Рішення № 71542682, 10.01.2018, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/1288/17

2/0187/2/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2018 р. смт. Петриківка

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Говорухи В.О., при секретарі судового засідання Догадайло М.В. за участі позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

Встановив:

24.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Єврокар Україна" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 3871 від 12.10.2017, укладеного між сторонами; стягнення з відповідача на його користь грошових коштів, сплачених як комісію за організацію договору в розмірі 17680,0 грн. та моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 12 жовтня 2017 року згідно оголошення про передачу ТОВ «Єврокар Україна» в лізинг автомобіля LADA Largus, 2015 року випуску, вартістю 105 000 грн. позивач звернувся до офісу компанії ТОВ «Єврокар Україна», де написав заяву на адміністрацію ТОВ «Єврокар Україна» про надання йому вищевказаного транспортного засобу вартістю 105 000 грн. Позивачу надали розрахунок погашення кредиту на указану суму, де була вказана сума авансу 17 680,00 грн. Після чого було надано квитанцію про сплату авансового платежу за даний автомобіль у розмірі 17 680,00 грн. та працівниками офісу повідомлено, що для придбання автомобіля на таких вигідних умовах, необхідно сплатити авансовий платіж у розмірі 17 680,00 грн. терміново. Одразу після цього позивачем було сплачено у відділенні банку 17 680,00 грн. авансу.

Після сплати авансу, працівник офісу повідомив, що залишається мало робочого часу тому треба швидко підписати договір і чекати дзвінок менеджера, який має повідомити про готовність автомобіля до передачі у м. Дніпро, часу на вивчення даного договору не було, а тому позивач підписав договір. А коли почав читати підписаний договір, то побачив, що в договорі вказано автомобіль ЗАЗ sens, комплектація standart, об'єм двигуна 1,3. а не автомобіль LADA Largus, 2015 року випуску, а також в пункті 8.2 Договору вартість автомобіля вказана у сумі 176 800 грн., а не 105 000 грн. як було попередньо домовлено.

В результаті чого між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 3871, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність та передати у користування предмет лізингу транспортний засіб автомобіль ЗАЗ sens, комплектація standart, об'єм двигуна 1,3, за ціною 176 800 грн.

Але після сплати авансу та до теперішнього часу жоден автомобіль позивачу не передано, в телефонному режимі менеджер сповістив, що машини уже немає та необхідно писати заяву про розірвання договору та повернення коштів.

13 жовтня 2017 року позивачем було написано заяву з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти. До теперішнього часу відповіді він не отримав, кошти не повернуті.

Після таких дій відповідача ОСОБА_1 стало зрозуміло, що його обманули, а дійсною метою укладення договору будо не надання у власність автомобіля, а отримання передплати та розірвання договору за нібито його ініціативою для неповернення авансу.

Сума авансу була сплачена до ознайомлення та підписання договору. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий.

Під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням моїх прав як споживача.

Позивач вважає, що укладений договір суперечить положенням законів, а саме: Закону України "Про фінансовий лізинг", Закону України "Про захист прав споживачів", вимогам Цивільного кодексу України, так як не посвідчений нотаріально, у Відповідача відсутні ліцензії на ведення фінансової діяльності, умови Договору є несправедливими та порушують принцип добросовісності, а тому має бути визнаний недійсним, а кошти сплачені в рахунок авансу, повернуті Позивачу.

Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позові. Щодо завданої моральної шкоди зазначив, що пов’язує її з необхідністю повернення безпідставно переданих коштів відповідачу в судовому порядку.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать поштові відправлення, які повернулися до суду із відміткою про вручення судової повістки (а.с. 26, 27).

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Єврокар Україна" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, задовольнити частково із наступних підстав.

Судом були встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них такі правовідносини.

12.10.2017 між сторонами укладено договір № 3871 фінансового лізингу (а.с.10-17), згідно з яким предметом Договору є транспортний засіб, зазначений у статті 1.1 Договору та Специфікації (додаток №2 Договору), а саме ЗАЗ sens, комплектація standart +, об'єм/тип двигуна – 1,3, тип КПП – 5 МТ, привід 4х2.

Вказаний договір нотаріально посвідчено не було.

Специфікації (додаток №2 Договору), як і інші додатки сторонами не надано.

Вартість предмета лізингу визначено у статті 8.2 Договору в розмірі 176800 грн.

Відповідно до статті 1.3 Договору, лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно статті 1.7 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п 9.5. ст. 9 даного договору.

Статтею 9.1 Договору визначено, що комісія за організацію Договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Позивач 12.10.2017 сплатив 17680,00 грн. - комісія за організацію по договору фінансового лізингу № 3871 (а.с. 9).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Розглядаючи дану справу по суті суд в першу чергу має з'ясувати чи дотримано сторонами норми закону, які висувають вимоги до правомірності правочину та виконання яких виключає віднесення правочину до нікчемного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми Цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Отже, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як зазначено вище Договір нотаріально не посвідчувався, що сторонами не заперечується.

Таким чином, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК не було укладено в нотаріальній формі, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015р. по справі №6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведену норму закону грошові кошти в розмірі 17680,0 грн. підлягають стягненню з відповідача саме в порядку повернення коштів, сплачених за нікчемним договором лізингу.

Таким чином, враховуючи вище викладене, оскільки судом не встановлено правомірності укладеного між сторонами правочину, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення коштів, які сплачені за нікчемним договором лізингу.

Суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., з наступних підстав.

Положеннями п. 5 ст. 4 та ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової ) шкоди.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України та передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Так, суд прийшов до висновку про нікчемність укладеного між сторонами договору, який недійсний в момент його укладення, а кошти сплачені позивачем за таким договором підлягають поверненню йому в порядку повернення коштів, сплачених за нікчемним договором, а не як збитки. Будь-якого підтвердження спричинення моральної шкоди (фізичних і моральних страждань, інших негативних наслідків) позивачеві в результаті винних дій відповідача суду не надано, а сам факт укладення недійсного договору сторонами не може свідчити про спричинення такої шкоди позивачеві. Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

При поданні позову Позивачем визначено вимоги як майнового так і немайнового характеру. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, який мав бути сплачений при поданні позову за вимоги майнового характеру в розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 16, 22, 23, 203, 204, 215, 280, 611, 628, 799, 806 Цивільного кодексу України, положеннями Законів України "Про фінансовий лізинг" і "Про захист прав споживачів" та статтями 12, 13, 81, 89, 264, 280-283 ЦПК України, суд –

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 17680 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 00 коп. в рахунок повернення коштів, сплачених за нікчемним договором фінансового лізингу №3871 від 12 жовтня 2017 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. на користь держави.

Відповідач можуть подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_2