Постанова № 71510144, 20.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/6133/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат;

- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити йому недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених виплат 21 квітня 2017 року в сумі 1200,00 гривень, а решту невиплаченої допомоги в сумі 5360,00 гривень на картку киянина НОМЕР_2 у ВАТ «Ощадбанк»;

- зобов'язати Київський міський центр Київської міської державної адміністрації відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 3 200 гривень 00 копійок та матеріальну шкоду у розмірі 14 гривень 00 копійок;

- у 10-денний строк після набрання рішення суду законної сили подати звіт про його виконання в частині перерахування грошових коштів до ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 09322277 для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_1.

Позовні вимоги мотивує тим, що він, як учасник бойових дій, має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому у 2017 році повинен був отримати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 6560,00 гривень.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Переглядаючи постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року, колегія суддів досліджує дотримання судом норм процесуального права, що були чинними на момент постановлення даного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, далі - КАС України), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується наявною в справі копією безтермінового посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.5).

11 квітня 2017 року позивач звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації із заявою, в якій зазначив, що має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій та просив здійснити перерахунок, нарахування та виплату йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у розмірі 6560 гривень 00 копійок (1312*5), зарахувати вказану допомогу на картку киянина НОМЕР_2 у ВАТ «Ощадбанк» та на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» повідомити його у строк до 18 квітня 2017 року про прийняте рішення письмово та шляхом надсилання відповіді на його електронну адресу (а.с.4).

Листом Київського міського центру по нарахуванню та здійснення соціальних виплат Департаменту соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 квітня 2017 року позивача було повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» на підставі списків, наданих Головним управлінням Пенсійного Фонду України в місті Києві, позивачу була нарахована грошова допомога у розмірі 1200 гривень, виплату якої проведено 21 квітня 2017 року шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позивача в АТ «Ощадбанк».

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідає вимогам чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, а тому дії відповідача з даного питання є правомірними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (з наступними змінами і доповненнями) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

За приписами ч.1 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Кабінету Міністрів України було надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вищезазначені положення Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" не були визнані неконституційними та є чинними.

Разом з тим, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 5 квітня 2017 р. № 223, пунктом 1 якої визначено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1200 гривень.

Отже, законодавцем було визначено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2017 році, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яка підлягає виплаті учасникам бойових дій, розмір якої у повній мірі відповідає розміру грошової допомоги, виплаченої позивачу.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року по справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якій Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

В свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року (Справа № 3-рп/2012) констатував, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Оскільки розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 році було визначено нормами законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, то даний позов в частині вимог про визнання бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання проведення нарахування і виплати недоотриманої суми вказаної допомоги, не підлягає задоволенню.

Що стосується позову в частині вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 21 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду з таким позовом.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки така шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Як свідчать матеріали даної справи, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Водночас, наявна у справі копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2826 про перебування позивача на стаціонарному лікуванні в період з 31 травня 2017 року по 13 червня 2017 року, не є належним та допустимим доказом того, що стан його здоров'я міг погіршитися саме на фоні прийнятого відповідачем рішення про відмову у нарахуванні та виплаті йому разової грошової разової допомоги до 5 травня за 2017 рік у розмірі, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка за твердженням позивача має становити 6560,00 гривень.

Що стосується позову в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 14 гривень 00 копійок, яку позивач просить відшкодувати за надані йому послуги КМД ПАТ «Укрпошта» та подання судом звіту про виконання судового рішення упродовж десяти днів після набрання ним законної сили, колегія суддів зауважує, що позов в цій частині вимог не підлягає задоволенню, оскільки є похідним від позову про визнання бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання провести нарахування і виплату недоотриманої суми вказаної допомоги у розмірі 5360 гривень.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 250, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду відповідно до статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 21.12.2017р.