Рішення № 71515966, 11.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року м. Київ № 826/13747/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд»

до

державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд» (далі-позивач/ ТОВ «Петро Ін Трейд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі-відповідач/ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві), в якій просить суд:

1. визнати протиправними дії відповідача щодо проведення камеральної перевірки та щодо складання акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 01.08.2016 №409/26-59-12-07-94;

2. визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2016 №0047651207 про нарахування штрафу в розмірі 10% у сумі 127878,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку без належних повноважень та з порушенням вимог податкового законодавства, враховуючи це подальші дії відповідача та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, на думку позивача, є неправомірними.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав правомірності оскаржуваного рішення та проведення камеральної перевірки, здійсненої межах наданих контролюючому органу повноважень.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 12.12.2017 суд ухвалив продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток товариства з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд».

Перевіркою встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємства протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 01.08.2016 №409/26-59-12-07-94 та прийнято податкове повідомлення рішення від 16.08.2016 №0047651207, яким до позивача застосовані санкції у розмірі 10% в сумі 127878,50 грн.

Вважаючи вказане дії щодо проведення камеральної перевірки та складання акту протиправними, а податкове повідомлення-рішення такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

За приписами п.75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп. 75.1.1, 75.1.2 п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 76.1 статті 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Згідно з пунктом 76.2 цієї ж статті, порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами податкового органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Акт про результати камеральної перевірки може стати підставою для донарахування податкових зобов'язань, про що платнику повідомляють податковим повідомленням - рішенням. Повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його замісником) протягом 10 робочих днів, наступних за днем вручення платнику податків акта перевірки (п. 86.8 ст. 86 ПК України).

Згідно п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Відповідно до п. 2.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 № 165, Акт про результати камеральної перевірки складається у вигляді відповідного зразка, який наведено у додатку №2 і складається у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що у даному випадку камеральна перевірка повинна бути проведена виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків; камеральна перевірка даних, заявлених у податковій звітності, повинна бути проведена протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання такої звітності.

Отже, чинним законодавством розмежовано види податкових перевірок в залежності від предмета дослідження та порядку проведення. При цьому, питання щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів є предметом документальної перевірки.

Як вбачається з акту перевірки від 01.08.2016 №409/26-59-12-07-94, в даному випадку посадовими особами відповідача була проведена саме камеральна перевірка, оскільки за даними акту перевірки фіскальний орган проводив перевірку не податкової звітності позивача, а перевірку своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання, що за приписами пункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України є предметом документальної, а не камеральної перевірки.

Крім того, згідно Методичних рекомендацій (додатку №2 форма акту), камеральні перевірки можуть бути проведені лише з приводу перевірки даних, задекларованих у податковій звітності та з використанням податкової декларації (розрахунку) та бази даних Міністерства доходів і зборів.

В той же час, на відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не отримував від відповідача копії наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату та місце її проведення, що відповідно свідчить про порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства в частині правомірності проведення перевірки.

За таких обставин, вбачається, що предметом проведеної відповідачем камеральної перевірки фактично було питання щодо своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання, тобто питання, яке у відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України має перевірятися податковим органом шляхом проведення документальної перевірки.

Отже, з аналізу викладених норм вбачається, що при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а отже, в акті, складеному за результатами проведення камеральної перевірки, можуть бути зафіксовані лише встановлені помилки (порушення) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

Проте, суд доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання дій щодо проведення перевірки протиправними, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки та підтверджується представниками сторін, перевірку було проведено без будь – якої участі позивача, витребовування документів чи пояснень. Таким чином позивач не зазнав будь – яких обмежень під час проведення перевірки, відповідно прав позивача порушено не було, натомість наслідки дій по проведенню перевірки, у вигляді прийняття податкових повідомлень рішень, позивачем також оскаржені.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, вищезазначеними правовими нормами обов’язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. В рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 “У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)” вказав, що положення ч.2 ст.124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст.55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

При цьому, офіційне тлумачення поняття “охоронюваний законом інтерес” надано в рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. “У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)”, в якому зафіксовано тлумачення поняття “охоронюваний законом інтерес”. Зокрема, в даному рішенні Конституційного Суду України вказано, що поняття “охоронюваний законом інтерес”, яке вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, оскільки прав позивача не було порушено, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується безпосередньо самих порушень, встановлених в ході проведення перевірки та покладених в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає про наступне.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (грошове зобов'язання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з цим, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп. 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Згідно п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Водночас, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).

Згідно п. 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

При цьому, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем платіжним дорученням від 09.03.2016 №40 на суму сплачено на розрахунковий рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ №33118318700011 кошти в розмірі 1279466,00 грн. з призначенням платежу: «…податок на прибуток за 2015 р…Код платежа 11021000»

Як вбачається з заперечень відповідача, зазначені кошти були сплачені ТОВ «Петро Ін Трейд» на розрахунковий рахунок для сплати податку на прибуток приватних підприємств, замість рахунку для сплати податку на прибуток для підприємств, створених за участю іноземного інвестора.

Заявою від 11.03.2016 №6 ТОВ «Петро Ін Трейд» звернулось до в.о. начальника ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві з проханням перенести коштів сумі 1279466,00 грн. для зарахування податку на прибуток підприємства за 2015 рік, з кодом платежу 11020300 на рахунок 33114312700011.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган здійснив відповідне перерахування вказаних коштів 31.03.2016.

З огляду на вказані обставини, відповідач вважає, що позивачем погашення суми податкового боргу відбулося із затримкою в 20 днів, що в свою чергу і стало підставою для прийняття спірного рішення.

Суд оцінюючи вказані доводи вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Суд також звертає увагу, що виходячи із змісту положень статей 109-113 Податкового кодексу України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачена лише за умови вчинення платником податків порушень, визначених законами з питань оподаткування.

На думку суду, допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.

При цьому, судом встановлено, що граничний термін сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання позивача з податку на прибуток – 10.03.2016, а від так, позивачем своєчасно сплачене так грошове зобов’язання відповідно до платіжного доручення від 09.03.2016 №40.

Суд також приймає до уваги висновки постанови Верховного Суду України від 16.06.2015 року у справі №21-377а15 , згідно з якими колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК. Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п.57.1 ст.57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі п.126.1 ст.126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того, податковий орган, приймаючи оспорювані рішення, посилався на норми Податкового кодексу України, які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань. Разом з тим, суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16.08.2016 №0047651207 про застосування штрафних санкцій в розмірі 10% на суму 127878,50 грн. за порушення строку сплати суми грошового зобов’язання з податку на прибуток ТОВ «Петро Ін Трейд» є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем було надано договір про надання правової допомоги, звіт та акт про виконання договору, за умовами яких позивачем було сплачено адвокату 10000грн. Як вбачається з звіту за вказаним договором про надання правової допомоги загальна кількість годин затраченого часу становить 15 годин.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно з п.п. 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Водночас, за змістом ст. 1 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов’язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз’яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, статтею 1 Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” встановлено, що Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За змістом статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” у 2016 році встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 580 грн. (1450 грн. * 40%) за годину участі особи в період з 01.05.2016 до 01.12.2016 та 640 грн. (1600 грн.*40%) в період з 01.12.2016 по 01.01.2017, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За таких умов, слід відмітити, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Зважаючи на викладене у сукупності, а також те, що матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, вартість однієї години надання якої не перевищує встановлений Законом України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” (в чинній редакції на момент надання такої правової допомоги) розмір компенсації витрат на правову допомогу, тобто загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає 10000 грн., суд вважає за можливе задовольнити у вимогу позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог.

При цьому, оскільки у позові заявлено дві вимоги, одна з яких майнового характеру, а інша – немайнового, суд вважає за можливе визначити витати на правову допомогу, що підлягають стягненню сумі 50% від документально підтверджених витрат.

Щодо відшкодування позивачу понесених витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що при зверненні з даним позовом ТОВ "Петро Ін Трейд" сплатило судовий збір в розмірі 1919,00 грн.

Поряд з цим, в заявленому позову містяться вимоги немайнового (визнання протиправними дій) та майнового характеру (визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення).

Водночас, ставки сплати судового збору визначені статтею 4 Закону України “Про судовий збір” (в редакції чинній на момент подання позовної заяви), де вказано, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, який подано юридичною особою, ставка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” передбачено, що з 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378 гривень.

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно із частиною третьою статті 6 Закону України “Про судовий збір” за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Отже, судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір тільки за позовну вимогу майнового характеру.

З системного аналізу вказаного, беручи до уваги часткове задоволення позовної заяви, відшкодуванню позивачу витрат на сплату судового збору підлягає сума в розмірі 541 грн.

Керуючись статтями 77, 78, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16.08.2016 №0047651207.

В решті позову відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд» за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 541 грн. (п'ятсот сорок одна гривня 00 коп.).

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Петро Ін Трейд» за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян