Рішення № 71546670, 04.01.2018, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2018 року Провадження №2-а/425/10/18

Справа №425/3144/17

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого – судді Коваленка Д.С., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним припинення виплати пенсії, скасувати рішення та зобов’язання поновити виплату раніш призначеної пенсії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, яким просила визнати припинення виплати пенсії з 01 червня 2017 року протиправним та скасувати рішення № 10 від 18 травня 2017 року ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, згідно якого було припинено виплату пенсії з 01 червня 2017 року та зобов’язати вказане управління поновити виплату їй пенсії з 01 червня 2017 року та виплатити недоплачену пенсію з 01 червня 2017 року в повному обсязі.

Відповідно до положень частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. А частиною 8 цієї статті встановлено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позиція позивача полягала в тому, що з 01 липня 2002 року вона працювала в ОСОБА_2 міському відділенні Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи в якості молодшої медсестри. Після свого звернення до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області із заявою про призначення їй пенсії згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», 13 лютого 2017 року Управління прийняло рішення про призначення їй пенсії, яку вона отримувала по травень 2017 року включно. Але рішенням відповідача № 10 від 18 травня 2017 року, їй було припинено виплату пенсії, на підставі підпункту 1.1.4 підрозділу 1.1 розділу 1 Переліку закладів охорони здоров'я лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28.10.2002 року, яким передбачено патологоанатомічне бюро (республіканське, обласне, міське), а розділом 4 - бюро судово-медичної експертизи (республіканське, обласне, міське). Відповідно до роз’яснень Головного управління Пенсійного фонду України № 5421/02-03 від 16.05.2017 року патологоанатомічні бюро і бюро судово-медичної експертизи - різні структури, а відтак, права на призначення пенсії за віком згідно з пункту «6» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у неї не має. Не погоджуючись із цим рішенням, вона просить суд визнати його протиправним, скасувати та зобов’язати відповідача поновити виплату їй пенсії з 01 червня 2017 року.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Його представник, у запереченнях вказував на те, що 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком по списку № 2 з 10 грудня 2016 року. 03 березня 2017 року управління звернулось із запитом для надання роз’яснень щодо правомірності дій при призначенні пенсії позивачу до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. У відповіді на запит, було надано роз’яснення, що права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 позивач, не має. І 18 травня 2017 року у зв`язку із цим було прийнято рішення № 10 «Про припинення виплати пенсії згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу, оскільки в трудовій книжці зазначено, що вона працювала в період з 01 липня 2002 року по теперішній час молодшою медичною сестрою ОСОБА_2 відділення судово-медичної експертизи, замість молодшою медичною сестрою моргу ОСОБА_2 відділення судово-медичної експертизи або паталогоанатомічного бюро.

А суд, на основі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:

Згідно запису в трудовій книжці, ОСОБА_1 з 01 липня 2002 року працює на посаді молодшої медичної сестри ОСОБА_2 відділення судово-медичної експертизи Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи (а.с.12-13). Також, згідно записів трудової книжки робоче місце ОСОБА_3 було атестовано на предмет умов праці, що дає право на пільгову пенсію згідно списку №2, 05 лютого 2002 року, 27 лютого 2007 та 30 травня 2016 року року (а.с.12-13).

У січні 2017 року, ОСОБА_3 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та доданими до неї документами, серед яких були: трудова книжка, довідка уточнююча особливий характер її роботи за період з 01 липня 2002 року по 05 грудня 2016 року, копія наказів про атестацію робочого місця з висновками державної експертизи умов праці (а.с.23,44,48-50,56,60).

А 13 лютого 2017 року, на підставі цих документів вказане Управління, з 10 грудня 2016 року призначило ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку із наявністю у неї необхідного пільгового стажу роботи, як працівника, зайнятого повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (а.с.48-50,56,60).

Рішенням ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області №10 від 18 травня 2017 року, на підставі роз`яснення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №5421/02-03 від 16 травня 2017 року, виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 червня 2017 року було припинено (а.с.48-50, 58,59).

У цьому роз`ясненні вказаний орган пенсійного фонду зазначив, що остання права на призначення пенсії за віком не має, оскільки вона займає посаду молодшої медичної сестри Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, а Списком №2 передбачене право на пільгове пенсійне забезпечення молодших медичних сестер паталого-анатомічних бюро, а такі заклади охорони здоров`я є різними. Крім того, результати атестації застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах тільки впродовж п`яти років після затвердження її результатів (а.с.58).

Проте вважаючи, що рішення про припинення виплати їй пенсії з наведених мотивів є неправомірним, ОСОБА_1 оспорила його шляхом подання позову (а.с.4-8).

Судом також встановлено, що у грудні 2016 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було внесено запис про створення ОСОБА_2 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21 грудня 2016 року „Деякі питання функціонування територіальних органів пенсійного фонду України”, якою серед іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, внаслідок чого утворити ОСОБА_2 об’єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області. А 28 квітня 2017 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області. (а.с.51,52-54,55).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб’єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту на випадок старості, з приводу правомірності рішення про припинення виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

При цьому, суд відразу хоче відзначити, що позивач правильно визначив відповідача у цій справі - ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, який повинен відповідати за позовом, з огляду на факт його правонаступництва щодо усіх прав та обов`язків Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, що підтверджується доказом (а.с. 51,52-54,55) і відповідач це визнає.

В силу положень частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов міг бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 99 було встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Але, згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

А тут суд враховує, що ОСОБА_3 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо нараховані їй суми пенсії, починаючи з 01 червня 2017 року, не отримані нею з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй вже нарахованої пенсії з 01 червня 2017 року, тобто за минулий час. А такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, ОСОБА_3 строків звернення до суду із позовом не пропустила, і заяв про поновлення строку звернення до суду їй подавати і не треба було, оскільки на підставі вказаного вище закону, вона має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої їй пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

І, з огляду на це, її позов слід розглянути по суті.

Для вирішення спору, що виник між позивачем та відповідачем суд, з урахуванням встановлених обставин, застосував такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.

Зокрема, відповідно до положень частини 1 статті 190 та частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права, власнику яких належать правомочності володіння, користування та розпорядження таким майном на власний розсуд.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає невиплату з 01 червня 2017 року пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначених йому до виплати довічно, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги щодо виплати раніше призначених йому грошових коштів довічно, на які він мав право розраховувати, у тому числі з 01 червня 2017 року.

А оскільки, в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).

А тому і з точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб`єкт страхової виплати у виді пенсії, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, і спору щодо цього між сторонами не було, суд вважає щомісячну пенсію позивача, яку він повинен був отримувати кожного місяця і довічно, у тому числі і з 01 червня 2017 року, майном, у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, і тому застосовує положення цієї статті.

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.

Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов`язкових умов, таких як:

- законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов`язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства);

- втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси;

- втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

На момент припинення виплати позивачу щомісячної пенсії, діяв Закон України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в редакції від 06 лютого 2017 року.

І частиною 1 статті 49 названого закону було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також, що важливо, суд звертає увагу і на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом чи законами, воно могло мати місце виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, і виключно з підстав встановлених законом, якщо виходити тільки з положень статті 49 вказаного закону.

А з огляду на такі міркування, позиція позивача щодо відсутності правової підстави для перегляду раніше призначеної йому пенсії і її припинення на підставі листа органу пенсійного фонду, який не являється навіть нормативно-правовим актом, виглядає цілком логічною.

Однак така позиція позивача не враховує положення Основного Закону України (Конституції України), який має вищу юридичну силу у порівнянні з іншими Законами України.

Зокрема, в силу положень частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Який у першу чергу розкриває свій зміст у тому, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. (частина 2 статті 3 Осного Закону України).

Разом з цим суд враховує, що до змісту принципа верховенства права у наведеному контексті, входить концепція "належного урядування". А розкриваючи її зміст суд послуговується рішенням Європейського Суду з прав людини "Рисовський проти України" у якому цей суд наголосив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і зрозумілість їхніх дій, мінімізують ризик припущення помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси. З посиланням на свою попередню практику ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, що не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов’язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Тож з огляду на викладене і той факт, що пенсійна система України є солідарною, де питання правильного і справедливого розподілу її коштів складають загальний і суспільний інтерес, суд переконаний, що для виправлення допущеної помилки, навіть якщо така мала місце внаслідок недбалості його ж працівників, відповідач, у даному конкретному спорі, міг прийняти рішення про припинення виплати пенсії, якщо її було призначено позивачу, який не мав на це права. Тут суд виходить із викладених вище мотивів і того факту, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу було прийнято відносно оперативно, а можливість отримання від цього відповідачем будь-якої вигоди судом не встановлено.

Тоді, у цьому випадку, постає питання про те, чи дійсно при призначенні пенсії позивачу було допущено помилку.

Підставою для висновку про наявність помилки, відповідач вважав відсутність у позивача власне самого права на призначення пенсії на пільгових умовах, зокрема на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За змістом цієї норми права, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років (51 року, якщо жінка народилась - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року) і при стажі роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Перший аргумент відповідача полягав у тому, що позивач з 01 липня 2002 року займає посаду молодшої медичної сестри Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, а Списком №2 передбачене право на пільгове пенсійне забезпечення молодших медичних сестер паталого-анатомічних бюро, а такі заклади охорони здоров`я, є різними.

Проте суд вважає такий аргумент надуманим, а рішення про припинення виплати позивачу пенсії на цій підставі не обгрунтованим, тобто таким, що прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для справи.

На момент працевлаштування позивача на посаду молодшої медичної сестри ОСОБА_2 відділення судово-медичної експертизи Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, тобто з 01 липня 2002 року, діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, в якому у роздiлі XXIV під позицією 22600000-14467 були вказані молодші медичні сестри (санітарки) патолоанатомічних відділень, прозекторських, моргів.

З 07 лютого 2003 року діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року, в якому у роздiлі XXIV під позицією 24 були вказані молодші медичні сестри (санітарки-прибиральниці) патологоанатомічних бюро, центрів, відділень, прозекторських, моргів.

А з 03 серпня 2016 року і на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року, в якому у роздiлі XXIV, абзац 2, вказані молодші медичні сестри (санітарки-прибиральниці) патологоанатомічних бюро, центрів, відділень, прозекторських, моргів.

Співставляючи займану позивачем посаду із вказаними Списками, суд у першу чергу зауважує відразу, що позивача з першого дня свої роботи займала посаду молодшої медичної сестри відділення (ОСОБА_2) Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи.

А списками, які були затверджені двома останніми постановами Кабінету Міністрів України прямо передбачені посади молодших медичних сестер відділень. Суд переконаний, що позиції розділу XXIV Списків №2 молодших медичних сестер у паталогоанатомічних бюро, центрах, відділеннях, прозекторських та моргів, слід розуміти і розглядати як посади в окремих закладах охорони здоров`я та соціальної допомоги, а не як структурні підрозділи тільки паталогоанатомічних бюро, як вважав відповідач, оскільки така хибна позиція спростовується положеннями переліків закладів охорони здоров`я, що були затверджені Наказами Міністерства охорони здоров`я України № 114 від 22 червня 1995 року та №385 від 28 жовтня 2002 року. Які діяли у період роботи позивача та передбачали центри і відділення, як окремі одиниці загальної системи закладів охорони здоров`я, які могли мати як самостійний статус, так і статус стуктурного підрозділу іншого закладу охорони здоров`я, наприклад, бюро судово-медичної експертизи (республіканського, обласного чи міського).

Що стосується періоду роботи позивача на посаді молодшої медичної сестри ОСОБА_2 відділення Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи за час дії Списку №2 з 01 липня 2002 року до 07 лютого 2003 року, то оскільки її професія як посада молодшої медичної сестри відділення увійшла до Списку №2 з 07 лютого 2003 року, в силу положень пункту 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18 листопада 2005 року, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

Таким чином, з огляду на викладене, перший аргумент відповідача на користь того, що позивач не має права на пільгову пенсію, оскільки не працювала на посадах, внесених до Списку №2 є помилковим, при цьому суд відзначає, що стаж роботи позивача на посаді молодшої медичної сестри відділення, на момент звернення за призначенням пенсії склав більше 10 років на такій посаді.

Другою підставою для прийняття рішення про припинення позивачу виплати пенсії була відсутність результатів атестації, які застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Дійсно, за змістом пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення пенсії на пільгових умовах виникає не тільки при досягненні певного віку та наявності певного стажу роботи на посадах чи за професіями, передбаченими Списком №2, а й за результатами атестації того робочого місця, на якому працювала конкретна особа.

З огляду на пункт 3 вказаного Порядку застосування Списків №1 та №2, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

При цьому суд враховує, що за положеннями пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року за №442, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п’ять років.

А згідно з роз`ясненнями вказаними у пункту 4.2. Порядку застосування Списків №1 та №2, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З урахуванням вказаних роз`яснень та положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, і з огляду на відомості трудової книжки позивача, копії наданих ним наказів про затвердження атестації робочих місць та висновків державної експертизи умов праці, суд не сумнівається у тому, що період роботи позивача з 01 липня 2002 року по 05 лютого 2007 року та з 27 лютого 2007 року по 27 лютого 2012 року, а також з 30 травня 2016 року беззаперечно слід вважати стажем, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки атестацію робочого місця було проведено своєчасно.

Що стосується періоду роботи позивача з з 06 лютого 2007 року по 26 лютого 2007 року і з 28 лютого 2012 року по 29 травня 2016 року, то тут суд виходить з такого.

Прямої відповіді на питання про можливість зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, періодів коли атестація була проведена із запізненням, при цьому не з вини особи, яка працювала на посаді, що дає право на пільгову пенсію, зміст Порядку застосування Списків №1 та №2 не дає.

Не має відповіді із цього приводу і у Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Тому суд, у першу чергу, виходить із того, що Закон України "Про пенсійне забезпечення" не встановлює обмежень у використанні результатів атестації робочого місця певним строком, та не позбавляє права на пенсію на пільгових умовах у випадку несвоєчасного проведення атестації робочого місця особи, не з її вини.

По-друге. Суд вважає, що "дух цього закону", пункт б) частини 1 статті 13, встановлює людині право на отримання пенсії на пільгових умовах саме за те, що вона працювала в інших умовах, ніж інші особи, які за умовами праці, є шкідливими або важкими. А атестації робочого місця таких людей є способом перевірки та підтвердження, що вказані умови за весь час роботи людини в них, мали місце.

Тому суд враховує, що метою проведення атестації, згідно з пунктом 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, є регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

І при цьому, що дуже важливо, суд звертає увагу на пункт 5 цього Порядку, за яким відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Тож з урахуванням таких мотивів, суд переконаний у тому, що і вказаний вище період роботи позивача повинен бути зарахований йому як стаж, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки атестацію робочого місця було проведено, хоча дійсно не своєчасно.

А суду не надано будь-яких доказів того, що у цьому є вина позивача, або, що у цих періодах позивач працював в інших умовах, ніж атестовані, або, що у цих періодах мала місце докорінна зміна умов і характеру його праці.

Таким чином, суд переконаний у тому, що рішення прийняте позивачем про припинення виплати позивачу для усунення помилки є неправомірним, оскільки помилки при призначенні пенсії позивачу не було.

А зважаючи на це суд відзначає, що право позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах було порушено саме відповідачем, і для його відновлення, припинення виплати пенсії, як дію відповідача, слід визнати неправомірним, а рішення відповідача про припинення виплати пенсії, на підставі якого припинення мало місце - скасувати, а також зобов`язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 01 червня 2017 року та виплатити недоплачену пенсію з 01 червня 2017 року в повному обсязі.

Тож, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

В силу положень частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративній справі здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

А відповідно до положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", органи пенсійного фонду України вже не входять до переліку осіб, що звільняються від сплати судового збору.

Тож оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати у вигляді судового збору, що здійснені позивачем документально підтверджені і складають 640 гривень (а.с.2), судовий збір слід присудити до стягнення на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в розмірі 640 гривень.

При цьому, суд врахував положення пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України „Про судовий збір” якими на момент подання позову було передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються пенсійний фонд України та його органи.

Але констатує, що по перше, вказана норма права не звільняє такі органи від його компенсації у випадку ухвалення рішення на користь позивача, оскільки у цьому разі мова йде не про сплату судового збору, а про його розподіл, що вказаним законом взагалі не регулюється. Оскільки частиною 7 статті 6 Закону України „Про судовий збір” прямо передбачено, що розподіл судового збору між сторонами здійснюється відповідно до процесуального законодавства, яким серед іншого є і Кодекс адміністративного судочинства України.

А по-друге, на момент прийняття рішення судом, цієї норми права вже не існує.

До того ж, було б явно не справедливим, аби суд приймаючи рішення на користь позивача залишив би його без компенсації понесених ним судових витрат, внаслідок протиправного рішення відповідача.

Отже, керуючись статтями 1-4,9,19-20,22,25,31,32,35,72-113,132,139,229,241-246,251,255,292-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним припинення виплати пенсії та зобов’язання поновити виплату раніш призначеної пенсії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним припинення виплати Катруха ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, пенсії з 01 червня 2017 року.

Скасувати рішення № 10 від 18 травня 2017 року ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, з 01 червня 2017 року.

Зобов'язати ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565; місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35-А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) виплату пенсії з 01 червня 2017 року та виплатити недоплачену пенсію з 01 червня 2017 року в повному обсязі.

За рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565; місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35-А) стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 09 січня 2018 року.

Суддя - Д.С. Коваленко