Постанова № 71538859, 10.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року справа №417/4650/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2017 року у справі № 417/4650/17 за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, управління, пенсійний орган) про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії та визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії з квітня 2017 року; зобов’язання поновити нарахування та виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість з квітня 2017 року; звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць; зобов’язання у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання рішення суду (а.с. 2-7).

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2017 року позов - задоволений. Визнано протиправними дії Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1. Визнана протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1. Зобов'язано Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року та виплатити виниклу заборгованість. Зобов'язано Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати у місячний строк з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови (а.с. 31).

Не погодившись із судовим рішенням, управління подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що позивач відповідно до частини 2, 3 та пункту 2 частини 4 «Поряду здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування» № 365 від 08 червня 2016 року до управління про поновлення виплати пенсії не звертався (а.с. 55-58).

Відповідно до частини 8 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час надходження апеляційної скарги до суду першої інстанції) апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.

З урахуванням наведеної норми апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.

Згідно з п.10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Пунктом 3 частини 1 статті 311 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на вказані норми справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с.26).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Лутугине Луганської області до п. Марківка Маріквського району, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11 квітня 2016 року № 92522370 (а.с. 13).

Рішення про припинення пенсійних виплат управлінням не приймалось.

З квітня 2017 року було припинено виплату пенсії позивачу у зв’язку з посиленням контролю обліку внутрішньо переміщених осіб та перевірки наявності підстав виплати пенсій на території, підконтрольній українській владі пенсіонерам - переселенцям (а.с.26).

Не погодившись із припиненням виплати пенсії позивач звернувся до суду із даним позовом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року управлінням не виносилось. Закон № 1058-IV або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Колегія суддів також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивач не звертався до управління про поновлення виплати пенсії у відповідності до частини 2,3 та пункту 2 частини 4 «Поряду здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», № 365 від 08 червня 2016 року не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на наявність у позивача довідки від 30 грудня 2014 року № 925015291 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка не скасована та діє безстроково.

Крім того, колегія суддів спростовує доводи відповідача щодо правомірності припинення виплат пенсії позивачу, застосовуючи при цьому положення підзаконних нормативно-правових актів, оскільки, як вже зауважував суд апеляційної інстанції, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються законами про пенсійне забезпечення, а відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Проте, колегія суддів зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на наступне.

Положеннями частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, що всупереч наведеної норми судом першої інстанції зроблено не було.

Враховуючи, що пенсія за віком – є виплатою довічною та постійною, а також доведену позивачем протиправну бездіяльність щодо невиплати відповідачем його пенсії без прийняття відповідного рішення, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, у зв’язку з тим, що порушення процесуального права не призвело до неправильного рішення справи, тому постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2017 року у справі № 417/4650/17 - залишити без задоволення.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2017 року у справі № 417/4650/17 за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене 10 січня 2018 року.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

ОСОБА_2