Рішення № 71509816, 09.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2018 року м. Київ № 826/1537/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа:Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у Київській області Апеляційної Атестаційної комісії північного регіону Національної поліції України Головне управління національної поліції в Київській областіпровизнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати висновок атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.12.2015р. про невідповідність позивача займаній посаді, звільнення зі служби в поліцій через службову невідповідність;

визнати протиправним та скасувати рішення апеляційної атестаційної комісії північного регіону Національної поліції України про невідповідність позивача займаній посаді, звільнення зі служби в поліцій через службову невідповідність;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №19о/с від 26.01.2016р. відповідно до якого позивача звільнено;

поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Слідчого відділу Головного управління Національної поліції в Київській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з 26.01.2016р. по день поновлення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проведення співбесіди позивач надав вичерпні відповіді на всі питання. Також позивач наголошує на тому, що за час служби в органах внутрішніх справ він належним чином виконував функціональні обов'язки.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях, Головне управління Національної поліції в Київській області зазначило про те, що атестування поліцейських проводилось атестаційними комісіями органів поліції, відповідно ч.1 ст.57 Закону України "Про національну поліцію" з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей та, зокрема, з метою визначення відповідності посадам, на які вони призначені, а також перспектив їхньої службової кар'єри. При цьому відповідач вказав, що основним завданням визначення відповідності колишніх працівників органів внутрішніх справ оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського є з'ясування під час проведення атестування рівня їх професійних якостей, мотивації особи, що спонукає до поведінки на досягнення цілей у службі, що в свою чергу передбачає встановлення рівня розвинутості у суб'єкта, емоційного ставлення до професійної діяльності, вміння адаптувати свою поведінку відповідно до ситуацій, що виникають, вміння будувати процес спілкування, сформованості здібностей як мислення, уявлення, спостережливість, комунікативних умінь і широкого набору професійно значущих властивостей: емоційної стабільності, самоконтролю, щирості, доброти, наполегливості, тощо. З даною метою призначено проведення атестування поліцейських та створено атестаційні комісії. Відповідач стверджує, що атестування позивача було проведене атестаційною комісією у межах наданих повноважень та у спосіб, який передбачений чинним законодавством України і не призвело до порушення прав позивача, а тому звільнення позивача оскаржуваним наказом за пп.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" є правомірним.

В судовому засіданні 4 грудня 2017 року Головне управління Національної поліції в Київській області виключено зі списку третіх осіб та залучено до участі у справі в якості співвідповідача.

У судовому засіданні 4 грудня 2017 року позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник Головного управління Національної поліції в Київській області проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях на позов. Оскільки до судового засідання не прибули представники відповідачів, за відсутності потреби заслухати свідка, експерта, судом на підставі ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017 ухвалено про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с відповідно до п.п. 9, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» було призначено прибулого з МВС України ОСОБА_1 слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, присвоївши йому в порядку переатестування спеціальне звання «старший лейтенант поліції». Підставою для видання наказу стала заява позивача від 07.11.2015 про прийняття його на службу до поліції та призначення на посаду.

Керівником Головного управління Національної поліції у Київській області був виданий наказ ГУ НП в Київській області від 26 січня 2016 року № 19 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Як вбачається зі змісту наказу, підставою його видання став атестаційний лист ОСОБА_1 від 07.12.2015.

07.12.2015 атестаційною комісією Головного управління Національної поліції в Київській області прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Як вбачається з протоколу Апеляційної атестаційної комісії Північного регіону від 25.12.2015, членами даної комісії під час розгляду скарги ОСОБА_1 були досліджено всі вище зазначені документи, поставлені питання, які стосуються професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інші питання. За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення, апеляційною атестаційною комісію було прийняте рішення про відхилення скарги ОСОБА_1, з підстав: «відсутність мотивації та бажання працювати».

Згідно висновків атестаційного листа позивача, останній займаній посаді відповідає. За результатами тестування загальних навичок позивач набрав 28 балів з 60-ти, за професійне тестування - 43 з 60-ти. Однак, відповідно до висновків атестаційної комісії позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Апеляційною атестаційною комісією скаргу позивача відхилено.

Відповідно до Наказу національної поліції України №210 о/с від 20.11.2015 "Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції в Київській області та м.Києві" з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, переміщення на нижчу, звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, керуючись статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію" та вимогами Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за №1445/27890 наказано провести атестування поліцейського апарату Національної поліції України, міжрегіональних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України", головних управлінь Національної поліції в Київській області та м.Києві відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за №1445/27890, центральною атестаційною комісією.

Наказом Національної поліції України №179 від 18.12.2015 "Про створення в Національній поліції апеляційних комісій" з метою забезпечення поліцейським права на оскарження висновків атестаційних комісій, а також повного всебічного та об'єктивного їх розгляду, керуючись статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію" та вимогами Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за №1445/27890 зі змінами, наказано створити в Національній поліції України центральну апеляційну атестаційну комісію №1 та апеляційну атестаційну комісію північного регіону №1.

Наказом Національної поліції України №191 від 21.12.2015 "Про затвердження персонального складу апеляційних атестаційних комісій Національної поліції України" з метою забезпечення поліцейським права на оскарження висновків атестаційної комісії, а також повного всебічного та об'єктивного їх розгляду, керуючись статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію" та вимогами Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС від 17.11.2015 №1465 (зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за №1445/27890 зі змінами, затверджено персональний склад центральної апеляційної атестаційної комісії №1 та апеляційної атестаційної комісії північного регіону №1, до яких в подальшому вносилися зміни Наказом Національної поліції України №221 від 29.12.2015 "Про внесення змін до наказу Національної поліції України "Про затвердження персонального складу апеляційних атестаційних комісій Національної поліції України" від 21.12.2015 №191 (зі змінами)", Наказом Національної поліції України №222 від 30.12.2015 "Про внесення змін до наказу Національної поліції України від 21.12.2015 №191 (зі змінами) "Про затвердження персонального складу апеляційних атестаційних комісій Національної поліції України" та Наказом Національної поліції України №38 від 18.01.2016 "Про внесення змін до наказу Національної поліції України "Про затвердження персонального складу апеляційних атестаційних комісій Національної поліції України" від 21.12.2015 №191 (зі змінами)".

2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію", який згідно з п. 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набирав чинності з 7 листопада 2015 року.

Відповідно до п.п.9, 10 розд.11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, Законом України "Про Національну поліцію" передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Зі змісту атестаційного листа позивача вбачається, що за період служби в поліції зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, висококваліфікованих спеціалістом, володіє високим почуттям відповідальності за доручену справу.

З протоколів засідання атестаційної та центральної апеляційної атестаційної комісій вбачається, що під час проведення атестування позивача було досліджено атестаційний лист та інші матеріали, які було зібрано на поліцейського, перелічених у самій формі бланку, а саме: декларацію про доходи, послужний список (форма 1), інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" та інформацію з відкритих джерел.

Жодних інших документів (заяви чи скарги на дії позивача, акти службових розслідувань, відомості про притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо) атестаційна та центральна апеляційна атестаційна комісії не досліджували. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про протилежне.

Жодних відомостей про те, яким саме вимогам, що пред'являються до особи, яка перебуває на посаді, яку обіймав позивач, він не відповідає, протоколи засідань атестаційної та центральної апеляційної атестаційної комісій не містять.

За результатами розгляду справи судом не отримано жодних пояснень щодо підстав звільнення позивача, окрім фрази «відсутність мотивації та бажання працювати», зазначеної в протоколі апеляційної атестаційної комісії.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", який був опублікований 06.08.2015 та набрав чинності 07.11.2015 (окрім окремих положень).

Пунктами 8, 9, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції.

Таким чином, лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції.

У справі, що розглядалась, позивач наказом Національної поліції України був прийнятий на службу до поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів з присвоєнням спеціального звання майор поліції, таким чином, питання про його відповідність вимогам до поліцейських було вирішено у момент видання наказу про прийняття на службу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Проходження служби в поліції регулюється Законом України "Про Національну поліцію" та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону України "Про національну поліцію").

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ст. 56 Закону України "Про Національну поліцію").

Згідно з приписами статті 58 Закону України "Про Національну поліцію", призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

З аналізу положень частини другої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" випливає, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду. Крім того, атестування поліцейського проводиться в разі вирішення питання щодо звільнення поліцейського через службову невідповідність.

Поряд із Законом України "Про Національну поліцію" правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників визначаються також положеннями Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників".

Так, статтею 1 цього Закону визначено, що атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників", атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Положеннями частин першої та третьої статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників" передбачено, що атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі. В разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Як вже зазначалось, в силу приписів статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", атестування поліцейських проводиться на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам.

Згідно з вимогами пункту 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 № 1465, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 р. за № 1445/27890 (далі - Інструкція №1465), атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); показники службової діяльності; рівень теоретичних знань та професійних якостей; оцінки з професійної і фізичної підготовки; наявність заохочень; наявність дисциплінарних стягнень; результати тестування; результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Щодо проведення атестації для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, суд зазначає, що метою проведення атестації є вирішення питання про можливість у той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби через службову невідповідність виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Звільнення зі служби через службову невідповідність передбачено пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Як вже зазначалось, позивача звільнено з поліції через "службову невідповідність". Проте, поняття "службова невідповідність" і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що охоплюється поняттям "звільнення у порядку дисциплінарного стягнення".

Аналогічна правова позиція розкрита у постанові Верховного Суду України від 11.03.2014 № 21-13а14.

Суд встановив, що позивач пропрацював на посаді головного оперуповноваженого - інспектора Департаменту захисту економіки менше одного року (3 місяці), питання про призначення його на вищу посаду або переведення на нижчу посаду, притягнення його до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

Таким чином, рішення про призначення атестації працівника одразу ж після прийняття його на роботу (службу у поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження є незаконним.

Зі змісту пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" вбачається, що лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції.

При цьому, при вирішенні питання про призначення на посаду у контексті з'ясування питання щодо відповідності особи вимогам до поліцейських Міністерство внутрішніх справ України має усі повноваження здійснювати призначення на посади поліцейських на конкурсних засадах (стаття 47 Закону), проводити медичне та психофізіологічне обстеження кандидатів, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності, тестування на поліграфі, перевіряти рівень фізичної підготовки, а також проводити спеціальну перевірку (стаття 50).

Відповідач не надав суду відомостей, які з повноважень, що передбачені Законом України "Про національну поліцію" для прийняття працівників міліції на службу до поліції, Міністерство внутрішніх справ України використало по відношенню до позивача.

Поряд з цим, відповідно до положень ст. 58 Закону України "Про Національну поліцію", призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Щодо посилань в зазначеному наказі на призначення позивача на посаду в порядку переатестування згідно пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" суд зазначає, що відповідно до пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ, видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Вказаний пункт Закону № 580-VІІІ не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Натомість мету та підстави атестування поліцейських визначено у статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Суд зазначає, що наведені у частині 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ підстави для проведення атестування є вичерпними. Метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Кожна з зазначених трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Досліджуючи зміст наказу Національної поліції України від 20.11.2015 №210о/с "Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві", Наказу Національної поліції України №217 від 28.12.2015 "Про проведення атестування поліцейських", Наказу Національної поліції України №80 від 29.01.2016 "Про проведення атестування поліцейських", суд встановив, що ці накази не містять посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

При цьому атестацію позивача проведено у порядку атестації усіх поліцейських апарату Національної поліції України з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Однак, наведені підстави для призначення атестування суд оцінює критично, позаяк мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VІІІ. Закон № 580-VІІІ не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Закріплену у частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ мету атестування відповідач необґрунтовано розцінив як самостійну і достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з ціллю визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, хоча наявності конкретних передумов (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування у такому контексті відповідач не довів.

Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Розділом ІV Інструкції №1465 визначений порядок організації, підготовки, проведення атестування.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції №1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

За змістом пунктів 7-9 Розділу ІV Інструкції №1465 керівники, які складають атестаційний лист, зобов'язані: 1) ознайомитися з вимогами цієї Інструкції; 2) проаналізувати проходження служби, професійну та спеціальну підготовку, а також конкретні показники служби поліцейського; 3) вивчити матеріали (характеристики) на осіб, які відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції; 4) на підставі всебічного вивчення особистих, професійних та ділових якостей поліцейського, який атестується, заповнити атестаційний лист за формою, визначеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 Розділу ІV Інструкції №1465, з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості, атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 Розділу ІV Інструкції №1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 Розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Зміст викладених положень Інструкції №1465 свідчить, що атестування поліцейських включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Інструкція №1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також з'ясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції, усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

Щодо суті висновків атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді, суд зазначає наступне.

З дослідженого судом протоколу засідання атестаційної комісії вбачається, що атестаційна комісія діяла з порушенням вимог статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 16 розділу IV Інструкції №1465, не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо. Висновок (рішення) комісій є абсолютно немотивованими і не підтверджується жодними матеріалами чи доказами, відомості про те, в чому саме проявляється невідповідність позивача займаній посаді, у висновках відсутні та не встановлені в судовому засіданні. У той же час, висновки атестаційних комісій спростовуються самим фактом прийняття позивача на службу до поліції в порядку переатестування з присвоєнням спеціального звання, матеріалами його особової справи та відомостями, що викладені в атестаційному листі позивача і характеризують його особу.

Зокрема, позивач за час проходження служби в органах внутрішніх справ та в поліції характеризувався позитивно, до виконання службових обов'язків ставився сумлінно та відповідально.

Атестаційні комісії також не обговорювали питання можливості переведення позивача за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направлення його на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією, чим порушила вимоги статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників". Протокол атестаційної комісії не містить мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, посилань на обставини, що свідчать про небажання змінюватись відповідно до нової структури, відсутність бачення щодо роботи в нових умовах дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал, інших обставин, що свідчать про несумісність особи позивача посаді, яку він займає.

Натомість з атестаційного листа та інших матеріалів, які були предметом дослідження атестаційної комісії слідує, що позивач характеризується виключно позитивно.

Вказані матеріали не дають підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465, а саме, що позивач неналежним чином виконує свої посадові обов'язки, має низькі результати службової діяльності, недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей, незадовільну фізичну підготовку.

За результатами складання підсумкових заліків за 2014-2015 навчальний рік отримав наступні оцінки (по п'ятибальній шкалі): функціональна підготовка - 3 "задовільно"; тактико - спеціальна підготовка - 4 "добре"; загальнопрофільна підготовка - 3 «задовільно» фізична підготовка - 4 "добре"; загальна оцінка - 3 "задовільно".

Суд зазначає, що зміст протоколу атестаційної комісії від 7 грудня 2015 року та протоколу апеляційної атестаційної комісії від 25 грудня 2015 року не дають підстав вважати, що рішення комісій про службову невідповідність позивача приймалось на підставі повного та всебічного розгляду всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, що свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465.

Так, матеріали справи не містять доказів, які б спростували наведені у атестаційному листі позивача факти про достатню кваліфікацію і професійні навички позивача.

Суд також вважає необхідним зазначити, що процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли з'ясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Щодо посилання відповідача на те, що позивача було призначено до тимчасово затвердженого штату, суд вказує на те, що матеріали справи не містять доказів ліквідації посади позивача, яку він займав до звільнення на час розгляду справи.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте з матеріалів справи, всебічно та повно досліджених судом, неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність.

У той же час, досліджені судом матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії характеризують позивача виключно з позитивного боку, свідчать про його високий професійний рівень.

Згідно матеріалів справи, позивач перебував на службі з 2008 року. За період служби притягувався до дисциплінарної відповідальності один раз. При цьому заохочувався 1 раз.

Наведені обставини справи у сукупності з вимогами чинного законодавства свідчать про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про скасування висновку атестування та висновку атестування позивача, прийнятого апеляційною атестаційною комісією.

Враховуючи, що висновки атестаційної комісії та апеляційної атестаційної стали підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зі служби в поліції з 26 січня 2016 року на підставі підпункту 5 частини 1 статті 77 (через службову невідповідність) Закону України "Про Національну поліцію", суд дійшов висновку про те, що даний наказ також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно і до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Згідно пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114, у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п. 6 розділу ІІІ затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 року №260 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260), поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку №260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області №826 від 08.12.2017, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за листопад 2015 року становить 4032,00 грн., за грудень 5040,00 грн.

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за листопад 2015 року складає 24 дні, за грудень 2015 року - 31 день, загалом 55 календарних днів.

Таким чином, при розрахунку середньоденної заробітної плати шляхом ділення заробітної плати за останні два місця роботи на число календарних днів за цей період середньоденне грошове забезпечення позивача становить 164,95грн., про що прямо зазначено у даній довідці (4032+5040)/(31+24).

Оскільки спір розглядався більше одного року не з вини позивача, кількість днів вимушеного прогулу станом на 09.01.2018 становить 714 календарних днів, у зв'язку з чим сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить: 164,95 грн. * 714 календарних днів = 117774грн. 30 коп. (сто сімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 30 копійок).

Проте, суд доходить висновків, що виплата коштів за вимушений прогул має компенсаторний характер, і має застосовуватися по відношенню до доходів позивача, отриманих протягом періоду прогулу в якості заробітної плати за іншим місцем роботи.

Таких висновків суд доходить з урахуванням положень частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю, якими передбачено виплату різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Так, з огляду на довідку від 14.12.17р. №2073/10-13-11-01-19, видану Києво - Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, позивачем, протягом 2016 - 2017р. було отримано у вигляді заробітної плати від Управління справами Верховної ради України та Херсонської обласної державної адміністрації 103779,26грн.

Таким чином вимоги про стягнення сум заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню частково, в розмірі 13995,04грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять грн. 4 коп.)

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. п. 2, 3 частини 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення позивача на посаді допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок атестування слідчого Слідчого відділу ОСОБА_1, прийнятий атестаційною комісією Головного управління Національної поліції в Київській області №3 07.12.2015р.

Визнати протиправним та скасувати висновок атестування слідчого Слідчого відділу ОСОБА_1, прийнятий апеляційною атестаційною комісією Північного регіону від 25.12.2015.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови управління Національної поліції в Київській області від 26 січня 2016 року № 19 о/с в частині звільнення слідчого Слідчого відділу ОСОБА_1 зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Слідчого відділу Головного управління Національної поліції в Київській області з 26.01.2016.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації 07401, АДРЕСА_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26 січня 2016 року по 9 січня 2018 року в сумі 13995,04грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять грн. 4 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації 07401, АДРЕСА_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 4536 грн. (чотири тисячі п'ятсот тридцять шість) гривень без урахування обов'язкових податків та зборів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Слідчого відділу Головного управління Національної поліції в Київській області.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С.К. Каракашьян