Постанова № 71544059, 11.01.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/9769/16-ц Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 48 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Талько О.Б., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2017 року, яке ухвалено під головуванням судді Перекупки І.Г. у м. Житомирі,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в кінцевій редакції якого просив визнати квартиру АДРЕСА_1 вартістю 600 100, 00 грн., кухонні меблі індивідуального виробництва вартістю 3 406, 00 грн., кухонний диван вартістю 2227,00 грн., холодильник "Індезіт" вартістю 3 949, 00 грн.; кухонну плиту "Індезіт" вартістю 4168,00 грн.; пральну машину "Самсунг" WF14602XQR вартістю 11247, 00 грн., диван (Львівська меблева фабрика) вартістю 2548,00 грн., грошові кошти (грошове забезпечення), зняті ОСОБА_2 з належного йому карткового рахунку № НОМЕР_3 і додаткових рахунках у ПАТ "КБ "ПриватБанк" за період з 04.06.2015 р. по 12.05.2016 року в сумі 63287, 44 грн., спільною сумісною власністю подружжя, поділивши це майно наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ід. частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51,68 кв. м., житловою площею 30, 1 кв. м. та загальною вартістю 600 100, 00 грн.

- визнати за ОСОБА_2 право власності на кухонні меблі індивідуального виробництва вартістю 3 406,00 грн., кухонний диван вартістю 2227,00 грн., холодильник "Індезіт" вартістю 3949,00 грн.; кухонну плиту "Індезіт" вартістю 4168,00 грн.; пральну машинку "Самсунг" WF14602XQR вартістю 11247,00 грн., диван (Львівська меблева фабрика) вартістю 2548,00 грн., половину грошових коштів (грошове забезпечення) ОСОБА_1 в сумі 31 643, 72 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 643,72 грн. привласненого грошового забезпечення та 20910,00 доларів США в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату ухвалення судового рішення, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15.04.2013 р. між сторонами було укладено шлюб. За час шлюбу вони з відповідачкою набули вищевказане майно. Починаючи з червня 2015 року по червень 2016 року, являючись військовослужбовцем, він проходив службу за межами України в Ліберії та отримував заробітну плату. Вказані кошти йому нараховувалися на картковий рахунок № НОМЕР_4 в ПАТ КБ «ПриватБанк». Банківську картку він залишив в Україні, оскільки в Ліберії не мав змоги її використовувати. Крім цього, у нього на його ім'я було відкрито рахунок в АТ «Укрексімбанк», куди йому надходила щомісячна винагорода у розмірі 2000 доларів США в період червень 2015 р. - червень 2016 р. за службу у військовій частині А 2623 вертолітного загону українського миротворчого контингенту Місії ООН у Республіці Ліберія. Зазначив, що перебуваючи за межами України оформив та передав ОСОБА_2 довіреність на представлення його інтересів в судах, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності. В період проходження служби у Республіці Ліберія подружні стосунки погіршилися. Вказав, що після повернення 14.06.2016 року додому, виявив, що відповідачка змінила замки в спільній квартирі, а звернувшись в банківські установи - виявив, що відповідачка, користуючись його дорученням знімала його заробітну плату, як в гривнях з карткового рахунку в «Приватбанку» так і в доларах США з рахунку АТ «Укрексімбанк». На даний час, крім вказаного позову, звернувся до суду із заявою про розірвання шлюбу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 вартістю 600100,00 грн. спільною сумісною власністю подружжя та поділити це майно, виділивши їй на праві власності 1/2 частину вказаної квартири. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 15.04.2013 року перебуває з позивачем за первісним позовом у зареєстрованому шлюбі. Оскільки подружні відносини не склалися та ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовився поділити набуте за час перебування у шлюбі майно, просила задовольнити зустрічний позов.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 вартістю 600 100, 00 грн., кухонні меблі індивідуального виробництва вартістю 3 406, 00 грн., кухонний диван вартістю 2227,00 грн., холодильник "Індезіт" вартістю 3 949, 00 грн.; кухонну плиту "Індезіт" вартістю 4168,00 грн.; пральну машину "Самсунг" WF14602XQR вартістю 11247, 00 грн., диван (Львівська меблева фабрика) вартістю 2548,00 грн., грошові кошти (грошове забезпечення), зняті ОСОБА_2 з належного йому карткового рахунку № НОМЕР_3 і додаткових рахунках у ПАТ "КБ "ПриватБанк" за період з 04.06.2015 р. по 12.05.2016 року в сумі 63287, 44 грн., об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Поділено майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином.

Визнано за ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51, 68 кв. м., житловою площею 30, 1 кв. м. та загальною вартістю 600 100, 00 грн.

Визнано за ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, право власності на кухонні меблі індивідуального виробництва вартістю 3 406, 00 грн., кухонний диван вартістю 2 227, 00 грн., холодильник "Індезіт" вартістю 3 949, 00 грн.; кухонну плиту "Індезіт" вартістю 4 168, 00 грн.; пральну машинку "Самсунг" WF14602XQR вартістю 11 247, 00 грн., диван (Львівська меблева фабрика) вартістю 2 548, 00 грн., половину грошових коштів (грошове забезпечення) ОСОБА_1 в сумі 31643,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31643,72 грн. привласненого грошового забезпечення та 10455,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату ухвалення судового рішення становить 277 057, 50 грн.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51, 68 кв. м., житловою площею 30, 1 кв. м. та загальною вартістю 600 100, 00 грн.

У решті позовних вимог сторін відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 31643,72 грн. грошового забезпечення та 10455,00 доларів США скасувати та ухвалити у цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для організації поїздки ОСОБА_1 для проходження служби до Республіки Ліберія, а перед цим - до Косово, а також для покупки квартири, сторони змушені були позичити грошові кошти в загальній сумі 18000 доларів США, які згодом необхідно було повернути, та які дійсно були повернуті. Крім цього вказує, що в період відсутності позивача за первісним позовом вона придбала ноутбук, ролети на вікна та шафу у квартиру, оплачувала комунальні послуги. За таких обставин вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову в частині стягнення з неї грошових коштів.

В суді апеляційної інстанції відповідачка за первісним позовом та її представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю. Пояснив, що його довіритель у суді першої інстанції не визнавав обставин позички коштів у батьків відповідачки, на що посилається її представник. ОСОБА_1 брав участь у міжнародній операції з підтримання миру у Республіці Ліберія з червня 2015 року по червень 2016 року, за що отримував щомісячну грошову винагороду у розмірі 2000 доларів США. Кошти направлялись на рахунок банку в Україні. Перед цим він один рік, як миротворець, перебував у Косово, де також отримував грошове забезпечення у такому ж розмірі. За місцем проходження служби ОСОБА_1 в Україні також нараховувалась заробітна плата на розрахунковий рахунок у банку. У зв'язку з нестабільністю банківської системи в Україні у 2015 році, можливістю закриття банків та ймовірністю втрати грошових коштів на рахунках, позивачем було надано довіреність дружині на отримання готівкових коштів з рахунків банку, проте розпоряджатись зазначеними коштами він їй не доручав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що ОСОБА_2 оскаржується судове рішення в частині стягнення з неї грошових коштів, в силу ст. 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Заслухавши думку учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 15.04.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с. 15).

Згідно військового квитка № НОМЕР_6 ОСОБА_1, позивач за первісним позовом, з 13 квітня 2008 р. зарахований на військову службу за контрактом (а. с. 13-14).

З 4 червня 2015 р. по 12 червня 2016 р. ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А 2623 вертолітного загону українського миротворчого контингенту Місії ООН у Республіці Ліберія (а.с. 5-6).

Витягом з наказу командира військової частини А 2623 Міністерства оборони України № 49 від 05.06.2015 р. м. Робертсфілд підтверджується, що ОСОБА_1 прибув до військової частини А 2623 з військової частини А 1494 та йому встановлено щомісячну грошову винагороду в іноземній валюті в розмірі 2 000 доларів США та надбавка за виконання службових обов'язків у важких кліматичних умовах у розмірі 15% щомісячної грошової винагороди в іноземній валюті. (а. с. 6.).

У вказаний період позивачу за первісним позовом також нараховувалась заробітна плата, яка зберігалась за ним, як військовослужбовцем в Україні, та перераховувалась на картковий рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» (39-40).

Згідно довіреності № 242 від 15.06.2015 р. ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 від його імені подавати запити, звернення, скарги, представляти його інтересів в судах, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності в тому числі у філіях та відділеннях АТ «Укрексімбанк», АТ «Ощадбанк», АБ «Укргазбанк», відкривати, закривати, переоформлювати карткові, депозитні поточні рахунки, отримувати пін-конверти, готівкові кошти, розписуватись за нього (а. с. 7).

Згідно виписки із карткового рахунку ПАТ КБ «Приватбанк» та «Укрексімбанка» з розрахункового рахунку ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 р. по 22.06.2016 р. знімались грошові кошти ОСОБА_2 (а. с. 38-40, 71-95).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що за вказаний період ОСОБА_2 зняла з банківських рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, його грошове забезпечення у розмірі 63 287, 44грн. та 20 910 доларів США.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 31643,72 грн. та 10455,00 доларів, що еквівалентно 277 057, 50 грн. грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата та отримана винагорода позивача за первісним позовом підлягають поділу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарств догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 65 Сімейного кодексу України регламентовано, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Правильно встановивши фактичні обставини справи та правильно застосувавши до спірних правовідносин наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірних грошових коштів об'єктом спільного майна подружжя та їх поділу.

Доказів того, що спірні грошові кошти були використані в інтересах сім'ї чи на її потреби, матеріали справи не містять.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що сторонами позичались кошти на купівлю квартири та на придбання спорядження для відправлення ОСОБА_1 в Республіку Ліберія в сумах 6 000, 4 000, 2 000 та 4 000 доларів США є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Письмових доказів про позичку наведених сум матеріали справи не містять.

Посилання відповідачки та її представника на показання свідків не може бути враховано, оскільки факт вчинення такого правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватись на свідченнях свідків /ч.1 ст.218 ЦК України/.

До того ж судом допитувались, як свідки, мати та брат відповідачки, які є зацікавленими у вирішення спору на користь останньої.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність понесених витрат відповідачкою на ремонт балкону у розмірі 18 900грн. не може братись до уваги як витрати понесені на потреби сім'ї, оскільки балкон було відремонтовано у серпні 2015 року (а.с.117-118), а оцінку спірної квартири на суму 600100грн., поділену між сторонами, проведено у липні 2016 року (а.с.17-25) уже з урахуванням понесених витрат на ремонт балкону, а тому зазначена сума (18900 грн.) не може враховуватись повторно.

Доводи в апеляційній скарзі про придбання шафи у зазначений період на суму 2000грн. та штор на вікна на суму 1000грн., по-перше не підтверджені доказами, по-друге, позивач добровільно залишив у власності відповідачки наявне в квартирі майно.

Посилання на придбання у цей час ноутбука на суму 6 680грн. також не може бути враховано апеляційним судом, оскільки не підтверджено його знаходження у позивача та доказів того, що він придбаний в інтересах сім'ї, ноутбук не був предметом спору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, передбачені законом підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.01.2018.

Головуючий Судді