Ухвала суду № 71546539, 11.01.2018, Кремінський районний суд Луганської області

УХВАЛА

про зміну обвинуваченому запобіжного заходу

11 січня 2018 р. м. Кремінна Справа № 414/599/16-к

Провадження № 1-кп/414/14/2018

Кремінський районний суд Луганської області в складі

головуючого судді: Ковальова В.М.

за участю прокурорів: Коростильової І.С., Зархіна Д.О., Ляшенка О.С.

представників потерпілих: ОСОБА_1, ОСОБА_2

обвинувачених: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6

захисників: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10

секретаря: Пугачової К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальні провадження, внесені до ЄРДР за №12014130550000488 від 01 липня 2014 року та за №12016130550000324 від 10 квітня 2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_3 «ж»/22 м. Рівне, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, , ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 365 КК України;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 289 КК України;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_8, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_11, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ст. 198, ч. 1 ст. 262, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 396 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Під час розгляду справи захисник ОСОБА_8 заявила письмове клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на домашній арешт на підставі відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень та зменшення ризиків.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 своє клопотання підтримала та просила змінити запобіжний захід на будь-який, крім тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_3 клопотання захисника підтримав та вказав, що він був підлеглим обвинуваченого ОСОБА_6 і діяв за його вказівками, що підтвердив у судовому засіданні останній.

Прокурори, з якими погодилися представники потерпілих, заперечували проти клопотання захисника ОСОБА_8 та заявили усне клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою у зв’язку з наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки не допитані всі свідки обвинувачення, у тому числі ОСОБА_11, прізвища інших назвати не можуть. Крім того зауважили, що до ЄРДР були внесені відомості про незаконний вплив обвинувачених на потерпілих.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 194 цього Кодексу під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Відповідно до п. 1 ч. 3, ч. 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Ухвалою суду від 13 листопада 2017 року обвинуваченому ОСОБА_3 було вдруге продовжено строк тримання під вартою на 60 днів по 11 січня 2018 року включно на підставі наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому ризик, передбачений п. 3 ч. 1 цієї статті, на який посилалися прокурори, судом не був встановлений.

У судовому засіданні стороною обвинувачення не надано доказів неможливості запобігання вказаним ними ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів. Посилання прокурора на внесення відомостей до ЄРДР за фактом тиску на потерпілих суд не може взяти до уваги, оскільки ним не доведена причетність до цього обвинуваченого ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_11, на якого посилається прокурор, повинен був бути допитаний у сьогоднішньому судовому засіданні в режимі відеоконференції та зі слів сторони обвинувачення прибув до будівлі Центрального районного суду м. Миколаєва. Але після з’ясування думки учасників кримінального провадження по клопотанню про зміну запобіжного заходу та оголошення судом перерви для підготовки допиту вказаного свідка у режимі відеоконференції зв’язок з ним був втрачений, до суду він не з’явився. Прізвища інших свідків прокурором не зазначені.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. З цього вбачається, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією і законами України.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи держава зобов’язана запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Згідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року /далі – Конвенція/ кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

Згідно з практикою ЄСПЛ тривале знаходження людини під вартою на підставі одних і тих самих ризиків суперечить вимогам ст. 5 Конвенції.

У національному законодавстві (ч. 1 ст. 183 КПК України) передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор, недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою прокурор повинен викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з’явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м’яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Відповідно до практики застосування ЄСПЛ п. 3 ст. 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою. Таких підстав сторона обвинувачення не навела. Отже обґрунтованість подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом не встановлена.

ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначає, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо доведено стороною обвинувачення, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення від 09 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії" та рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії") і є несумісним з принципом захисту від свавілля (рішення від 15 грудня 2016 року у справі "ОСОБА_10 проти України").

Крім того, КСУ у рішенні від 24 листопада 2017 року вказав, що тривале продовження тримання під вартою з тих самих підстав є порушенням принципу рівності усіх учасників судового процесу, а також принципу незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення.

Суд вважає наявними встановлені раніше ризики, передбачені п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, одружений, відомостей про невиконання /неналежне виконання/ ним процесуальних обов’язків у суду немає, тому з урахуванням викладеного суд вважає за необхідне клопотання захисника ОСОБА_8 задовольнити частково та змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт строком на 60 днів із забороною залишати житло з 20:00 години до 06:00 години та покладенням обов’язків, передбачених п.п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України.

З наведених вище підстав у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 177, 181, 183, 184, 199, 201, 331 КПК України суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло за місцем його реєстрації за адресою: вул. Полтавська, 6 в м. Рівне з 20:00 години до 06:00 години та покладенням обов’язків, передбачених п.п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України:

1) прибувати до Кремінського районного суду Луганської області за кожною вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у цьому кримінальному провадженні.

Строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 встановити на 60 днів, тобто по 11 березня 2018 року включно.

У задоволенні клопотання сторони обвинувачення відмовити за необґрунтованістю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: В.М. Ковальов