Постанова № 71506120, 04.01.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 398/3658/17-ц

№ провадження 22-ц/781/163/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальова О.Б.

Доповідач Чельник О. І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.01.2018 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Кіселика С.А., Черненка В.В.

за участі секретаря:Бодопрост М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, поданого в інтересах ОСОБА_4, до Михайлівської сільської ради Олександрійського району про встановлення факту проживання однією сім'єю та фактичне прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, до Михайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області про встановлення факту проживання однією сім'єю та фактичне прийняття спадщини (визнання права власності в порядку спадкування) залишено без руху та надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а також для сплати судового збору у розмірі 1% від ринкової вартості майна, що є предметом спору, або сплатити судовий збір у розмірі який суд визначив у сумі 1500 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, просить ухвалу суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Позивач та її представник у судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Просили розгляд справи провести без їх участі.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ч.1 п.13 ст. 353 ЦПК України ухвала про залишення позовної заяви без руху може бути оскаржена окремо від рішення суду лише в частині визначення розміру судових витрат. В інших випадках ухвала про залишення позовної заяви без руху оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.

Частиною 1 ст. 121 ЦПК України (в редакції 2004 року, що була чинною на день подання позову до суду та на дату постановлення оскаржуваної ухвали) передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі, якщо заява не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК України суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Постановляючи оскаржувану ухвалу суддя виходив із того, що позовну заяву ОСОБА_4 було подано без дотримання вимог ч. 5 ст. 119 ЦПК України (в редакції 2004 року), а тому позов підлягає залишенню без руху з наданням заявникам строку для усунення недоліків та сплати судового збору у розмірі 1% від ринкової вартості майна, що є предметом спору або у розмірі, який визначив суд, а саме 1500 грн.

Колегія суддів не погоджується з оскаржуваною ухвалою, виходячи з такого.

Позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження з наміром встановити факт проживання однією сім'єю для подальшого визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату подання позовної заяви) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру встановлена у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, позивач звернулась до суду з позовом, який містить в собі дві вимоги: майнового та немайнового характеру.

Позивачем при звернені до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1280 грн. (640 грн. - за вимогу немайнового характеру, 640 грн. - за вимогу майнового характеру), що підтверджується квитанцією про сплату судового збору (а.с.1).

Оскільки предметом спору є право приватної власності на землю позивач визначила розмір судового збору за вимогу майнового характеру, виходячи з визначеної станом на 2002 рік вартості земельної ділянки у розмірі 52994 грн. (а.с.19).

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху суд не надав оцінки тим обставинам, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1280 грн., а тому із змісту оскаржуваної ухвали неможливо встановити, чи відноситься вказана сума судового збору до суми, визначеної судом у розмірі 1500 грн., та чи позивачеві слід доплатити решту суми у розмірі 220 грн., чи слід сплатити ще 1500 грн. судового збору.

Крім того, частиною 4 ст.134 ЦПК України передбачено, що суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Проте, така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Таким чином, суд може вирішити питання про остаточний розмір судових витрат та їх розподіл між сторонами під час ухвалення рішення у порядку, передбаченому ст.ст.141, 142 ЦПК України.

Проте, суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху на зазначені обставини уваги не звернув, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

За таких обставин ухвала судді про залишення позовної заяви без руху в частині визначення розміру судових витрат постановлена з порушенням вищевказаних норм закону, крім того є незрозумілою для позивача та не конкретною.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2017 року в частині визначення розміру судових витрат підлягає скасуванню з передачею цього питання на новий розгляд до суду першої інстанції для його вирішення у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 383 ЦПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2017 року в частині визначення розміру судових витрат скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного тексту та оскарженню не підлягає.

Повний текст складено 09 січня 2018 року.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: С.А. Кіселик

В.В. Черненко