Рішення № 71494153, 09.01.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3997/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

12 жовтня 2017 року, ОСОБА_1, як від свого імені, так і від імені своєї рідної сестри позивачки ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27.04.2015 р. (реєстр. № 289), звернулася до суду з названим позовом, в якому просила суд, визнати за ними в рівних частках, по Ѕ частці за кожною право власності в порядку спадкування за законом після смерті їхнього батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. на спадкове майно у виді земельної ділянки, площею 0,060 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 і належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.05.2006 р. (реєстр. № 1576), право власності на яку останній не зареєстрував за життя, не отримавши правовстановлюючого документу на неї, що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову земельну ділянку.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1, як від свого імені, так і від імені своєї рідної сестри позивачки ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27.04.2015 р. (реєстр. № 289) не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомила, однак надіслала до суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримала свій спільний позов з ОСОБА_2, просила його задовольнити та слухати справу без її участі, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 148).

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надав (а.с. 147).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи та копії спадкової справи № 293/2015, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У відповідності до приписів ст. 1261 ЦК України - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у томі числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно із ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Статтею 1297 ЦК України передбачено - спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.

Згідно із ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. № 7 „Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Суд встановив, що після смерті батька позивачок - ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 22.11.2014 р., свідоцтвами про народження позивачок : серії НОМЕР_1 від 26.08.1964 р., серії НОМЕР_3 виданого повторно 18.03.2003 р. та апостілю штату Флоріда, США свідоцтва про укладення шлюбу з громадянином США ОСОБА_2 ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом 3-ої ОДНК справжності підпису перекладача ОСОБА_5 - відкрилася спадщина у виді земельної ділянки, площею 0,060 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 і належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.05.2006 р. (реєстр. № 1576), право власності на яку останній не зареєстрував за життя, не отримавши правовстановлюючого документу на неї, що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову земельну ділянку, що підтверджується відповідною постановою нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії від 07.09.2017 р. (а.с. 7,11,17,19,75,84-89).

При чому, відповідно до рішення Калаглійської с/р № 64-ІІІ від 01.06.2006 р. було надано згоду ОСОБА_3 про надання у приватну власність вищевказаної земельної ділянки для ведення садівництва, а вже після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. позивачкою ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 (а.с. 23,25-36).

Згідно листа Міськрайонного управління в Овідіопольському районі та м. Чорноморську ГУ Держгеокадастру в Одеській області № 1682/123-17 від 25.07.2017 р. - реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не проводилась, кадастровий номер не визначався та договорів оренди землі станом на 31.12.2012 р. земельної ділянки за вищевказаною адресою не зареєстровано (а.с. 13).

Після смерті свого батька спадкодавця ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р., позивачки по справі своєчасно прийняли спадщину, шляхом подачі відповідних письмових заяв на ім`я нотаріуса та проханням про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно у виді вказаної вище земельної ділянки в чому їм було відмовлено нотаріусом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спадкову земельну ділянку, яку за життя не оформив у встановленому законом порядку спадкодавець, що підтверджується матеріалам спадкової справи № 293/2015 (а.с. 44,73,141,142).

Аналізуючи приписи норм вищевказаного законодавства та статті 1218 ЦК України, суд дійшов висновку - до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, тому, не набуття права власності на річ спадкодавцем - не дає законних підстав для виникнення такого права у спадкоємців померлого.

Таким чином, суд вважає, що спадкодавець ОСОБА_3, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 р. - за життя набув право власності на нерухоме майно у виді земельної ділянки, площею 0,060 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 і належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.05.2006 р. (реєстр. № 1576), право власності на яку останній не зареєстрував за життя, не отримавши правовстановлюючого документу на неї та відповідно позивачки мають законне право на її успадкування в порядку спадщини за законом в рівних частках кожний, по Ѕ частці, як єдині спадкоємиці за законом після смерті свого батька, враховуючи, що матір позивачок ОСОБА_6 розірвала шлюб зі спадкодавцем 17.11.1998 р., тобто до його смерті і відкриття спадщини, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 виданого повторно 13.06.2001 р., і відповідно не є спадкоємицею за законом, а тому вказаний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню (а.с. 55-57).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 1217,1218,1221-1223,1225,1234-1236,1268 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - задовольнити ;

2. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, по 1/2 частці за кожною - право власності в порядку спадкування за законом після смерті їхнього батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. на спадкове майно у виді земельної ділянки, площею 0,060 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 і належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.05.2006 р. (реєстр. № 1576).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Гандзій Д.М.