Рішення № 71551539, 22.12.2017, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/19823/14-ц

провадження № 2/753/76/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Цимбал І.К.

при секретарях Черленюк В.В., Корпусенко А.О., Кисіль Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради, відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волошенюк Леся Олександрівна, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним правочинів, усунення перешкод у користуванні -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів, де є треті особи, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним правочинів, усунення перешкод у користуванні, посилаючись на те, що земельна ділянка якою користувалася позивач, оскільки на останній була розташована належна їй на підставі договору дарування вбиральня, незаконно була передана у власність відповідачу ОСОБА_4 Позивач мала намір сама одержати у власність вказану ділянку, проте Київська міська рада без погодження з позивачем, яка є власником суміжної земельної ділянки, а також власником вбиральні, що була розташована на спірній земельній ділянці, передала її ОСОБА_4, хоча на цій землі була розташована вбиральня, а отже частина землі яка перебувала під нею належала позивачу на праві власності у зв'язку з переходом права власності на вбиральню до позивача за договором дарування. В подальшому ОСОБА_4 незаконно отримавши земельну ділянку подарував останню відповідачу ОСОБА_3, яка в подальшому незаконно відчужила земельну ділянку за договором міни відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Таким чином, позивач вважає свої права на спірну земельну ділянку порушеними, у зв'язку з чим просить визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради на підставі якого ОСОБА_4 виділено у власність спірну земельну ділянку, визнати не дійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку,а також визнати не дійсними всі подальші договори про відчуження земельної ділянки, зобов'язати ПНКМНО Волошенюк Л.О. внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зобов'язати ОСОБА_4 та Київську міську раду усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та привести її у стан, що існував до порушення прав позивача.

В судовому засіданні позивач та представник останньої позов підтримали, з підстав зазначених у позовних заявах, просили задовольнити вимоги викладені в остаточній редакції /Т. ІІІ а.с. 60-63/.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засіданні повторно не з'явилась, будучи повідомленою належним чином про час та місце розгляду справи, про поважність причин неявки суд не повідомила та не просила розглянути справу у відсутність останньої, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність, проти чого не заперечували учасники справи. Від представника ОСОБА_3 надійшли заперечення проти позовних вимог у першочерговій редакції, з підстав необґрунтованості та незаконності останніх, зокрема набуття ОСОБА_3 спірного майна на законних підставах так само як і його відчуження /Т.І а.с. 87 - 98/.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на необґрунтованість та незаконність останнього, просила відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4 правомірно отримав у власність спірну земельну ділянку та правомірно зареєстрував право власності на будинок, на якому була розташована земельна ділянка та в подальшому на законних підстав уклав правочини на відчуження вказаних об'єктів нерухомості. Позивач ніколи не претендувала на виділ їй у власність земельної ділянки, її викуп тощо до подачі позову, а це більше ніж 10 років з часу утримання нею у власність сусідньої земельної ділянки.В подальшому представник просила розглянути справу у відсутність останньої /Т. IV а.с. 145/.

ОСОБА_6, представник останнього та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали з аналогічних підстав зазначених представником ОСОБА_4 Крім того, представник зазначила, що позивач необґрунтовано посилається на те, що вразі переходу права власності на вбиральню за договором до неї перейшло право власності на земельну ділянку, необхідну для її обслуговування, оскільки на час укладення угоди щодо набуття позивачем майна, законодавство передбачало укладення окремого договору щодо набуття земельної ділянки на якій розташоване відповідне майно. Таким чином, враховуючи те, що позивач не була власником суміжної земельної ділянки на час її набуття ОСОБА_4 узгодження з нею меж земельних ділянок тощо не було потрібно. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали договір, яким набули право власності на земельну дялнку та будинок без будь яких порушень закону і є власниками даного майна на законних підствах /Т. IV а.с. 48 - 55/.

Представник Київської міської ради, проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що виділ спірної земельної ділянки у власність був здійснений із дотриманням вимог чинного на той час законодавства, позивач ніколи не зверталась із заявами про те, що остання претендує на спірну земельну ділянку тощо.

Представник департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог з аналогічних підстав зазначених вище, а також пояснила, що департаментом були виконані усі передбачені чинним законом вимоги щодо відведення у власність спірної земельної ділянки /Т.І а.с. 130-133, Т.ІІ а.с. 35, 36, Т.IV а.с. 7/.

Представник відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно в судове засіданні повторно не з'явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, про поважність причин неявки суд не повідомив та не просив розглянути справу у відсутність представника, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника, проти чого не заперечували учасники справи.

ПНДМНО Новікова Н.А., просила розглянути справу у відсутність останньої /Т. І а.с. 153, Т ІІ а.с. 138, 166, 225, Т.ІІІ а.с. 90, 108, 147, 148/.

ПНКМНО Волошенюк Л.О. в судове засіданні повторно не з'явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, про поважність причин неявки суд не повідомив та не просив розглянути справу у відсутність останнього, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність, проти чого не заперечували учасники справи.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

05.11.2003 на підставі договору дарування ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_2 /IV а.с. 133/. Згідно зазначеного вище договору дарування до неї перейшло право власності і на дерев'яну вбиральню позначену літерою «Д».

15.04.2004 рішенням Київської міської ради № 185-1/1395 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування будинків, господарських будівель і споруд», на підставі заяви позивача, останній було виділено у власність земельну ділянку 0,0849 га.по АДРЕСА_2/Т.IVа.с. 117, 130/.

Згідно заяви позивача від 21.05.2004 останній було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0849 га. по АДРЕСА_2від 23.09.2004 /Т.IVа.с. 108, 119/.

Позивач зазначає, що до земельної ділянки, яка була виділена останній у власність не увійшла та частина землі площею 0,1246 га. на якій була розташована дерев'яна вбиральня під літерою «Д» і ця частина землі хоча і не була виділена позивачу, остання мала на неї право, оскільки була власником нерухомого майна, що не ній знаходилось і використовувала цю частину під город.

Разом з тим, з такими доводами позивача суд погодитися не може, оскільки згідно

ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на час укладення договору дарування від 05.11.2003р.), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Така ж правовапозиція викладена у п.п. ґ), п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно - правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. №997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Оскільки під час укладення договору дарування житлового будинку АДРЕСА_2, не було укладено договорів щодо переходу права власності на земельну ділянку на якій розташовані подаровані об'єкти нерухомості, то за діючим на той час законодавством, до позивача не перейшло, а ні право власності, а ні право користування земельною ділянкою на якій були розташовані такі об'єкти, а отже земельна ділянка на якій були розташовані набуті позивачем у власність об'єкти нерухомості, залишились у комунальній власності згідно ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України. В подальшому після отримання позивачем державного акту на землю до неї перейшло право власності на земельну ділянку 0,0849 га. по АДРЕСА_2, проте земельна ділянка площею 0,1246 га. на якій була розташована дерев'яна вбиральня під літерою «Д», розташована поруч і яка не була виділена позивачу у власність, тобто лишки земельної ділянки по АДРЕСА_2 залишилась у комунальній власності, хоча і на цій земельній ділянці залишилась належнапозивачудерев'янавбиральня.

Слід зазнати, що під час оформлення права власності на земельну ділянку позивачем, останньої жодним чином не було висунуту заперечень, зокрема під час узгодження меж земельної ділянки, що на частині земельної ділянки, яка не входить до землі, яка не підпадає під приватизацію, знаходиться частина її некапітальної нерухомості. Також, зазначаючи про те, що позивач мала намір сама викупити лишки земельної ділянки, які не увійшли до землі, що була приватизована останньої, позивач не вчинила жодної дії, направленої на реалізацію такого наміру. Крім того, позивач особисто зазначила в судовому засіданні, що тривалий час проживає у іншому місті, що свідчить про те, що лишками неприватизованої землі, позивач не користувалась, що спростовує її доводи про використання такоїземліпід город. Отже, доводи позивача про те, що з нею не було узгоджено меж земельної ділянки, яка виділялась ОСОБА_4 та відсутність на цю земельну ділянку поштової адресу є неспроможними і такими, що не можуть свідчити про незаконність приватизації в цілому.

27.12.2011 ОСОБА_4 звернувся до Київської міської ради із заявою про безкоштовну передачу останньому у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку АДРЕСА_3, вже під збудований будинок, належний ОСОБА_4 на праві власності /Т.IVа.с. 88 - 98/. Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою належною позивачу /Т.3 а.с. 17/.

01.11.2012 на підставі рішення Київської міської ради № 455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку АДРЕСА_3 та 06.03.2014 ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку /Т. ІІ а.с. 199- 206/.

Таким чином, твердження позивача про наявність у неї права на земельну ділянку, яка не була виділена у власність позивачу, виходячи лише з факту укладання нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 05.11.2003, є безпідставним, оскільки не відповідає вимогам ч. 1 ст. 120 ЗКУкраїни (в чинній на дату укладення договору дарування від 05.11.2003р. редакції), згідно якої чітко встановлювалось, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину потребує окремого договірно-правового регулювання на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно вимог ст. 122 ЗК України до повноважень сільські, селищні, міські радивідноситься право передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до вимог ч.ч.1,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 9 ЗК України та п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежувань земель державної та комунальної власності» розпорядження землями комунальної власності в межах м. Києва здійснює Київська міська рада.

Отже, як встановлено позивачу належить 0,0849 га у АДРЕСА_2. В свою чергу, спірна земельна ділянка площею 0,1246га перебувала у комунальній власності Київської міської ради, яка відповідно до повноважень здійснювала розпорядження землями Київської територіальної громади і вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права власності або користування землею в м.Києві в порядку, встановленому законом.

Крім того, аргументи позивача щодо незаконності виділу землі ОСОБА_4 спростовуються нотаріально завіреною заявою ОСОБА_10 від 11.10.2006 до Київської міської ради, згідно якої вона не заперечує проти виведення землі, а саме лишків земельної ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_4, в дозволених законом розмірах, оскільки саме остання використовувала земельну ділянку у повному обсязі до приватизації її частини позивачем /Т.ІІІ а.с. 8/; зміни до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки НОМЕР_1, АДРЕСА_3, виконані КП «Київський інститут земельних відносин» за дорученням ГУ земельних ресурсів м. Києва від 24.04.2012 на підставі листа від ОСОБА_4 вх. №К-4593 від 24.04.2012 року /Т.ІІІ а.с. 9-12, 17-19/; лист про внесення 26.02.2014 року до Державного земельного кадастру відомості про формування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_2. Вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державну реєстрацію земельної ділянки здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 13.11.2013, розробленої ТОВ «НПВ»ТОПОС».

Таким чином,рішення Київської міської ради від 01.11.2012 №455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» щодо приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 прийнято у відповідності з вимогами законодавства, при цьому інтереси Позивача щодо володіння, або користування спірною земельною ділянкою у розмірі 0,100 га з кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_3 порушені не були, оскільки така земельна ділянка не знаходилась у неї на праві власності, законному користування (на підставі договору оренди), а перебувала у комунальній власності Київської міської ради та була розташована за адресою відмінною від земельної ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності площею 0,0849 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, за адресою: АДРЕСА_2.

Враховуючи наведене, суд вважає що позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» щодо приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а отже і відсутні підстави для скасування державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4

05.04.2014 ОСОБА_4 згідно договору дарування подарував ОСОБА_3 земельну ділянку та розташований на ній будинок за адресою по АДРЕСА_3 /Т.І а.с. 80 - 84/.

Вказаний договір відповідає вимогам ч. 1 ст. 718, ч. 2 ст. 719, ч. 4 ст. 720 ЦК України.

06.04.2015 ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_5, уклали попередній договір міни, а в подальшому 17.04.2015 договір міни відповідно до якого ОСОБА_3 обміняла належну їй на праві власності земельну ділянку та розташований на ній будинок за адресою по АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6, ОСОБА_5 на праві власності / Т. IVа.с. 56 - 62/

Договір міни відповідає вимога ст. 657 ЦК України.

Згідно ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності з вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлюються принципи здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5 та 6 ст. 203, ст. 215 цього Кодексу.

Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 набуте ОСОБА_4 на законних підстав, про що зазначено вище, то підстави для визнання недійсними вище вказаних правочинів,вчиненихвідповідно до вимог чинного законодавства відсутні.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що на момент укладання спірних правочинів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мали зареєстроване право власності на будинок та земельну ділянку, про що, на час підписання договорів, було надано правовстановлюючі документи на нерухоме майно.

Перед укладенням правочинів нотаріусами неодноразово перевірялися відсутність заборони відчуження або арешту житлового будинку та земельної ділянки шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Будь-яких заборон відчуження або арештів на відчужуване майно виявлено не було.

Отже, під час вчинення правочину набувачи не мали жодних сумнівів у праві відчужувача на відчуження майна, що і було підставою для укладання спірних договорів.

При вчиненні правочинів набувачі майна не знали і не могли знати про вірогідність відсутності у відчужувачів майна відповідних прав на вчинення таких дій.

В своїй позовній заяві позивач зазначала, що відчужувані майна, за обома спірними договорами не мали на це право, оскільки фактично не набули права власності на ньогов установленому законом порядку.

Разом з тим, ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За таких обставин, якщо позивач вважає, що земельна ділянка та будинок були відчужені незаконно, набувачі не знали і не могли знати про вказані вище обставини, оскільки в момент вчинення договорів дарування не відплатний договір та договір міни відплатний договір, відчужувачами були надані всі документи, які підтверджують право власності на житловий будинок та земельну ділянку, які були перевірені як нотаріусами, які посвідчували правочини так і набувачами. Тим більше, позивач ніколи не мала, зареєстрованого в установленому законом порядку, права власності на житловий будинок і земельну ділянку, і як наслідок не була власником цього майна, а тому це майно не могло бути нею загублене, викрадене або іншим чином бути таким, що вибуло з її володіння не з її волі іншим шляхом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання правочинів не дійсними не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Так, само і вимог про зобов'язання ОСОБА_4 та Київську міську раду усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, оскільки останні не є її власниками, оскільки власниками є ОСОБА_6, ОСОБА_5

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов є незаконним, необґрунтованим, у зв'язку з чим відмовляє у його задоволенні у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 141, 242, 258,259, 263-265, 268,272, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради, відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волошенюк Леся Олександрівна, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним правочинів, усунення перешкод у користуванні відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий: