Ухвала суду № 71549496, 09.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №636/695/17 Головуючий 1 інстанції Дьоміна О.П.

Провадження №11-кп/790/151/18 Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія: ч.1 ст.185 КК України

УХВАЛА

Іменем України

09 січня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Протасова В.І., Гришина П.В.,

при секретарі - Гончаровій А.Е.,

за участю прокурора - Крестьяніновій І.А.,

захисника - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою в новій редакції прокурора на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 21.03.2017р. щодо ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком:

ОСОБА_2, 13.11.1984р.н., уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружений, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючий, мешкає за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт. Введенка, вул. Соснова, б.11, раніше в силу ст.89 не судимий,

засуджений за ч.1 ст.185 КК України до штрафу в розмірі сімдесяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1275грн.

Крім того, цим же рішенням суду вирішена доля речових доказів та процесуальних витрат у порядку передбаченому ст.ст.100, 124 КПК України.

Вироком суду встановлено, що 13.01.2017р., близько 20год. 00хв. ОСОБА_2 прибув за кермом транспортного засобу – трактора марки Т-40, р.н. НОМЕР_1, із приєднаним до нього гідравлічним пристроєм для погрузи – причепом р.н. НОМЕР_2, до кварталу №8 виділу №5 урочища «Лаптівська дача» Малинівського лісництва ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», що є територією природно-заповідного фонду та знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області. Помітивши раніше вирубані та розпиляні на частини дерева породи сосна, у ОСОБА_2 виник злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом наживи, з метою незаконного збагачення за рахунок інших осіб, останній помістив до кузова причепа розпиляні 6 (шість) стовбурів дерев породи сосна звичайна сироростуча на 37 фрагментів, кожен довжиною близько 3 м., найменшим діаметром 31 см., найбільшим діаметром 36 см., після чого, залишивши територію кварталу №8 виділу №5 урочища «Лаптівська дача» Малинівського лісництва ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», отримав реальну можливість розпорядитись викраденим майном, тим самим довів свій злочинний умисел до кінця та з місця вчинення злочину зник. Вартість 6 дерев породи сосна звичайна сиро ростуча становить 3961грн. 75коп. Таким чином, своїми умисними злочинними діями ОСОБА_2 завдав матеріальної шкоди ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», на загальну суму 3961 грн. 75коп.

В апеляційній скарзі у дійсній редакції прокурор просить вирок скасувати у зв’язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в наслідок м’якості та ухвалити свій вирок яким обвинуваченому за цією ж нормою закону призначити 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700грн., а також на підставі ст.100 КПК України повернути трактор та причеп їх власникам.

Обвинувачений у поданих запереченнях просить вирок суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, з’ясувавши позицію сторони захисту, які вважали, що апеляція задоволенню не підлягає, перевіривши апеляційні доводи та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

З вироку суду (т.2 а.с.48-49) вбачається, що фактичні обставини встановлені згідно ч.3 ст.349 КПК України, що позбавляє права оскаржувати їх в апеляційному порядку.

Оскільки встановлено, що ОСОБА_2 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) то суд першої інстанції вірно кваліфікував ці його дії за ч.1 ст.185 КК України.

Таким чином, відповідно до раніше наведеної правової норми апеляційна інстанція перевіряє вирок лише в частині призначення обвинуваченому покарання.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції врахував: характер та суспільну небезпеку скоєного правопорушення, який кваліфікується як злочин середньої тяжкості; особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є фізичною особою підприємцем, а також прийняв до уваги майновий стан обвинуваченого.

Обставиною, що пом’якшує покарання суд визнав щире каяття, за відсутністю обставин, які б обтяжували покарання.

З урахуванням наведеного районний суд прийшов до правомірного висновку, за переконанням колегії суддів, і це не оскаржується прокурором, що ОСОБА_2 слід обрати мінімальний вид покарання передбачений санкцією ч.1 ст.185 КК України – штраф.

Такий підхід при призначенні покарання, колегія суддів находить таким, що в повній мірі відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям які передбачені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Виходячи з наведеного, а також враховуючи, що збитки підприємству не завдані, обвинувачений будучи особою, яка не має судимості виховує двох неповнолітніх дітей, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом покарання не можна вважати явно не справедливим через суворість тому апеляція прокурора в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.12 ст.100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.

З вироку суду (т.2 а.с.48) випливає, що суд першої інстанції пославшись на т.1 а.с.31, 46, 67-68, 120-122 не встановив власника майна, а повернув його законному володільцю, яким з огляду на існуючу довіреність (т.1 а.с.119) є ОСОБА_2

Сам законодавець у вищезазначеній нормі оперує двома поняттями власник та законний володілець тож залишаючи обвинуваченому передані йому на зберігання речі, суд першої інстанції, на думку колегії суддів не допустив порушення вимог процесуального законодавства.

Таким чином, колегією суддів не встановлені підстави для зміни чи скасування судового рішення, а тому вирок суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 21.03.2017р. щодо ОСОБА_2 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді