Постанова № 71539475, 11.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/11390/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,

за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - Рісної Ю. Б.,

представника відповідача - Свистун Є. М.,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року у справі № 819/1018/17 (постанова ухвалена о 12:59 год. у м. Тернополі судом у складі головуючого судді Підлісної І. М., повний текст постанови виготовлено 17 жовтня 2017 року) за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Головного управління ДФС у Тернопільській області Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Тернопільський облавтодор») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області Державної фіскальної служби України (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2017 року № 0022301201.

Позовні вимоги обґрунтовувало посиланням на те, що відповідач протиправно наклав на нього штраф за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених Податковим кодексом України, оскільки такі строки було перенесено у зв'язку із прийняттям судом рішення про розстрочення сплати вказаного грошового зобов'язання.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції не врахував, що строки сплати сум узгодженого грошового зобов'язання не були пропущені, оскільки такі були перенесені у зв'язку із розстроченням сплати вказаного грошового зобов'язання за рішенням суду та, що своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання не могла бути предметом камеральної перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з несплатою самостійно визначеного позивачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями № 9082296277, № 9126250448 таке зобов'язання набуло статусу податкового боргу.

Вказаний податковий борг частково було сплачено позивачем самостійно з затримкою такої сплати більш як на 30 днів.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року щодо решти податкового боргу було ухвалено рішення про його стягнення з позивача.

Ухвалою цього ж суду від 28 жовтня 2016 року виконання вказаного вище рішення було розстрочене шляхом сплати позивачем 172502.60 грн щомісячно до повного погашення боргу.

07 грудня 2016 року відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки від 07 грудня 2016 року № 4953/12-01/31995099.

На підставі зазначеного акта відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2017 року № 0022301201, яким на позивача накладено штраф у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу за затримку сплати сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 496021.58 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до суперечливих, взаємовиключних висновків. Суд зазначив, що податкове законодавство не містить положень, які б виключали нарахування штрафу за порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань у разі розстрочення їх сплати за рішенням суду, тобто зробив висновок про правомірність дій податкового органу щодо нарахування позивачу штрафу за затримку сплати сум грошових зобов'язань. Разом з тим суд зазначив, що встановлення своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання не може здійснюватися у межах камеральної перевірки, тобто прийшов до висновку про протиправність дій податкового органу щодо накладення на позивача штрафу за затримку сплати грошових зобов'язань.

Пунктом 54.1. статті 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1. статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 95.4. статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

Відповідно до абзацу 3 пункту 126.1. статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до статті 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що стаття 126 Податкового кодексу України є універсальною нормою, яка підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Отже, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Норма пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулося в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.

Зазначене пояснюється тим, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Враховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване судом не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Обставини, які зумовлюють застосування штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, передбачених Податковим кодексом України, а не строків, визначених судом у порядку розстрочення виконання судового рішення згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов'язання порівняно з тими, що визначені нормами Податкового кодексу України. Тому судове рішення щодо стягнення податкового боргу (про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу або про надання дозволу на реалізацію майна, що знаходиться в податковій заставі) ухвалюється в тому разі, коли податковий борг наявний, тобто узгоджені грошові зобов'язання не були своєчасно сплачені.

Розстрочення суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов'язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями.

Обсяг податкового обов'язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Правопорушення, відповідальність за яке встановлена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, полягає в несвоєчасній сплаті суми узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідне порушення є вчиненим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

У свою чергу, розстрочення податкового боргу не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує).

Оскільки позивачем сплачено частину податкового боргу з простроченням понад 30 днів, відповідач цілком правомірно наклав на нього штраф у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що предметом камеральної перевірки не може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, то таке не заслуговує на увагу, оскільки згідно з пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального за результатами дослідження яких цілком можливо встановити обставини щодо дотримання чи порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань.

Відтак суд першої інстанції хоч і зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, однак такий висновок обґрунтований суперечливими, взаємовиключними твердженнями, які базуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, що в свою чергу відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 317 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року у справі № 819/1018/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Головного управління ДФС у Тернопільській області Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді В. М. Багрій Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 12 січня 2018 року.