Рішення № 71547270, 09.01.2018, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/4995/17

Провадження № 2/552/46/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.01.2018 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Васильєвої Л.М.

при секретарі Орламенко А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив встановити факт, що він є рідним племінником ОСОБА_3, яка померла 30 січня 2017 року та про визнання заповіту здійсненого ОСОБА_3 20.08.2012 року на користь ОСОБА_2 у зв»язку з тим, що під час складання заповіту волевиявлення ОСОБА_3 на складання цього заповіту не було вільним, не відповідало її волі, бо вона не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що за час свого життя ОСОБА_3 постійно повідомляла його, що квартиру залишить йому, він перебував з тіткою у гарних стосунках , а та обставина, що вона склала заповіт на ім»я відповідача , то вона в момент вчинення вказаного правочину не усвідомлювала значення своїх дій.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з»явився будучи повідомленим про час і місце розгляду справи , заяв про неможливість розгляду справи у його відсутність не надавав.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступних висновків.

Наданими позивачем доказами підтверджується та обставина, що ОСОБА_3 , яка померла 30.01.2017 року була рідною тіткою позивача. Вказаний факт також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4, яка пояснила у судовому засіданні, що вона є двоюрідною сестрою позивача і їй відомі його родинні відносини, а саме те, що ОСОБА_3 була його рідною тіткою. Вказаний свідок також пояснила суду, що при житті ОСОБА_3 пропонувала також і її матері здійснювати догляд за нею, взамін квартири, однак її матір відмовилась. Також ОСОБА_3 неодноразово повідомляла їй, що переоформить спірну квартиру на позивача.

Враховуючи вказані обставини суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин.

Що стосується позовних вимог про визнання заповіту недійсним, то суд виходить із наступного.

20 серпня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім»я відповідача ОСОБА_2, яким заповідала йому все належне їй майно, заповіт посвідчений державним нгтаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори.

30.01.2017 року ОСОБА_3 померла.

На час смерті ОСОБА_3 заповіт не змінений і не скасований.

При житті ОСОБА_3 не визнавалась недієздатною.

Заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подали позивач і відповідач.

Свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з вимогами статті 105 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Суд роз»ясннив позивачеві його право заявити клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_3 на момент складання заповіту , а також роз»ясненив наслідки відмови від проведення вказаної процесуальнї дії.

ОСОБА_1 відмовився від проведення такої експертизи пояснивши суду, що така експертиза ніяких нових даних по справі встановити не може, а він не згоден витрачати кошти на оплату праці експертів за проведення експертизи. ОСОБА_1 пояснив, що суд повинен ухвалити справедливе рішення, бо право на спадкування мають тільки родичі спадкодавця.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 7 цієї статті передбачає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд відповідно до вимог п.3 ч.5 ст. 12 ЦПК України роз’яснив позивачеві наслідки відмови від проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка могла би встановити психічний стан ОСОБА_3 в момент складання заповіту , однак позивач свідомо відмовився від проведення такої експертизи та розпорядився процесуальними правами відповідно до свого волевиявлення.

Будь-яких інших доказів того, що ОСОБА_3 в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними позивач не надав.

Медична картка з ПОКПЛ ім. О.Ф. Мальцева, з якої убачається, що ОСОБА_3 у червні 1977 року перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні цієї лікарня, а також медична картка ПОПНД , з якої убачається, що ОСОБА_3 23.03.2016 року була на консультації у лікаря – психіатра ПОПНД , який направив її для консультації у терапію 1 МКЛ м. Полтави не є належним доказом того, що на момент аосвідчення заповіту, 20.08.2012 року, ОСОБА_3 перебувала у такому стані коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Медичні картки стаціонарного хворого на ОСОБА_3 з 1 МКЛ м. Полтави та амбулаторна картка на її ім"я із лікарні сімейної медицини також не містять жодного підтвердження того, що ОСОБА_3 мала психічне захворювання та не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Аналізуючи вищенаведене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання заповіту недійсним.

Керуючись ст.. 12, 258, 259, 263, 293, 315 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1 є рідним племінником ОСОБА_3, яка померла 30 січня 2017 року.

В задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави.

Суддя Л.М. Васильєва