Рішення № 71554727, 11.01.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/3921/17

Провадження № 2/333/155/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Кулик В.Б.,

при секретарі Довгаль А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням, в якому зазначила, що вона є власником житлового приміщення, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (до перейменування – вул. Гаврилова)АДРЕСА_1. Крім неї, за вказаною адресою з липня 2014 року зареєстровані відповідачі: її син – ОСОБА_2, його дружина – ОСОБА_3, та їх спільний син – ОСОБА_4 Наприкінці серпня 2014 року відповідачі виїхали за межі території України, де і перебувають на теперішній час. У зв’язку з реєстрацією відповідачів у квартирі вона змушена нести зайві витрати по сплаті за комунальні послуги. Добровільно знятися з реєстраційного обліку відповідачі не можуть. Враховуючи викладене, вона просить суд визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (до перейменування – вул. Гаврилова)АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена судом своєчасно та належним чином, надала заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, позов підтримала, з підстав викладених у позовній заяві, та просила задовольнити у повному обсязі. Проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, повторно у судове засідання не з’явилися, причину неявки суду не повідомили. Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідачів, повідомлених належним чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (ухвалює заочне рішення). Позивач згідно з наданою заявою не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник третьої особи – Департаменту реєстраційних послуг ЗМР у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти позову не заперечує.

Представник третьої особи – Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином, причини неявки останнього суду не відомі.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, взявши до уваги, заяву надану позивачем, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

За вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована і проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (до перейменування – вул. Гаврилова)АДРЕСА_1, та є власником зазначеного житлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.1999 року(а.с. 9). Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 10), технічним паспортом, складеним ОП «ЗМБТІ» на житлове приміщення від 08.07.1999 року, що розташоване за вищевказаною адресою (а.с. 11-12), паспортом громадянина України серії СВ № 044585, виданим Комунарським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 19.08.2003 року (а.с. 6-7).

На підставі акту про не проживання від 22.06.2017 року, складеного комісією у складі ОСОБА_5, ОСОБА_6, у результаті проведення обстеження, було встановлено, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (до перейменування – вул. Гаврилова)АДРЕСА_1, з серпня 2014 року і по теперішній час за вказаною вище адресою не проживають (а.с. 13).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі в спірній квартирі не проживають, тривалий час не беруть участі в утриманні квартири.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, яким означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджуватися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а за ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується та розпоряджується своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, та це право в силу ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України - є непорушним.

Положенням ст. 391 Цивільного кодексу України, передбачено, що власник має право прохати усунути перешкоди у користуванні власністю.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України і ст. 150 ЖК України, які передбачають, що власник використовує житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язання, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 9 Житлового кодексу України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченим законом.

Відповідно до ст. 163 Житлового кодексу України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 та 5 ч. 3, ч. 4 ст. 71 цього Кодексу.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» поняття реєстрації визначено як внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідачі не знімаються з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою у добровільному порядку.

Таким чином, аналізуючи у сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що відповідачі з серпня 2014 року на теперішній час не мешкають у спірній квартирі, не є її власниками, не несуть обов’язків, що випливають з договору найму жилого приміщення, але залишаються зареєстрованими у спірній квартирі, що спричиняє позивачу додаткові матеріальні витрати за прописаних відповідачів, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою, розташованою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (до перейменування – вул. Гаврилова)АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повний текст судового рішення складено 11 січня 2018 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик