Постанова № 71552468, 10.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/103/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаревич М. Г.

Доповідач :Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 рокуСправа № 149/1553/16-цм. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №149/1553/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», за участю третої особи ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року, яке ухвалене суддею Войнаревич М.Г. в приміщенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області об 11 год. 15 хв., -

в с т а н о в и л а :

В червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась у суд з зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 14 жовтня 2005 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір №14/10/2005/840-КВ-М/108, згідно якого позивачу надано кредит у сумі 16240 доларів США строком на 240 місяців, плата за користування кредитом становить 12% річних. Відповідачем були порушені права позивача як споживача послуг банку, оскільки під час отримання кредиту в іноземній валюті позивача не попередили про валютні ризики, які вона несе та не було надано інформацію про сукупну вартість кредиту.

ОСОБА_2 вважає, що кредитний договір укладений із порушенням закону, порушує її права, а тому просила визнати недійсним кредитний договір №14/10/2005/840-КВ-М/108 від 14 жовтня 2005 року.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача не порушені.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір №14/10/2005/840-КВ-М/108 від 14 жовтня 2005 року, відповідно до якого банк надав, а позивач отримала грошові кошти у сумі 16240 доларів США (т.1 а.с.7-8).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що спірний кредитний договір порушує її права, оскільки банківською установою порушено її права як споживача послуг банку, так як під час отримання кредитку в іноземній валюті її не попередили про валютні ризики, які вона несе, як споживач, не було надано інформацію про сукупну вартість кредиту.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таки з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві.

Доводи позивача на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки (12% річних), сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, строк дії кредиту, сума щомісячного мінімального платежу на весь час дії договору.

Позивач при укладенні оспорюваного договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, однак, як вбачається, договір був підписаний та виконувався сторонами.

Крім того, відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.

Як встановлено судом, кредитний договір укладено сторонами 14 жовтня 2005 року, а отже на час укладення договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12 січня 2018 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Медяний В.М.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.