Постанова № 71511727, 09.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Яровенко Н.О.

№22-ц/796/ 661/2018 Доповідач Кравець В.А.

Справа №755/14859/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Махлай Л.Д., Лапчевської О.Ф.

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсною її заяву від 27 грудня 2007 року про надання згоди ОСОБА_3 на передачу в іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_1, на умовах за його розсудом, як таку, що не відповідала її внутрішній волі (підпис під вказаною Заявою посвідчено приватним нотаріусом КМНО Кравченко I.С., зареєстровано в реєстрі № к-1509); визнати недійсним Договір іпотеки № 74654 від 27 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 27 грудня 2007 року (реєстровий №6921), відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 та в порядку ст. 217 ЦПК України визначити, що рішення суду у даній справі є підставою для виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів про іпотеку та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, що були зроблені внаслідок укладення Договору іпотеки № 74654 від 27 грудня 2007 року.

В мотивування вимог посилалася на те, що 27.12.2007 року ОСОБА_3 було укладено договір споживчого кредиту з АКІБ «УкрСиббанк». В цей же день між нею та банком було укладено договір поруки та підписано заяву про надання згоди своєму чоловікові на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 на умовах за його розсудом. Крім цього, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку було передано їх спільну квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік помер. Наприкінці жовтня 2013 року в речах покійного чоловіка вона виявила Додаткову угоду до кредитного договору та додаток № 2 графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту. Обидва документи є додатками до договору про надання споживчого кредиту від 27.12.2007 року, що були укладені сторонами вказаного договору без її відома , в день підписання основного договору та на суттєву зміну його істотних положень в частині збільшення обсягу зобов'язань позичальника ОСОБА_3 Так, відповідно до Додаткової угоди та додатку № 2 - графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту, реальна процентна ставка за користування кредитними коштами збільшена до 16,15 % річних замість 13,90 % річних. Також додатково до зобов'язань позичальника прописаних в основному договорі передбачалася сплата ним АКІБ «УкрСиббанк» страхових платежів в сумі 17960 гри., оплата нотаріальних дій в сумі 1500 грн., оплата послуг за проведення оцінки предмету забезпечення в сумі 350 грн.

Вважає, що при підписанні заяви від 27.12.2007 року про надання згоди ОСОБА_3 на передачу в іпотеку вищевказаної квартири її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, що має мати наслідком визнання недійсним оспорюваного правочину.

Крім цього, при укладанні договору іпотеки, її згода, яка б відповідала її внутрішній волі, була обов'язково потрібна, оскільки майно, що є предметом даного договору було спільною сумісною власністю подружжя і могло бути передано в іпотеку лише за згодою всіх співвласників. Таким чином, ОСОБА_3, було укладено договір іпотеки без її внутрішньої волі, що має наслідком визнання недійсним даного договору та заяви.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що перед підписанням Заяви від 27 грудня 2007 Р- про надання згоди на передачу в іпотеку квартири вона була ознайомлена з текстом Договору про надання споживчого кредиту №11280211000 від 27 грудня 2007 р. з Додатком 1 - Графіком погашення кредиту. Зазначене підтверджується пунктом 1.2. підписаного нею Договору поруки №171022 від 27 грудня 2007 p.

Отже, надаючи згоду ОСОБА_3 на передачу ним в іпотеку зазначеної квартири на умовах за його розсудом вона виходила з того, що передача квартири в іпотеку відбудеться на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за відомим їй Основним договором з Додатком 1 - Графіком погашення кредиту.

Разом з тим приховані від неї сторонами Основного договору умови Додаткової угоди від 27 грудня 2007 р. та Додатку №2 на момент вчинення нею оспорюваного правочину (Заяви від 27 грудня 2007 р.) мали істотне значення для адекватного сприйняття обсягу зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за Основним договором, оцінки пов'язаних з цим ризиків і, відповідно, для формування її волевиявлення щодо надання або ненадання згоди на передачу ним в іпотеку вказаної квартири.

Надаючи покійному чоловікові ОСОБА_3 згоду на передачу ним в іпотеку квартири, що була спільною власністю подружжя, вона виходила виключно із обізнаності з положеннями Основного договору від 27 грудня 2007 р. з Додатком 1 - Графік погашення кредиту, процентна ставка за яким становила 13,90% річних. В момент вчинення оспорюваного правочину їй були невідомі положення Додаткової угоди від 27 грудня 2007р. та Додатку №2 - Графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, якими процентна ставка за користування кредитними коштами у той же день була збільшена до 16,15% річних а також передбачалися значні додаткові платежі за супутні послуги третіх осіб.

Добре знаючи рівень статків ОСОБА_3 вона у жодному випадку не надала б згоди на передачу ним в іпотеку квартири на умовах встановлених прихованими від неї Додатковою угодою від 27 грудня 2007 р. до Основного договору та Додатку №2 - графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту.

Крім того, незастосування судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні положень ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, які підлягали застосуванню як норми прямої дії, і штучне створення нібито вичерпного переліку підстав за яких правочин, що не відповідає внутрішній волі може бути визнаний недійсним (ст. ст. 229, 230, 231, 232, 233 ЦК) є незаконним, оскільки суперечить нормам цивільного законодавства, Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 p. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та існуючій судовій практиці.

Існує велика кількість судових рішень, що набрали законної сили, якими з прямим застосуванням положень ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України визнаються недійсними право чини, у яких підпис сторони визнано підробленим. При цьому не застосовуються положення ст. ст. 229, 230, 231, 232, 233 ЦК. Прикладами таких рішень можуть бути: Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2011 року у справі №2-113/11; Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від18 квітня 2013 року у справі №2-28/1; Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 20 січня 2014 p. у справі № 439/30/14-ц/2.

Вважає, що спірні правовідносини щодо недійсності Заяви від 27 грудня 2007 р. про надання згоди на передачу в іпотеку квартири (як наданої внаслідок обману) близькі за змістом до правовідносин, про які йдеться у ст. 230 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману». Однак ці правовідносини не є тотожними, оскільки Заява від 27 грудня 2007 p. є одностороннім правочином (ст. 202 ЦК), а ст. 230 ЦК України стосується лише дво- чи багатосторонніх правочинів. Зазначене вбачається із змісту вказаної статті: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення…».

Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 p. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11280211000 (а. с 10-15).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2.2, 1.3.1 вищезазначеного договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 75 000 дол. США, а Позичальник, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 27 грудня 2017 року, із встановленням за користування кредитними коштами процентної ставки у розмірі 13,90% річних.

27.12.2007 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 171022 (а.с. 19-20).

Цього ж дня позивач написала нотаріально посвідчену заяву наступного змісту «я, ОСОБА_1, 1972 року народження, даю згоду своєму чоловікові, ОСОБА_3, на передачу в іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_1 на умовах за його розсудом» (а.с.21).

В цей день 27.12.2007 року був укладений договір іпотеки № 74654 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, відповідно до умов якого, останній передав в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (a.c.22-23).

Право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11280211000 від 27 грудня 2007 p. та Договором поруки №171022 від 27 грудня 2007 p., ПАТ «УкрСиббанк» було відступлено ПАТ «Дельта Банк».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 - помер.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

На виконання вимог закону, позивачем 27.12.2007 року було надано згоду на передачу квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк», що підтверджується відповідною нотаріально завіреною заявою.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заява ОСОБА_1 і є її волевиявленням на укладення спірного правочину.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При перевірці судом апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів не знайшла підстав для застосування до спірних правовідносин положень закону про недійсність правочину, оскільки позивач не надала суду жодного доказу того, що ОСОБА_3 укладаючи договір щодо спільного майна, та АКІБ «УкрСиббанк» за таким договором, діяли недобросовісно.

Твердження ОСОБА_1 про те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року було встановлено її порушене право шляхом визнання Договору поруки № 171022 від 27 грудня 2007 року припиненим з 27 грудня 2007 року, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.

Тобто, у випадку із договором поруки, для надання згоди про зміни до кредитного договору має бути додаткова угода, тоді як законодавством не передбачено такої згоди для договору іпотеки.

Така згода була надана заявою, яка в контексті слів «я, ОСОБА_1, даю згоду своєму чоловікові, ОСОБА_3, на передачу в іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_1 на умовах за його розсудом» і передбачає таку згоду другого з подружжя на укладення ОСОБА_3 правочину на будь-яких умовах.

В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року в справі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді