Ухвала суду № 71497643, 04.01.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1085/17 Головуючий у І інстанції Парфененко О. Я. Провадження № 11-кп/795/119/2018 Категорія - ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України Доповідач Заболотний В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_1

суддів - Антипець В.М., Шахової О.Г.

секретаря судового засідання – Стахнюк Л.М.

з участю: прокурора – Мозгового С.К.

захисника – ОСОБА_2

обвинуваченого – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

№ 12016270170000733 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та мешканець м. Мена Чернігівської області, вул. Щаслива, буд.38, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, не одружений, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працює, раніше судимий 20.12.2013 року вироком Апеляційного суду Чернігівської області за ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

засуджений за:

- ч.2 ст.186 КК України – до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ч.2 ст.189 КК України – до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 ухвалено обчислювати з часу його фактичного затримання – з 17 серпня 2017 року.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишено без змін – у вигляді тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати, пов’язані із залученням експертів, у сумі 351,84 грн.

Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_3, будучи раніше судимим за умисні злочини, на шлях виправлення не став та, маючи непогашену судимість, вчинив повторно нові умисні злочини при наступних обставинах.

Так, 02 грудня 2016 року, близько 23.00 год., ОСОБА_3, перебуваючи поряд із центральним кладовищем, по вул. Чехова в м. Мена Чернігівської області, з метою заволодіння майном ОСОБА_4, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, що виразилося у штовханні, хапанні останнього за руки, охоплюванні шиї потерпілого руками, а також погрожуючи йому фізичною розправою, умисно, повторно, проти волі ОСОБА_4 учинив відкрите викрадення чужого майна, заволодівши належними ОСОБА_4 грошовими коштами в сумі 400 грн., мобільним телефоном «Meizu» моделі «M3 S», вартістю 2866 грн., з сім-карткою оператора мобільного зв’язку «МТС», вартістю 30 грн., та з сім-карткою оператора мобільного зв’язку «Лайф», вартістю 20 грн., чим спричинив потерпілому майнову шкоду на загальну суму 3316 грн.

02 грудня 2016 року, близько 23.20 год., після вчинення грабежу відносно ОСОБА_4, з метою заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_3 повторно, вимагав у потерпілого передати йому гроші, погрожуючи застосувати насильство щодо останнього та його близьких родичів, погрожуючи знищити майно, після чого 02 грудня 2016 року, близько 23.40 год., біля будинку № 3 по вул. Корольова в м. Мена, ОСОБА_4 під впливом погроз передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1500 грн.

Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, просив скасувати вирок місцевого суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначив, що докази були отримані органом досудового розслідування з грубими порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вказав на відсутність прямих доказів його винуватості. На його думку, потерпілий ОСОБА_4 обмовив його на прохання працівників поліції. Крім того, апелянт послався на порушення його права на захист, через неякісне виконання захисником ОСОБА_5 своїх процесуальних обов’язків.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених вище підстав; прокурора, котрий просив вирок місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим; дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає, з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.

У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, заперечив свою причетність до вчинення грабежу та вимагання стосовно ОСОБА_4, вказавши, що потерпілий вживає наркотичні засоби, а тому обмовив його через тиск на ОСОБА_4 з боку працівників поліції.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, допитаний у місцевому суді потерпілий ОСОБА_4 показав, що ввечері 02 грудня 2016 року разом з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Розя катались по м. Мена автомобілем, що належить Розя. Йому зателефонував ОСОБА_9 і попросив дати у борг 300 грн. Після цього потерпілий взяв удома гроші та на автомобілі ОСОБА_10 приїхали на перехрестя вулиць Чехова та Корольова в місті Мена, де зустрів ОСОБА_9 та ОСОБА_3 У цей час ОСОБА_9 відійшов убік, а ОСОБА_3 почав погрожувати ОСОБА_4 і вимагати гроші. При цьому обвинувачений утримував останнього за комір куртки, сіпав за одяг, ударив в обличчя та два рази у спину кулаком. Потерпілий вирвався та почав тікати у бік кладовища, але ОСОБА_3 наздогнав його, збив з ніг, сів зверху та почав шукати гроші у кишенях. ОСОБА_4 злякався і погодився віддати гроші. Віддав обвинуваченому близько 400 грн., які були у гаманці. Після цього ОСОБА_3 наказав віддати йому студентський квиток та телефон, і сказав, що тепер він винен йому ще 1500 грн., щоб викупити телефон назад. Якщо не буде грошей, обвинувачений погрожував спалити автомобіль батька ОСОБА_4 або підкинути в автомобіль наркотичні засоби. Крім того, залякував, що можуть приїхати бувші засудженні та «порізати» потерпілого та його батька, вимагав щоб ОСОБА_4 приніс гроші через 30 хвилин. Злякавшись погроз обвинуваченого, відчуваючи психологічний тиск та боячись фізичної розправи над собою і сім’єю, він повернувся до автомобіля, в якому були Розя, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, та в останньої попросив 1500 грн., щоб віддати ОСОБА_3. У цей час ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_3 і сказав, щоб вона передала телефон ОСОБА_4 Коли він взяв телефон, то обвинувачений нагадав, що він винен гроші. Вони знову поїхали на вул. Корольова, де він віддав ОСОБА_3 1500 грн., а той повернув лише студентський квиток. Повернувшись до автомобіля, ОСОБА_4 усе розповів друзям, а через декілька днів звернувся до поліції.

Свідок ОСОБА_9 у суді першої інстанції показав, що ОСОБА_3 попросив організувати йому зустріч з потерпілим. 02 грудня 2016 року, ввечері, він зателефонував до ОСОБА_4 та сказав, що треба зустрітись, але про ОСОБА_3 нічого не говорив. Того ж дня вони з обвинуваченим зустрілися з ОСОБА_4, після чого ОСОБА_9 залишив їх, а сам відійшов. Через деякий час йому зателефонував потерпілий та повідомив, що ОСОБА_3 забрав у нього гроші, телефон і вимагає ще гроші. Також того ж вечора він бачив ОСОБА_4, який був зляканий та розповідав як ОСОБА_3 забрав телефон та вимагав у нього гроші. ОСОБА_4 попросив його, щоб він допоміг повернути телефон. Пізніше ОСОБА_9 бачив у ОСОБА_3 телефон потерпілого, проте обвинувачений відмовився повертати його ОСОБА_4

Допитана в судовому засіданні місцевого суду у якості свідка ОСОБА_6 показала, що 02 грудня 2016 року, ввечері, разом з ОСОБА_4 відпочивали, були в автомобілі Розі. На прохання ОСОБА_4 приїхали на вул. Корольова в місті Мена. ОСОБА_4 вийшов з автомобіля, а коли повернувся через 30-40 хвилин, був знервований, наляканий, куртка його була брудна. У цей час зателефонував невідомий чоловік та попросив, щоб передала телефон для розмови ОСОБА_4 Після розмови по телефону ОСОБА_4 попросив дати йому 1500 грн., для того, щоб йому повернули телефон, та розповів, що ОСОБА_3 забрав у нього гроші і телефон, залякував його. Вона дала ОСОБА_4 1500 грн. Приїхали знову на вулицю Корольова, де ОСОБА_4 вийшов з автомобіля. Через декілька хвилин повернувся і розповів, що гроші віддав ОСОБА_3, але той не повернув телефон.

Свідок ОСОБА_10, допитаний у суді першої інстанції, показав, що 02 грудня 2016 року, близько 23.00 год., ОСОБА_4 попросив відвезти його на вул. Корольова в м. Мена. Останній вийшов з автомобіля та повернувся через 30-40 хвилин, був наляканий, нервував. В автомобілі, крім нього, в той час були ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 В цей час на телефон ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_3 і вона передала телефон ОСОБА_4 для розмови. Потім потерпілий розповів, що ОСОБА_3 ударив його декілька разів, забрав телефон та гроші в сумі близько 400 грн. Цього ж вечора біля кафе «Добриня» бачив ОСОБА_3, у якого питав, чому той забрав у ОСОБА_4 телефон. Обвинувачений відповів, що так треба, та просив передати ОСОБА_4, щоб той не звертався до поліції.

Окрім показів потерпілого та свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами:

- заявою ОСОБА_4 від 05 грудня 2016 року до Менського відділу поліції, у якій він повідомляв, що 02 грудня 2016 року, близько 23.30 год., ОСОБА_3, погрожуючи йому фізичною розправою, відкрито заволодів належними ОСОБА_4 грошима в сумі близько 400 грн., мобільним телефоном «Meizu» моделі «M3 S» та студентським квитком (т.1, а.к.п.115);

- повідомленнями про внесення відомостей до ЄРДР від 05.12.2016 року та від 17.05.2017 року про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_4 (т.1, а.к.п.33, 121);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.12.2017 року за участю потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_10 із застосуванням технічного засобу фіксації – цифрової відеокамери Canon Legria FS 406, згідно якого під час слідчої дії ОСОБА_4 показав місце, де ОСОБА_3 заволодів його речами та вимагав гроші; розповів, яким чином ОСОБА_3 наносив йому удари, душив та висловлював погрози (т.1, а.к.п.127-129);

- відеозаписом слідчого експерименту від 05.12.2016 року, що міститься на диску, доданому до протоколу, який був досліджений місцевим судом. Відеозапис слідчого експерименту узгоджується з відомостями щодо проведення слідчого експерименту внесеними до протоколу від 05 грудня 2016 року та показаннями потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_10С, які були надані під час судового розгляду;

- висновком експерта від 14.12.2016 року № 1516, згідно якого вартість апарата телефонного мобільного зв’язку торгової марки «Meizu» моделі «M3 S» з урахуванням зносу за роздрібними цінами, які діяли на споживчому ринку України станом на 02.12.2016 року, могла становити 2866 грн. (т.1, а.к.п.133-138);

- довідкою від 16.05.2017 року, виданою магазином аудіо-відео-побутової техніки «Лагрос», згідно якої середньо-ринкова вартість стартового пакету оператора мобільного зв’язку «МТС» станом на 02.12.2016 року складає 30 грн., вартість стартового пакету оператора мобільного зв’язку «Лайф» станом на 02.12.2016 року складає 20 грн. (т.1, а.к.п.140);

- протоколом огляду від 29.03.2017 року, згідно якого було здійснено огляд інформації, що міститься на «CD-R» диску, отриманого у ПрАТ «МТС Україна», на підставі ухвали слідчого судді Менського районного суду про надання тимчасового доступу від 13.02.2017 року, а також здійснено роздрукування цих відомостей. Оглядом встановлено, що на диску містяться відомості стосовно роботи мобільного телефону ОСОБА_4, а саме визначено ІМЕІ телефону, вхідні та вихідні дзвінки, що здійснювались з цього телефону із зазначенням номерів абонентів. Зокрема те, що 02 грудня 2016 року, з 02.59 год. по 22.51 год., у телефоні використовувалась сім-карта з абонентським номером 380500168204, який належав ОСОБА_4; телефон використовувався у м. Мена, після цього телефон перестав працювати. 14 грудня 2016 року, о 18.10 год., телефон працював у м. Києві і в ньому використовувалась сім-картка з абонентським номером 380999005391, який належав ОСОБА_3 (т.1, а.к.п.141-154);

- протоколом огляду від 16.05.2017 року, згідно якого було здійснено огляд інформації, що міститься на «CD-R» диску, отриманого у ПрАТ «МТС Україна», на підставі ухвали слідчого судді Менського районного суду про надання тимчасового доступу від 14.04.2017 року, а також здійснено роздрукування цих відомостей. Оглядом встановлено, що на диску містяться відомості стосовно вихідних та вхідних дзвінків, що здійснювались з використанням сім-картки з абонентським номером 380999005391, який належав ОСОБА_3 Зокрема встановлено, що за період з 02.12.2016 року по 03.12.2016 року відбулось 29 телефонних з'єднань між абонентським номером, що належав ОСОБА_3 та абонентським номером, що належав ОСОБА_9 380639200567 (т.1, а.к.п.160-173);

- протоколом огляду від 20.06.2017 року, згідно якого було здійснено огляд інформації, що міститься на «CD-R» диску, отриманого у ТОВ «Лайфселл», на підставі ухвали слідчого судді Менського районного суду про надання тимчасового доступу від 19.05.2017 року, а також здійснено роздрукування цих відомостей. Оглядом встановлено, що на диску містяться відомості стосовно вихідних та вхідних дзвінків, що здійснювались з використанням сім-картки з абонентським номером 380639200567, який належав ОСОБА_9 Зокрема встановлено, що за період з 02.12.2016 року по 03.12.2017 року відбувались телефонні з'єднання абонентського номеру, що належав ОСОБА_9 з абонентськими номерами ОСОБА_3 - 380999005391 та ОСОБА_4 - 380500168204. (т.1, а.к.п.174-184).

Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства, вчинене повторно; за ч.2 ст.189 КК України, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами (вимагання) та знищення їхнього майна, вчинене повторно, з чим погоджується і колегія суддів.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_3 на отримання органом досудового розслідування доказів з порушенням вимог КПК є безпідставними, так як слідчі дії у даному кримінальному провадження були проведені з дотриманням вимог процесуального закону та на підставі ухвал слідчого судді.

Доводи обвинуваченого про відсутність прямих доказів вчинення ним кримінальних правопорушень щодо потерпілого ОСОБА_4, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Так, факт відкритого викрадення грошей та телефону, а також вимагання грошей ОСОБА_3 у потерпілого підтверджується показаннями самого ОСОБА_4, які є послідовними та узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_10, а також матеріалами кримінального провадження.

Крім того, ані потерпілий, ані вищевказані свідки не мали підстав для обмовляння ОСОБА_3 у скоєнні злочину, оскільки до 02.12.2016 року вони не мали неприязних відносин із обвинуваченим, а ОСОБА_4 взагалі не мав із ним жодних стосунків.

Щодо доводів апелянта про порушення його права на захист слід зазначити наступне. У судовому засіданні апеляційної інстанції було прослухано аудіозапис технічної фіксації судового засідання в місцевому суді, з якого слідує, що під час судового розгляду, 4 вересня 2017 року, о 13.21 год., ОСОБА_3 заявив про свою відмову від захисника ОСОБА_5 і попросив у головуючого судді дати йому номер мобільного телефону іншого адвоката. 12 вересня, в 14.32 год., обвинувачений, у присутності захисника ОСОБА_5, відмовився від послуг останнього з особистих причин, а потім відмовився від захисника взагалі. Так як вказана категорія справ не передбачає обов’язкової участі захисника під час судового провадження, то протокольною ухвалою суду було прийнято відмову обвинуваченого ОСОБА_3 від захисника (т.1, а.к.п.100-101, 240)

Доводи сторони захисту щодо недопустимості такого доказу як протокол слідчого експерименту від 5 грудня 2017 року є неспроможними, так як на думку колегії суддів в даному випадку має місце описка слідчого при складанні вищевказаного процесуального документу, так як фактично він був проведений 5 грудня 2016 року, що не заперечувалося ніким з учасників процесу.

Відтак, позицію обвинуваченого ОСОБА_3 щодо його непричетності до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв’язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, неодружений, непрацюючий, відсутність у нього міцних соціальних зв’язків; згідно з досудовою доповіддю від 28.08.2017 року Менським районним сектором з питань пробації надано висновок про високу ймовірність вчинення повторного правопорушення та зазначено, що виправлення ОСОБА_3 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та прийшов до правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.2 ст.186 та ч.2 ст.189 КК України, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.

Порушень місцевим судом під час розгляду кримінального провадження вимог кримінального або кримінально-процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 – залишити без задоволення, а вирок Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року щодо нього – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_11 ОСОБА_1 ОСОБА_12