Постанова № 71538389, 09.01.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2018 р. Справа № 909/698/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Бонк Т.Б.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу прокуратури Івано-Франківської області за вих. № 08-249вих-16 від 17.11.2016р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2016р. (суддя Деделюк Б.В.), проголошеного о 11:45 год., повний текс якого складено 08.09.2016р.

у справі № 909/698/16

за позовом: першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ

до відповідача - 1: державного навчального закладу "Войнилівський професійний ліцей" (надалі ДНЗ "Войнилівський ПЛ"), смт. Войнилів, Калуський район, Івано-Франківська область

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша", с. Копанки, Калуський район, Івано-Франківська область

про визнання недійсним договору від 01.01.2016р. про спільну діяльність по обробітку сільськогосподарських земель; зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" звільнити займані ним земельні ділянки державної форми власності площею 127,3718 га., вартістю 2 345 111,00 грн., яку воно займає на підставі договору від 01.01.2016р.

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_2 – прокурор (посвідчення № 033559 від 18.05.2015р.)

від позивача: не з’явився

від відповідача-1: не з’явився

від відповідача-2: ОСОБА_3 – представник (довіреність б/ від 01.01.2018р.)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ДНЗ "Войнилівський ПЛ", ТзОВ "Даноша" про визнання недійсним договору від 01.01.2016р. про спільну діяльність по обробітку сільськогосподарських земель Войнилівського професійного ліцею, укладеного між ДНЗ "Войнилівський ПЛ" та ТзОВ "Даноша"; зобов’язання ТзОВ "Даноша" звільнити займані ним земельні ділянки державної форми власності площею 127,3718 га., вартістю 2 345 111,00 грн., яку воно займає на підставі договору від 01.01.2016р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2016р. у справі № 909/698/16 (суддя Деделюк Б.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 136-137 том І).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами спірного договору земельна ділянка залишилась у користуванні ДНЗ "Войнилівський ПЛ", який надав ТзОВ "Даноша" лише право здійснювати господарську діяльність (виробництво сільгосппродукції) з метою сприяння організації навчання на практичних заняттях студентів землекористувача, обробки земельних ділянок з метою досягнення цілей, передбачених цим договором, а відтак, за спірним договором не відбулося переходу права користування земельними ділянками, а земельні ділянки фактично не вибували із володіння землекористувача, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору як такого, що вчинений з порушенням законодавства.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокуратура Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак, винесено необ’єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що ДНЗ "Войнилівський ПЛ", управління яким здійснюється Міністерством освіти і науки України, в порушення положень Закону України "Про управління об'єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012р., а також в порушення статей 92, 96 Земельного кодексу України, здійснив розпорядження земельною ділянкою, передавши її у фактичне користування ТзОВ "Даноша" без відповідного погодження з Міністерством освіти і науки України для використання товариством не за цільовим призначенням, а саме для ведення товарного сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку. Таким чином, прокурор вважає, що за спірним договором відбулося розпорядження земельними ділянками неповноважним суб'єктом - ДНЗ "Войнилівський ПЛ" замість Міністерства освіти і науки України, спірний договір не відповідає вимогам земельного законодавства та статтям 1130-1132 ЦК України, не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі частин 1, 2, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України (а.с. 145-149 том І).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. (судді: Матущак О.І., Бойко С.М., Дубник О.П.) скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір про спільну діяльність по обробітку сільськогосподарських земель Войнилівського професійного ліцею від 01.01.2016р., укладений між ДНЗ "Войнилівський ПЛ" і ТзОВ "Даноша" та зобов’язано ТзОВ "Даноша" звільнити земельні ділянки державної форми власності площею 127,3718 га, вартістю 2 345 111,00 грн., які товариство займає на підставі договору від 01.01.2016р. (а.с. 105-110 том ІІ).

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. у справі № 909/698/16, а справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду (а.с. 143-148 том ІІ).

Скасовуючи вказану постанову, суд касаційної інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції не було з'ясовано питання стосовно правового режиму вкладів учасників – сторін цього договору про спільну діяльність та питання щодо внесення ДНЗ "Войнилівський ПЛ", як учасником договору, майна - земельної ділянки, яка йому передана у постійне користування, а відтак і питання щодо розпорядження відповідачем земельною ділянкою, виходячи з правової природи спірного договору. Окрім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що дія Закону України "Про управління об'єктами державної власності" не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними ч.1 ст. 13 Конституції України. Також зазначається, що судом апеляційної інстанції не з'ясовувалось питання щодо передання спірної земельної ділянки державою в оперативне відання, в той час, як з матеріалів справи вбачається, що ДНЗ "Войнилівський ПЛ" отримано земельну ділянку у постійне користування і власником земельної ділянки залишається держава в особі відповідного органу виконавчої влади, передбаченого ст.122 Земельного кодексу України, а не Міністерство освіти і науки України, як і не з'ясовувалось судом питання щодо доведеності та наявності підстав представництва прокуратурою інтересів держави у спірних правовідносинах та пред'явлення відповідного позову в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Згідно з протоколом про автоматичний розподіл справ між суддями від 06.11.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. – головуючий суддя, ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляду на 28.11.2017р.

У зв’язку з перебуванням судді Бонк Т.Б. у відпустці, 28.11.2017р. розгляд справи № 909/698/16 не відбувся.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2017р. апеляційну скаргу призначено до розгляду на 09.01.2018р.

Скаржник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи додаткові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/637/17 від 27.01.2017р., за вх№ 01-04/998/17 від 08.02.2017р., за вх№ 01-04/1602/17 від 01.03.2017р., за вх№ 01-04/8056/17 від 28.11.2017р.).

Позивач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. На адресу суду від представника позивача надійшли пояснення на апеляційну скаргу (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/429/17 від 20.01.2017р., за вх№ 01-04/2658/17 від 13.04.2017р.), в який представник підтримує доводи апеляційної скарги та зокрема підтверджує, що Войнилівський професійний ліцей не звертався до Міністерства освіти і науки України з питання погодження спірного договору.

Відповідач-1 явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/485/17 від 23.01.2017р.) проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, ДНЗ "Войнилівський ПЗ" зазначав, що земельна ділянка належить державі в особі Головного управління Держземагентства в Івано-Франківській області та перебуває у постійному користування ДНЗ "Войнилівський професійний ліцей", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права і ніколи не переходила у власність чи користування ТзОВ "Даноша". Також вказує на те, що цільовим призначенням спірної земельної ділянки є "для дослідних і навчальних цілей", а оскільки фінансування ліцею здійснюється із обласного бюджету, до якого не було закладено достатніх для організації навчального процесу коштів, умовами пункту 2.1 спірного договору ТзОВ "Даноша" взяло на себе зобов'язання прийняття студентів ДНЗ "Войнилівський ПЗ" для проходження виробничої практики, тобто, земельна ділянка використовується саме за цільовим призначенням.

Окрім того, ДНЗ "Войнилівський ПЗ" також наголошує про необґрунтованість посилань позивача на порушення норм Закону України "Про управління об'єктами державної власності", оскільки в силу ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, його дія не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, якою, в свою чергу передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

При цьому, на думку відповідача-1, прокурором подано позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України без належного обґрунтування, які саме інтереси держави порушуються оспорюваним договором.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/7400/17 від 19.01.2017р.) та у письмових поясненнях (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/1242/17 від 16.02.2017р., за вх№ 01-04/2138/17 від 23.03.2017р., за вх№ 01-04/2963/17 від 27.04.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, ТзОВ "Даноша" зазначає, що за умовами договору про спільну діяльність, землі не вибувають з володіння та користування ДНЗ "Войнилівський ПЗ", а ТзОВ "Даноша" надається тільки можливість обробітку вказаних земель із залученням на виробничу практику учнів ліцею.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.01.2016р. між ДНЗ "Войнилівський ПЛ" (учасник 1) та ТзОВ “Даноша” (учасник 2) укладено договір про спільну діяльність по обробітку сільськогосподарських земель Войнилівського професійного ліцею, згідно із умовами якого, учасники за цим договором приймають на себе зобов’язання об’єднати свої вклади і спільно діяти для досягнення спільної мети (обробіток поля площею 127,3718 га). Для досягнення спільної мети згідно цього договору, учасник 1 надає земельну ділянку в с. Томашівці площею 127,3718 га, а учасник 2 несе всі витрати, необхідні для досягнення мети (а.с.32-33 том І).

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що учасник 2 на власний розсуд розпоряджається отриманою продукцією, при цьому учасник 1 незалежно від жодних обставин отримує щорічно обов’язкову частку у майні, що зазначена в п. 5.3. даного договору (4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік).

Для досягнення мети за цим договором учні учасника 1 будуть проходити виробниче навчання, практику згідно з навчальними планами і програмами учасника 1.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 70789162 від 19.10.2016 р. власником спірних земельних ділянок є Головне управління Держземагенства в Івано-Франківській області, а правокористувачем: ДНЗ “Войнилівський ПЛ” загальною площею 127,3718 га, які знаходяться на землях Томашівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (а.с. 112-115 том І).

Відповідно до п.п. 1.1, 2.2, 7.8 статуту ДНЗ “Войнилівський ПЛ”, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.12.2011р., державний навчальний заклад є державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, професійний ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штамп, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, має право укладати цивільно-правові угоди. Для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо (а.с. 11-27 том І).

Прокурор вважаючи, що оскільки відповідач-1 є державною організацією (установою, закладом), що заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству освіти і науки України, то відповідно зобов’язаний був погодити укладення спірного договору з Міністерством освіти і науки України. Відтак, за наведеним договором відбулося розпорядження земельними ділянками неповноважним суб’єктом. В свою чергу ТзОВ «Даноша» здійснює землекористування за відсутності законодавчо визначеної підстави. Тому, на думку прокурора, спірний договір суперечить приписам ст. 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту", ст.ст. 31, 92, 93, 96 Земельного кодексу, що свідчить про його недійсність на підставі ст. 203, ст. 215 ЦК України.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (ст.1130 ЦК України).

За приписами ст.1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Частиною 1 статті 1133 вказаного Кодексу передбачено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

У статуті ДНЗ «Войнилівський ПЛ» передбачено, що до основних повноважень і напрямків діяльності професійного ліцею належить, зокрема навчально-виробнича, навчально-методична, фінансово-господарська та виробничо-комерційна діяльність; організація виробничого навчання учнів, слухачів на виробництві та у сфері послуг (пп. б), пп. з) статуту (а.с. 12 том І).

Пунктом 7.8 статуту визначено, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо.

З метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, професійний ліцей може укладати угоди із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб’єктами господарювання (п. 2.6 статуту).

Відповідно до пункту 1.2 договору про спільну діяльність по обробітку сільськогосподарських земель від 01.01.2016р., учасники за цим договором приймають на себе зобов’язання об’єднати свої вклади і спільно діяти для досягнення спільної мети. Метою цього договору є підготовка, розташованого в с. Томашівці поля площею 127,3718 га, до посіву зерновими культурами, догляду і збирання врожаю та подальший розподіл отриманої продукції згідно умов цього договору. Для досягнення спільної мети згідно цього договору, учасник 1 надає земельну ділянку в с. Томашівці площею 127,3718 га, а учасник 2 несе всі витрати, необхідні для досягнення мети, зазначеної у цьому пункті.

Отже, зі змісту вказаного п. 1.2 договору про спільну діяльність вбачається, що за підсумками спільної діяльності кожна із сторін договору отримує наступні результати: учасник 2 на власний розсуд розпоряджається отриманою продукцією, а учасник 1 отримує щорічну обов’язкову частку у майні, а саме 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації.

Крім того, сторони у п. 2.1 договору погодили, що для досягнення мети за цим договором учні учасника 1 будуть проходити виробниче навчання, практику згідно з навчальними планами і програмами учасника -1.

В матеріалах справи наявні типові договори, які укладені у 2016 році між ДНЗ «Войнилівський ПЛ» та ТзОВ «Даноша» про виробничу практику учнів ліцею (а.с. 64-66 том І).

Тобто, за умовами спірного договору земельні ділянки залишилася у користуванні ДНЗ «Войнилівський ПЛ», який надав товариству "Даноша" лише право здійснювати господарську діяльність (виробництво сільгосппродукції) з метою сприяння організації навчання на практичних заняттях учнів щодо обробки земельних ділянок з метою досягнення цілей, передбачених цим договором.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені докази підтверджують саме укладення і виконання договору про спільну діяльність, і не свідчать про прихований правочин у вигляді договору оренди, як зазначає прокурор у своєму позові, оскільки на підставі договору, ліцеєм був наданий доступ до земельної ділянки, а не розпорядження земельною ділянкою, відчуження земельної ділянки іншим особам, зміна її стану чи призначення тощо не відбулась.

Враховуючи, що метою договору є не передача земельної ділянки в оренду, а створення умов для практичного навчання студентів та набуття ними професійних навичок роботи, забезпечення цільового практичного використання земельної ділянки шляхом спільного обробітку для досягнення навчальних цілей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини саме з приводу спільної діяльності, які регламентуються ст. 1130 ЦК України.

Укладений договір про спільну діяльність спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки факт практичного навчання студентів, спільний обробіток земельної ділянки для досягнення навчальних цілей доведений відповідачами.

Посилання прокурора на набуття ТзОВ «Даноша» прав користування землею з порушенням встановленого чинним законодавством порядку, не приймається до уваги з огляду на таке.

Статтею 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.10.2014р. та 21.10.2014р. власником спірних земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держкомагенства в Івано-Франківській області, а правокористувачем є ДНЗ «Войнилівський ПЛ» (а.с. 28-31 том І).

Статтями 123, 124 Земельного кодексу України передбачено порядок надання земельної ділянки у користування та оформлення права користування, зокрема, укладенням договору оренди.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу приписів ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що договір оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов’язання сплачувати орендну плату за користування ним.

Умовами спірного договору не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди землі; також матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка за спірним договором була передана відповідачем-1 відповідачу-2 за плату у володіння і користування на певний строк зі складанням будь-яких актів приймання-передачі із визначенням її меж в натурі. Тобто, фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до відповідача-2 за договором про спільну діяльність, не відбулося.

Враховуючи викладене, а також те, що за умовами договору земельна ділянка залишається у постійному користуванні ДНЗ «Войнилівський ПЛ», який надав ТзОВ «Даноша» лише право доступу до неї та її обробки з метою досягнення господарських цілей, передбачених спірним договором, колегія суддів вважає, що підстави для висновку про порушення сторонами договору положень Земельного кодексу України щодо передачі землі в оренду відсутні.

Щодо посилання прокурора на відсутність згоди Міністерства освіти і науки України на укладання договору, як на підставу визнання недійсним договору, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин), управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно зі ст. 4 Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п.20 ч.1 ст.6 Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Прокурор стверджує, що укладення спірного договору слід було погодити з Міністерством освіти і науки України у відповідності до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012р. Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказаний Порядок затверджений відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яким визначено правові основи управління об'єктами державної власності, до яких, статтею 3 цього закону віднесено, зокрема, майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону передбачено, що дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, якою, в свою чергу, встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 2 ст. 63 Закону України “Про освіту” земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України, а державний навчальний заклад “Войнилівський професійний ліцей” є державною організацією (установою, закладом), що заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству освіти і науки України, тому правомірно передало ліцею право користування цими земельними ділянками через центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, в даному випадку - Головне управління Держземагенства в Івано-Франківській області, яке значиться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, саме як власник.

Як вбачається з матеріалів справи, ДНЗ «Войнилівський ПЛ» відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки України (уповноважений орган управління), є юридичною особою здійснює свою діяльність у відповідності до статуту, Конституції України, Законів "Про освіту", «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», а також актами КМУ.

Зі змісту п.7.9 статуту вбачається, що об’єкти права власності (майно) є державною власністю, що закріплене Міністерством освіти і науки, молоді та спорту за професійним ліцеєм і перебуває у оперативному управлінні професійного ліцею (а.с. 26 том І).

Відповідно до ч.1 ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Судом встановлено, що власником спірних земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держкомагенства в Івано-Франківській області, а правокористувачем є ДНЗ «Войнилівський ПЛ».

Відповідно Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. за № 630, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Положення визначено повноваження МОН відповідно до покладених на нього завдань.

Закон України "Про професійно-технічну освіту" визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

При цьому, ні Закон України "Про професійно-технічну освіту", ні Положення про Міністерство освіти і науки України, ні Статут ДНЗ «Войнилывського ПЛ» не передбачають обов'язку Міністерства освіти і науки погоджувати або надавати дозвіл підпорядкованим навчальним закладам на укладення договору про спільну діяльність.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору про спільну діяльність.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання ТзОВ «Даноша» звільнити займані земельні ділянки, суд також обґрунтовано відмовив у позові в цій частині з посиланням на те, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, в зв’язку з чим позов до задоволення не підлягає.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. та направляючи справу на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду зазначив, що судом не було з’ясовано питання щодо передання спірних земельних ділянок державою в оперативне відання та питання щодо доведеності та наявності підстав представництва прокуратурою інтересів держави у спірних правовідносинах та пред'явлення відповідного позову в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Статтею 2 ГПК України (в редакції чинної на момент звернення до суду з даним позовом) передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому прокурор для представництва інтересів держави в господарському суді повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (ст. 29 ГПК України).

Як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.10.2014р. та 21.10.2014р., з яких вбачається, що власником спірних земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держкомагенства в Івано-Франківській області, а правокористувачем є ДНЗ «Войнилівський ПЛ» (а.с. 28-31 том І).

Тобто, ДНЗ "Войнилівський професійний ліцей" отримано земельну ділянку у постійне користування і власником земельної ділянки залишається держава в особі відповідного органу виконавчої влади, передбаченого ст.122 Земельного кодексу України, а не Міністерство освіти і науки України.

Таким чином, перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури, звертаючись до суду з даним з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, не обґрунтував в чому полягають порушення інтересів держави в особі зазначеного Міністерства.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачами у відзивах на апеляційну скаргу належним чином обґрунтовано підставність укладення договору про спільну діяльність від 01.01.2016р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 253, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2016р. у справі № 909/698/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Т.Б. Бонк

ОСОБА_1