Постанова № 71505091, 09.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6158/17 22-ц/774/605/К/18

Справа № 212/6158/17 Головуючий в 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/605/К/18 суддя Борис О.Н.

Категорія - 26 ( І ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря - Видрик А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків.

Учасники, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" - Некрасова Катерина Олександрівна,

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що, працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, він отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 18.04.1995 року йому первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності.

Крім того, 15 квітня 1990 року, при виконанні посадових обов'язків гірничого робочого очисного забою дільниці №4 шахтоуправління «Октябрське» Виробничого об'єднання «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», позивач отримав ушкодження на виробництві у вигляді черепно-мозкової травми, про що було складено Акт за формою Н-1 про нещасний випадок пов'язаний з виробництвом.

Висновком МСЕК від 12.09.1995 року позивача визнано інвалідом третьої групи та встановлено 30% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

При повторних переоглядах МСЕК третя група інвалідності залишена незмінною, а загальний відсоток втрати професійної працездатності визначено у розмірі 60% (35% - професійне захворювання, 25% - виробнича травма), які 17.05.2004 року встановлено безстроково.

Позивач вважає, що у зв'язку з трудовим каліцтвом та отриманим професійним захворюванням, йому з вини відповідача спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ПАТ «Кривбасзалізрудком» в рахунок її відшкодування 80 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_3 50 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, а також на користь держави - судовий збір в розмірі 640 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вважає, що, оскільки ОСОБА_3, після встановлення втрати професійної працездатності у 1995 році, не звертався із заявою про відшкодування моральної шкоди у порядку встановленому Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, не надав висновків медичних органів про її заподіяння та пропустив строк позовної давності, підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди немає. Крім того, позивачем не було надано доказів щодо вини ПАТ «Кривбасзалізрудком» у виникненні професійного захворювання, а нещасний випадок взагалі стався у зв'язку з необережністю самого ОСОБА_3, тому підприємство не може нести відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - Некрасову К.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, працюючи з 1976 року по 1983 рік на шахті «Октябрська» РУ ім. Комінтерну Виробничого об'єднання «Кривбасруда», з 1983 року по 1985 рік на шахті №1 ім. «Артема РУ ім. Кірова Виробничого об'єднання «Кривбасруда», з 1985 року по 1991 рік на шахті «Октябрська» РУ ім. Комінтерну Виробничого об'єднання «Кривбасруда», з 1991 року по 2003 рік на шахті «Октябрське» Виробничого об'єднання «Кривбасруда», з 2003 року по 2011 рік на ВАТ «КЖРК», правонаступником яких є ПАТ «Кривбасзалізрудком», виконував роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, у зв'язку з чим отримав професійне захворювання з діагнозом: пиловий бронхіт, дихальна недостатність першого ст., двосторонній кохлеарний неврит, туговухість АД ноль, АС першого ступеню.

15 квітня 1990 року, при виконанні трудових обов'язків гірничого робочого очисного забою дільниці №4 шахтоуправління «Октябрське» виробничого об'єднання «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком»,з позивачем ОСОБА_3 стався нещасний випадок, у зв'язку з чим позивач отримав ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, про що було складено Акт за формою Н-1 про нещасний випадок пов'язаний з виробництвом (а.с. 12-13).

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 27 березня 1995 року причиною професійного захворювання позивача є робота впродовж 15 років в підземних гірничих виробках, що супроводжувалось виділенням у повітря пилу та високим шумом. Діоксид кремнію у пилу 10 до 20 %. Концентрація пилу у повітрі робочої зони 2.8 мг/м3 при ГДК - 2 мг/м3, рівень шуму 92 дбА при ГДК 80 дбА. (а.с. 10).

Висновком ЛТЕК від 18.04.1995 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% первинно з 12.04.1995 року до 01.05.1996 року у зв'язку з профзахворюванням, а саме: пиловий бронхіт, дихальна недостатність першого ст., двосторонній кохлеарний неврит, туговухість АД ноль, АС першого ступеню (а.с. 17).

За висновком ЛТЕК від 12.09.1995 року позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата профпрацездатності у розмірі 50% повторно, у тому числі: 25% - у зв'язку з профзахворюванням та 25% первинно, у зв'язку з травмою 1990 року, з 12.06.1990 року до 01.10.1996 року (а.с. 16).

За висновком ЛТЕК від 14.05.1996 року позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата профпрацездатності у розмірі 55% повторно, у тому числі: 30% - у зв'язку з профзахворюванням та 25% - у зв'язку з травмою 1990 року з 01.05.1996 року до 01.05.1997 року (а.с. 17).

За висновком ЛТЕК від 14.05.1997 року позивачу встановлена третя група інвалідності та стійка втрата профпрацездатності у розмірі 60% повторно, у тому числі: 35% - у зв'язку з профзахворюванням та 25% - у зв'язку з травмою 1990 року, з 01.05.1997 року до 01.05.1998 року. (а.с. 18).

За висновком ЛТЕК від 28.04.1998 року та щорічними висновками ЛТЕК після цього року позивачу підтверджували третю групу інвалідності та стійку втрату профпрацездатності у розмірі 60% - повторно, з яких 35% у зв'язку з профзахворюванням, а 25% у зв'язку з травмою (а.с. 18, 19, 20,21).

Останнім висновком ЛТЕК від 17.05.2004 року позивачу підтверджена третя група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності у розмірі 60% та встановлено безстроково з 01.05.2004 року (а.с. 21).

02.08.2011 року позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 6-9).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності, як у зв'язку з професійним захворюванням, та і у зв'язку з трудовим каліцтвом, у 1995 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року, ухвалених за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, в редакції, на час ухвалення оскаржуваного рішення суду).

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 17 листопада 2017 року (час розгляду справи) становить 3 200,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 16 000,00 грн., а максимальний - 640 000,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50%, який при наступних переоглядах збільшено до 60%, та визнаний інвалідом третьої групи безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з отриманими травмами він втратив роботу, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє (а.с. 22-33).

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_3 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем виробничої травми та професійного захворювання, визнання позивача інвалідом третьої групи, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідності безстроково.

При цьому, визначений судом розмірі відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності із зором, в нього часто підвищується зоровий тиск, знижується пам'ять та інтелект. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Посилання представника відповідача про застосування у спірних правовідносинах строків позовної давності, не підлягає задоволенню, так як згідно ст. 83 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічна норма міститься у п.1 ч.1 ст. 268 ЦК України. Крім того, в силу п.3 ч.1 вказаної статті позовна давність не поширюється також на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне рішення суду складено 10 січня 2018 року.

Головуючий:

Судді: