Рішення № 71496134, 28.12.2017, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/3933/16-ц

Провадження №2/654/281/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2017 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Данилевського М.А.

за участю секретаря Друговин В.М.

прокурора Пластун Т.А.

представника позивача Манжури М.І.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу №654/3933/16-ц за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області до ОСОБА_3, третя особа - відділ реєстраційної служби нерухомого майна Новозбур'ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

26.12.2016 Прокуратура Херсонської області звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області до ОСОБА_4 про витребування на користь Новофедорівської сільської ради із незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_5, виданого 05.10.2015 року реєстраційною службою Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що у ході вивчення у серпні 2016 року законності надання органами державної влади та місцевого самоврядування у власність громадян земельних ділянок рекреаційного призначення на території Голопристанського району встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.09.2009 року в цивільній справі № 2- 992/09 за ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га кожна, кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 відповідно, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вищевказаного судового рішення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 29.09.2011 по справі № 22 ц-3983/2011 скасовано рішення Голопристанського районного суду від 15.09.2009року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відмовлено.

До та після постановлення рішення апеляційного суду відбувалося неодноразове відчуження вищевказаних земельних ділянок, їх поділ та об'єднання новими власниками з присвоєнням інших кадастрових номерів новоутвореним ділянкам. В результаті було сформовано, як єдину, земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

На вказану земельну ділянку Реєстраційною службою Голопристанського районного управління юстиції 05.10.2015 було зареєстровано право власності ОСОБА_4 та видано свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_5.

На момент пред'явлення позову, земельна ділянка, яка є предметом спору, знаходилася у власності ОСОБА_4, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.09.2016 року .

Проте, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 10.01.2017 р., власником розташованої по АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, є громадянка ОСОБА_3, яка набула право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 05.01.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 26, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 18493514 вчинено запис про реєстрацію права власності.

У зв'язку із цим за клопотанням прокурора ухвалою суду 20.01.2017 року допущено заміну відповідача, та прокурором змінено позовні вимоги, відповідно до яких, прокурор просив витребувати на користь Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію від 05.01.2017 номер запису 18493514, права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_3 вибули з володіння власника - Новофедорівської сільської ради, не за її волею, оскільки відповідне рішення сільською радою не приймалося, а вказані земельні ділянки вибули із власності територіальної громади та перейшли у приватну власність на підставі судового рішення, яке у подальшому визнано незаконним та скасовано. Заступник прокурора Херсонської області зазначає, що Новофедорівська сільська рада має право витребувати з володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка утворилася внаслідок низки поділів, об'єднань та відчужень земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_3 площею по 0,1 га кожна, оскільки правові підстави для володіння цією земельною ділянкою у ОСОБА_3 відсутні.

Ухвалою суду від 10.01.2017 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1. Ухвалою суду від 11.12.2017 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони кадастровим реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані із зазначеною земельною ділянкою.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги (змінені) підтримав з підстав, зазначених в позові та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Новофедорівської сільської ради позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи - відділ реєстраційної служби нерухомого майна Новозбур'ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, просила в його задоволенні відмовити повністю мотивуючи це недоведеністю того факту, що земельна ділянка площею 0,3 га, кадастровий № НОМЕР_1 являє собою об'єднані в єдину ділянку земельні ділянки НОМЕР_3, НОМЕР_2 та НОМЕР_7.

Крім того, відповідачка набула права власності на спірну земельну ділянку, придбавши її у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05.01.2017, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. При цьому їй нічого не було відомо ні про рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.05.2009 року, на підставі якого за ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 визнано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_3, з яких начебто утворилася належна їй земельна ділянка, ні про рішення Апеляційного суду Херсонської області від 29.09.2011 по справі № 22 ц-3983/2011, яким скасовано рішення Голопристанського районного суду від 15.09.2009 року.

Таким чином ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку правомірно та є добросовісним набувачем. Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 09.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 282 відповідачка також є власником дачного будинку, розташованого на спірній земельні ділянці, будівництво якого здійснювала попередній власник землі, ОСОБА_4, якій рішеннями Новофедорівської сільської ради надавалися дозвіл на виготовлення проектної документації та дозвіл на будівництво дачного будинку, а отже, відповідачка не мала жодних підстав припускати, що в минулому земельна ділянка вибула із комунальної власності за відсутності згоди органу місцевого самоврядування.

Також представник відповідачки вважає, що позовні вимоги про витребовування земельної ділянки заявлено за межами строку позовної давності, у зв'язку з чим просила суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про що надала суду відповідну заяву, в обґрунтування якої посилається на те, що звертаючись з позовом прокурор безпідставно зазначає ніби про наявність порушень вимог закону при вибутті із власності Новофедорівської сільради земельних ділянок, з яких в подальшому утворилася спірна, прокуратурі стало відомо у серпні 2016 року.

Вважає дане твердження прокурора таким, що не відповідає дійсності, та спростовується матеріалами справи, оскільки рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.09.2009 року в цивільній справі 2-992/09 переглядалося апеляційний судом Херсонської області у вересні 2011 року за апеляційною скаргою прокурора Голопристанського району, при цьому Новофедорівська сільська рада була стороною у даній справі. Отже, про вибуття із власності Новофедорівської сільради земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_3 за незаконним судовим рішенням без вирішення даного питання на сесії ради, і органам прокуратури, і Новофедорівській сільраді було відомо принаймні з вересня місяця 2011 року.

Крім того, про обізнаність Новофедорівської сільради з фактом безпідставного вибуття із комунальної власності вищезазначених земельних ділянок свідчить її звернення 28 лютого 2012 року до Голопристанського районного суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про визнання права власності на вказані земельні ділянки, в якому, з посиланням на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 29.09.2011 року, зазначалося про неправомірне перебування ділянок у власності відповідачів.

Отже, про порушення своїх прав Новофедорівська сільрада була обізнана щонайпізніше, з 28 лютого 2012 року, а тому, на момент звернення з позовом про витребування земельної ділянки строк позовної давності є пропущеним. Відомостей про наявність обставин, які б свідчили про переривання або зупинення перебігу позовної давності матеріали справи не містять, як не містять і доказів про наявність обставин, які б об'єктивно перешкоджали органам прокуратури та органу місцевого самоврядування протягом п'яти років виконувати передбачені законом функції та здійснювати заходи, спрямовані на повернення земельних ділянок.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, оглянувши матеріали цивільної справи №2108/869/2012, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.09.2009 в цивільній справі № 2- 992/09 за ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га кожна, кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 відповідно, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва (а.с. 11-12).

Новофедорівську сільську раду та Голопристанський районний відділ земельних ресурсів зобов'язано зареєструвати право власності та видати державні акти на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5.

Херсонську філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зобов'язано вчинити державну реєстрацію державних актів права власності: ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1000 га; ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,1000 га, ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вищевказаного судового рішення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 29.09.2011 по справі № 22 ц-3983/2011 за апеляційною скаргою прокурора Голопристанського району скасовано рішення Голопристанського районного суду від 15.09.2009 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відмовлено (а.с. 13-14).

До постановлення рішення апеляційного суду відбулося відчуження вищевказаних земельних ділянок.

Так, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_4, придбано ОСОБА_9 у ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 13.08.2009; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_6, придбано ОСОБА_7 у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2009; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_3, придбано ОСОБА_7 у ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2009.

30.09.2009 ОСОБА_9 та ОСОБА_7 отримано державні акти на право власності на земельні ділянки.

У жовтні 2011 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 здійснено поділ земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_3. Внаслідок поділу утворилися наступні земельні ділянки:

- площею 0,0700 га, кадастровий номер НОМЕР_8,

- площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_9,

- площею 0,0700 га, кадастровий номер НОМЕР_10,

- площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_11,

- площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_12,

- площею 0,0700 га, кадастровий номер НОМЕР_13.

Після поділу ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у відділі Держкомзему у Голопристанському районі 15.11.2011 отримано державні акти на право власності на вищевказані земельні ділянки.

Після отримання державних актів на земельні ділянки площею 0,0700 га (кадастровий номер НОМЕР_8), площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_9) ОСОБА_9 продав вказані земельні ділянки ОСОБА_10, який після придбання об'єднав їх та в результаті чого утворено земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_14).

Після отримання державних актів ОСОБА_7 здійснила об'єднання інших чотирьох ділянок, в результаті чого утворилася земельна ділянка площею 0,2 га (кадастровий номер НОМЕР_15).

В 2015 році ОСОБА_10 продав належну йому ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер НОМЕР_14) ОСОБА_4.

ОСОБА_7 також продала належну їй земельну ділянку площею 0,20 га (кадастровий номер НОМЕР_15) ОСОБА_4.

Після придбання вказаних земельних ділянок ОСОБА_4 здійснила їх об'єднання, в результаті чого утворилася ділянка площею 0,3 га (кадастровий номер НОМЕР_1).

Реєстраційною службою Голопристанського районного управління юстиції 05.10.2015 зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та видано свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_5.

05.01.2017 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергільовою О.Г., ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку (номер запису 18493514) (а.с. 41-43).

09.02.2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергільовою О.Г., та зареєстрованого в реєстрі за № 282 ОСОБА_3 також придбала у ОСОБА_4 дачний будинок НОМЕР_16, загальною площею 13,4 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,30 га кадастровий № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах незаборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право володіння, користування і розпорядження майном згідно зі статтями 319, 658 ЦК України належить власникові майна.

Пунктом 2 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності.

Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Згідно з приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У той же час відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі 6-92цс13.

При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У справі 3-224гс16 (постанова від 13.04 2016 року) Верховний суд, посилаючись на практику Європейського суду, вказав наступне:

«Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено право прокурора здійснювати представництво в суді законних інтересів держави.

Відповідно до частини 2 ст. 45 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Згідно з п. 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування " та ст. 12 ЗК України (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган місцевого самоврядування, а не прокурор.

Оглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи №2108/869/2012 за позовом Новофедорівської сільської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 про визнання права комунальної власності, суд встановив, що 28.02.2012 Новофедорівська сільська рада звернулася до зазначених осіб з позовом про визнання права комунальної власності на земельні ділянки (а.с. 220-221). В судовому засіданні 16.11.2012 під час оголошення рішення суду був присутнім представник позивача - Новофедорівської сільської ради за довіреністю Іванюта О.Д. (а.с.222). Рішенням суду від 16.11.2012 в задоволені позову було відмовлено (а.с. 96-97). Відомості про отримання сторонами вказаного рішення в матеріалах справи відсутні.

Прокурор заявив клопотання про поновлення строку позовної давності з посиланням на те, що згідно правової позиції викладеної Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 25.03.2015 № 3-21гс15 (11/163/2011/5003), від 22.04.2015 № 3-54гс15 (916/2122/13), від 12.04.2017 № 362/122/15-ц, за змістом статті 261 ЦК України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності у такому спорі повинен обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору. Оскільки Новофедорівська сільська рада Голопристанського району Херсонської області не отримувала рішення Голопристанського районного суду від 16.11.2012 по справі №2108/869/2012, та про існування останнього довідалася лише під час розгляду справи № 654/3933/16-ц, то строк рок позовної давності пропущено з поважних причин.

Оцінюючи вказані доводи, як підставу поновлення строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Як зазначив Верховний Суд України у Постанові від 16.11.2016 року (справа 487/10132/14-ц) «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (в редакції 2004 року) про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

На думку суду сама по собі відсутність відомостей про отримання Новофедорівською сільською радою рішення Голопристанського районного суду від 16.11.2012 року по справі №2108/869/2012 не впливає на обчислення позовної давності у спірних правовідносинах. Виходячи із наявних у справі доказів, початковим моментом перебігу позовної давності, щодо якого не виникає будь-яких сумнівів, є 28 лютого 2012 року - дата звернення Новофедорівської сільської ради до Голопристанського районного суду з позовом, який розглядався у справі №2108/869/2012, і до якого, крім іншого, були додані копії судових рішень Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.09.2009 року в цивільній справі № 2- 992/09 та рішення апеляційного суду Херсонської області від 29.09.2011 року. Отже, оскільки станом на 28 лютого 2012 року Новофедорівській сільській раді було достеменно відомо про порушення її прав, яке полягало у безпідставному вибутті із комунальної власності земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_3, НОМЕР_2 та НОМЕР_7, саме з цього дня, на думку суду, слід відраховувати перебіг позовної давності для звернення з позовом про витребування майна. Виходячи із зазначеного та із змісту ст.ст. 257, 260, 253, 254 ЦК України, строк позовної давності за вказаними вимогами сплив 28 лютого 2015 року. Натомість прокурор в інтересах держави в особі Новофедорівської сільради звернувся з даним позовом до суду лише 26 грудня 2016 року, тобто майже через два роки після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Стосовно вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, то такі вимоги є похідними від вимоги про витребування на користь Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1, і у зв'язку із відмовою судом у задоволенні такої вимоги, то підстав для про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку суд також не вбачає.

Керуючись ст.ст. 257, 267 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволені позовних вимог заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області до ОСОБА_3 про витребування на користь Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1, та скасування державної реєстрації від 05.01.2017, номер запису 18493514, права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_1, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М. А. Данилевський