01 на суму 19 995,50 доларів США.

В забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/17-05/4202-01 в той же день 21.07.2008 року ОСОБА_4 уклав договір іпотеки № 014/17-05/4202-01/2 із наступними змінами від 25.03.2009 року, предметом якого за умовами п. 1.2 договору є спірна квартира.

Вже після придбання житла, а саме 01.10.2008 року, він запропонував ОСОБА_3 проживати разом в зазначеній квартирі для подальшого створення сім'ї, та зареєстрував місце проживання ОСОБА_3 у квартирі.

На теперішній час ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі, однак з квітня 2015 року не проживає за місцем реєстрації.

Під час укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 присутня не була, грошові кошти (навіть частково) для купівлі квартири не надавала, і ніякого відношення до придбання квартири вона не має. Квартира була придбана ним за власні кошти.

З квітня 2015 року ОСОБА_4 стосунків із ОСОБА_3 взагалі не підтримує. Через скрутне матеріальне становище, неможливість оформлення субсидії через реєстрацію в квартирі сторонньої особи, так як ОСОБА_3 самостійно знятися з реєстрації не бажає, був змушений звернутися до суду з позовом.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив суд захистити його право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням за вказаною адресою ОСОБА_3

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати за сплату судового збору в розмірі 275,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2 500 грн., а всього - 2 775,60 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги. ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просили: ОСОБА_3 - рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі; ОСОБА_4 - рішення суду змінити, в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу в сумі 2 500 грн. відмовити, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в розмірі 3 982,63 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інститут спільного проживання однією сім'єю без шлюбу та майнові відносини між сторонами регулюються Сімейним кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

За положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом із тим, згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Саме ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12.

Згідно ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Належність майна до спільної сумісної власності осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, визначається не тільки фактом придбання його під час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, але й спільною участю чоловіка та жінки коштами або працею в набутті майна. Суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця вказаних осіб.

У разі придбання майна хоча й у період фактичних шлюбних відносин, але за особисті кошти чоловіка або жінки, які проживають однією сім'єю без шлюбу, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності, воно є особистою приватною власністю того, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період фактичних шлюбних відносин не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 18 липня 2008 року придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. При укладенні договору ОСОБА_4 повідомив, що у шлюбі не перебуває, гроші, за які він купує вказану квартиру, є його особистою власністю (п. 1.7. договору) (а.с. 36-37).

21 липня 2008 року ОСОБА_4 уклав з ВАТ «ОСОБА_6 Аваль» кредитний договір № 014/17- 05/4202-01 на суму 19 995,50 доларів США для придбання нерухомості у вигляді квартири (п. 1.1.1 договору) (а.с. 38-40).

В забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/17-05/4202-01 21 липня 2008 року ОСОБА_4 також уклав договір іпотеки № 014/17- 05/4202-01/2 із наступними змінами від 25 березня 2009 року, предметом якого за умовами п. 1.2 договору іпотеки є спірна квартира. Згідно п. 2.1.2. вказаного договору ОСОБА_4 у своїй заяві, доведеній нотаріусом до відома іпотекодержателя, стверджує, що на момент придбання квартири у шлюбі він не перебував, квартира, яку він передає в іпотеку, не є спільною сумісною власністю (а.с. 41-45, 46, 47).

Заявою від 22 липня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, яка зареєстрована у реєстрі за № 2881, продавець за договором ОСОБА_8 підтвердила факт отримання нею від ОСОБА_4 залишку суми коштів в розмірі 96 800,00 грн., еквівалентних 20 000 доларів США (а.с. 48).

02 вересня 2014 року здійснено реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 49).

06 лютого 2015 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про звільнення квартири з обтяження у зв’язку із виконанням кредитного договору № 014/17-05/4202-01 від 21 липня 2008 року в повному обсязі (а.с. 50, 51).

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_3 не надано доказів на спростування відомостей, викладених у вищевказаних письмових договорах, щодо придбання ОСОБА_4 спірної квартири за особисті кошти. ОСОБА_3 не доведено, що джерелом набуття спірної квартири були спільні сумісні кошти або її та ОСОБА_4 спільна праця.

Далі, як встановив суд першої інстанції, на підтвердження факту проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю як чоловік та жінка без укладення шлюбу ОСОБА_3 були надані наступні докази

Свідоцтво про народження серія 1-ЖС № 161842 від 20 січня 2011 року, відповідно до якого 30 грудня 2010 року народилася ОСОБА_5, батьком зазначений ОСОБА_4, матір’ю – ОСОБА_3 (а.с. 7).

Згідно з довідкою Бурчацької сільської ради Михайлівського району Запорізької області № 51 від 10 січня 2017 року, ОСОБА_3 фактично з липня 2007 року не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с 109).

В акті депутата Бурчацької сільської ради № 6 від 06 січня 2017 року також зазначено, що з липня 2007 року ОСОБА_3 фактично не проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 110).

Депутатом Михайлівської селищної ради був виданий акт № 16 від 13 січня 2017 року, відповідно до якого зі слів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ОСОБА_3 з ОСОБА_4 проживали як подружжя (цивільний шлюб) в будинку № 321-а по вул. Пушкіна в смт. Михайлівка, вели спільне господарство у період з липня 2007 року по серпень 2008 року (а.с. 111).

Згідно з довідкою КП «Михайлівський комунгосп» № 1 від 6 січня 2017 року, у період з січня 2012 року по 31 жовтня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 були сплачені комунальні послуги за трьох осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (а.с. 112).

Оцінюючи вищевказані докази, суд дійшов правильного висновку, що жоден з них не доводить факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах саме на момент придбання спірної квартири – 18 липня 2017 року.

Так, акт депутата № 16 від 13 січня 2017 року дійсно містить інформацію про спільне проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у період з липня 2007 року по серпень 2008 року, але вказаний акт не може бути визнаний належним доказом, оскільки вказані в акті відомості ґрунтуються на поясненнях свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 В судовому засіданні суду першої інстанції була допитана лише свідок ОСОБА_9, яка повідомила, що на її думку сторони проживали разом однією сім’єю у вказаний період, але близько з ними вона не спілкувалася, в будинку не була, інформацією щодо обстави винаймання житла і ведення спільного господарства не володіє, щодо наявності спільних прав і обов’язків між сторонами нічого не знає.

Судом першої інстанції також були допитані сусіди ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а саме: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які повідомили, що їм відомо про спільне їх проживання з осені 2008 року по весну 2015 року, проте жодному зі свідків не були відомі обставини придбання спірної квартири і перебування на той час сторін у фактичних сімейних стосунках.

Допитані свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які є подругами ОСОБА_3, повідомили суду першої інстанції про перебування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах, але вказані обставини їм стали відомі зі слів самої ОСОБА_3

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що допитані судом під час розгляду справи свідки, хоча і підтвердили факт проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 разом без реєстрації шлюбу, але сама по собі ця обставина не є достатньою для визнання набутого в цей період майна спільною сумісною власністю сторін без встановлення джерел придбання такого майна.

Вірним є висновок суду про те, що твердження ОСОБА_3, що вона з ОСОБА_4 мали спільні кошти, та на придбання квартири були частково витрачені її кошти, не були підтверджені відповідними доказами. ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів того, що сторони на час придбання спірної квартири мали взаємні права і обов’язки, що притаманні подружжю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, об’єднали особисті кошти кожного з них з метою набуття спільного майна. ОСОБА_18 не довела, що вона з ОСОБА_4 спільно купували квартиру та несли спільні витрати на її придбання. Так, надана позивачем ОСОБА_3 довідка про стан кредиту № Д-14-В83/62-133 від 26 жовтня 2016 року (а.с. 13), відповідно до якої вона отримала кредит 18 липня 2008 року в сумі 16 000 грн., не є належним доказом участі ОСОБА_3 у придбанні спірної квартири, оскільки з наданої довідки не вбачається мети кредиту і його істотних умов, крім того, факт перебування сторін у вказаний період у фактичних шлюбних відносинах не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду.

З огляду на встановлені обставини, колегія погоджується з висновком суду, що ОСОБА_3 не довела факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу на момент придбання спірної квартири – 18 липня 2008 року. Також, не надано доказів, що у вказаний період сторони були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов’язки. За таких обставин, відсутні підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири.

Разом із тим, ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_3 були визнані в частині спільного проживання в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року. Вказані обставини були також підтверджені показаннями допитаних в судовому засіданні свідків. У вказаний період ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартині, в 2010 році у сторін народилася дочка. За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині встановлення факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд дав належну правову оцінку у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення).

Всі викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Далі, в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядалось.

Згідно апеляційної скарги ОСОБА_4 оскаржує рішення суду лише в частині розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно частини 1 статті 88 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який був чинний на час ухвалення рішення, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені лише в частині встановлення факту, суд підставно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 275,60 грн. (0,2 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2016 року, яка становила 1 378 грн.).

До матеріалів справи ОСОБА_3 долучено договір про надання правової допомоги від 27 лютого 2017 року, укладений між нею та адвокатом ОСОБА_19, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок витрат, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 7 вересня 2017 року на суму 5 000 грн., рахунок № б/н від 7 вересня 2017 року на суму 5 000 грн., квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 7 вересня 2017 року про сплату ОСОБА_3 5 000 грн. (а.с. 114, 115, 165, 166, 167, 168).

Отже, витрати ОСОБА_3 на правову допомогу документально підтверджені та доведені, розрахунок цих витрат зроблено відповідно до Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який був чинний на час ухвалення рішення, і не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, що був встановлений цим законом.

Враховуючи, що позов було задоволено частково, суд підставно згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) присудив ОСОБА_3 судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 500 грн.

Щодо вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь витрат на правову допомогу в сумі 3 982,63 грн., то вони задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції докази на підтвердження понесених судових витрат суду не надавалися, вказані докази були надані лише при поданні апеляційної скарги.

Посилання у скарзі на те, що суд 07 вересня 2017 року відмовив представнику ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання документального підтвердження витрат на правову допомогу, не є підставою для зміни розподілу судових витрат. ОСОБА_4 та його представник не були позбавлені можливості надати відповідні докази на підтвердження витрат на правову допомогу протягом часу розгляду справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судових витрат між сторонами спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його зміни або скасування і задоволення апеляційних скарг.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_3 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію судових витрат, понесених нею при подачі скарги до апеляційного суду.

ОСОБА_4 при подачі скарги до апеляційного суду також було сплачено судовий збір, проте, у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір. Сплачена ОСОБА_4 сума судового збору за подачу апеляційної скарги може бути повернута ухвалою суду за його заявою.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: