Постанова № 71485023, 28.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 грудня 2017 р. № 820/5351/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Скребець О.М.

представника відповідача Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Модус Будова" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив

Позовні вимоги заявлені до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 06.11.2017 року № 0003641403 та № 0003631403.

Ухвалою суду від 14.11.2017 року у справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі пославшись на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу ПДВ, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його переробка та подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновки актів перевірок ДПІ на обліку у яких знаходилися контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи; основними видами діяльності підприємства, згідно довідки КВЕД є інші спеціалізовані будівельні роботи (43.99), діяльність у сфері архітектури (71.11), оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (46.73) та інші.

У період з 18.09. по 29.09.2017 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства-позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2017 року № 15548/20-40-14-03-07/37459324, яким зафіксовані порушення ст..1, п.1,3 ст.3 п.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні», п.44.1 ст.44, п.п.134.1 ст.134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1905748 грн.; пп.44.1 ст.44, п.198.1-198.2, 198.5-198.6 ст.198, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 173852 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 06.11.2017 року:

№ 0003631403, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1905748.00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 439815.25 грн.

№ 0003641403, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 173852.00 грн., та визначені штрафні санкції у сумі 43463.00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2.ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно зі п. п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПК України, платниками податку на прибуток підприємства є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Відповідно до статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами 2,3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

В судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Тесла електрик» та ТОВ « Комрад Сервіс»; наявність взаємного виконання зобов'язань та закінчення робіт між позивачем та ТОВ « АЙ СІ ТІ» без наявності актів про виконання (завершення виконання) будівельних робіт; неправомірність віднесення витрат позивача по здійсненню поточного ремонту орендованого приміщення; відсутність документального підтвердження витрат підприємства по збуту по взаємовідносинам з ТОВ « ВК Модус», неправомірне списання паливно-мастильних матеріалів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за №27/4248 (далі - ПБО 16 «Витрати»).

Відповідно до пункту 1 «Загальні положення» ПБО 16 «Витрати» норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) (п.2 ПБО 16 «Витрати»).

Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат; прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом; нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва; об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Для цілей визнання витрат в розумінні пункту 5 ПБО 16 «Витрати» передбачено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

При цьому відповідно до п.6 ПБО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «АЙ ТІ СІ» укладено договір підряду № 15/06/16-1 від 29.06.2016 року та додаткова угода від 04.07.2016 року № 1 на виконання робіт по виготовленню та монтажу, демонтажу конструкцій та облаштуванню фасадів у нежитлових приміщеннях в горищному просторі під медичний центр за адресою: м. Київ, вул. Кудряшова, 9; роботи проводяться із застосуванням власних матеріалів та власними силами підрядника, загальна сума договору складає 9820018.62 грн. (п.2.1 Договору); на виконання умов договору підприємством позивача отримані кошти у розмірі 9327176.26 грн.

У судовому засідання представник позивача послався на те, що до перевірки не надано акти виконаних робіт за вказаним договором, за умови сплину терміну виконання робіт, відсутності будь-яких додаткових угод щодо пролонгації дії договору. За договором сплачені кошти у розмірі 9327176.24 грн., що відповідно є отриманим безоплатно активом, оскільки відбулося збільшення активів з відсутністю ймовірності зменшення економічних вигод у вигляді вибуття товарів (робіт, послуг).

З цього приводу суд зазначає, що положеннями п.134.1.1 ст.134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до вимог п.138.2 ст.138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта; на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об'єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об'єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Із долучених до матеріалів справи документів (а.с.60-250, т.2, а.с1-175, т.3, а.с.1-249, т.4, а.с.1-25, т.5) , судом встановлено, що позивачем по взаємовідносинам з ТОВ « АЙ СІ ТІ» понесені відповідні витрати, що відображено у оборотно -сальдових відомостях по рахунку 23 «Виробництво» Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 281 види витрат: монтаж металевих та метало пластикових конструкцій в період з 01.06.2016 року по 31.12.2016 року на загальну суму 2654220.64 грн., на підтвердження яких надано акти списання, калькуляції, специфікації по використанню матеріалів, особисті картки працівників, та інші документи; оборотно-сальдова відомість по рахунку 201 «сировина та матеріали» Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 281 види витрат: приход ТМЦ на склад за період з 01.06.2016 року по 31.12.2016 року при виконанні договорів з ТОВ «АЙ СІ ТІ» на загальну суму 7034810.17 грн., що підтверджено долученими до матеріалів справи розхідними накладними, накладними, рахунками на сплату, договорами поставки, договорами оренди обладнання та відповідними актами передачі обладнання у користування, договорами субпідряду, актами виконаних субпідрядних робіт; товарно-транспортними накладними, актами звіряння розрахунків станом на 30.09.2017 року відповідно до якого рахується заборгованість по виконаним роботам у розмірі 9283016.24 грн., та від 01.01.2017 року щодо наявності заборгованість по виконаним роботам у розмірі 9240016.24 грн.

Враховуючи зазначені вище документи, суд приходить до висновку, що відповідачем при віднесенні до безоплатно отриманого активу коштів у розмірі 9240016.24 грн. не враховано суми понесених підприємством витрат у розмірі 9139 тис. грн., на які з урахуванням положень п.86.10 ст.86, п.п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138 ПК України повинен бути зменшений об'єкт оподаткування, проте доказів здійснення такого коригування суду не надано.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на підставі договорів оренди /суборенди № 01-01-12 КР від 04.01.2012 року, від 04.01.2016 року № 04/01/2016 року та додаткових угод орендується нежитлове приміщення у ФОП Кравчук Б.А.; прийом-передача приміщень здійснена на підставі актів від 04.01.2012 року, від 04.01.2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «ВК Модус» укладено договір на поточний ремонт орендованого офісного приміщення від 15.07.2015 року по вул.. Данилевського,10 , за умовами якого підрядник зобов'язується виконати зі своїх матеріалі, власними або залученими силами та засобами) роботи з поточного ремонту та оздоблення орендованого офісного приміщення загальною площею 50.7 м2.

Положеннями п. 146.19 ПК України визначено, що якщо договір оперативної оренди зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати ремонти/поліпшення об'єкта оперативної оренди/лізингу, то за умови належного документального підтвердження понесених витрат він має право суму витрат на ремонт та поліпшення орендованих об'єктів основних засобів включити до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, у тому звітному податковому періоді, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року (на підставі п. 146.11 та п. 146.12 ПК України).

У судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послався на неправомірність віднесення позивачем суми вартості робіт по актам виконаних робіт від 31.08.2015 року та від 23.10.2015 року до складу адміністративних витрат (бухгалтерський рахунок « 92»).

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року за № 291, п.18 наказу Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99 року, яким затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до адміністративних витрат в тому числі відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством як витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Пунктом 29 наказу Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року № 561 «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів визначено, що рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат. Зокрема, заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об'єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається капітальними інвестиціями у придбання нового об'єкта основних засобів і списанням заміненого об'єкта. Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.

Отже, якщо очікувані економічні вигоди від використання відремонтованих об'єктів не збільшуються, то ремонтні витрати визнаються витратами звітного періоду, тобто витрати відобразяться в Д-т витратних рахунків (91, 92, 93) залежно від використання об'єкту.

Листом Держбуду України № 7/7-401 від 30.04.2003 року визначено, що капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращення планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта. Поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі).

Із досліджених у судовому засіданні документів, судом не встановлено здійснення позивачем капітального ремонту орендуємого приміщення, як не доведено збільшення очікуваних економічних вигод від ремонту, а отже підприємством правомірно віднесено витрати щодо ремонту приміщення до витратного рахунку « 92»

Суд зауважує, що відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року за № 291 по рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, до яких За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

До витрат на збут з урахуванням положень п.19 наказу Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99 року, яким затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВК Модус» укладено договір № 2 п/рр. від 01.10.2012 року предметом, якого є надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт, в т.ч. надання послуг опорною кран - балкою г/п 5т., шириною 12 м., висотою 6м. (з підкрановим шляхом довжиною 12 м.); надання послуг піраміди для скла та склопакетів; надання послуг навантажувачем ДВ 1792.33.0; надання послуг пакування скла та склопакетів, а саме зміцнення скла та склопакетів ізоляційним матеріалом тощо; надання послуг з натирання скла та склопакетів та додаткова угода № 1 від 02.10.2015 року, предметом якої є надання навантажувально - розвантажувальних робіт: надання послуг опорною кран -балкою г/п 5т., шириною 12 м., висотою 6м. (з підкрановим шляхом довжиною 12 м.) та навантажувачем ДВ 1792.33.0 з метою навантажування - розвантажування віконно-дверної системи Schuco AWS/ ADS 90.SI, підйом зсувної системи Schuco ASS 70.HI, фасадної системи Jansen VISS TV HI, москітних сіток Schuco на віконні конструкції та на підйомно-зсувні конструкції, матеріалів для виконання примикань фасадної системи, пароізоляційної стрічки Soudal; надання послуг пакування та натирання зазначених вище конструкцій.

На виконання умов додаткової угоди позивачем надано акт виконаних робіт № 1 проф п/р від 27.11.2015 року на суму 180150.00 грн. з номенклатурою, яка відповідає специфікації додаткової угоди № 1 від 02.10.2015 року.

Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

На підтвердження виконання робіт за вказаним договором позивачем надані оборотно-сальдова відомість по рахунку 93: види витрати за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року - проведення вантажно-розвантажувальних робіт в сумі 180150 грн.; картка рахунку « 93»: види витрат: звіти про дебітові-кредитові операції за відповідні періоди та акт прийому - передачі виконаних робі за листопад 2015 року на суму 2478230.09 грн.

ТМЦ, які були предметом вказаного договору, використані у подальшій господарській діяльності підприємства : договором будівельного підряду між позивачем та ТОВ « Цунамі» у № 300315 від 30.03.2015 року та договором № 2 від 03.11.2015 року, предметом якого визначено роботи по монтажу конструкцій з алюмінієвого профілю (а.с.220-250 , т.7)

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що позивачем використовуються у власній господарській діяльності автомобілі, які орендовані у фізичних осіб за відповідними нотаріально посвідченими договорами.

Наказами по підприємству, копії яких наявні у матеріалах справи, введено норми використання паливно-мастильних матеріалів по кожному з автомобілів.

Облік придбаних паливо-мастильних матеріалів підприємством та рух палива, оплата за договорами оренди транспортних засобів відображені в оборотно-сальдових відомостях по рахунку 203 "Паливо" та 663 "Розрахунки за іншими виплатами" Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 281

Для обліку списання витраченого пального позивачем використано дорожні листи вантажного автомобіля, типові форми яких затверджені наказом Мінтрансу та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 р. (копії яких наявні в матеріалах справи). Для розрахунку норм витрати палива застосовувалися базові лінійні норми, установлені залежно від моделі автомобіля, що затверджені наказом Мінтрансу № 43 від 10.02.1998 р. На підставі цих відомостей складалися акти на списання пального, копії яких наявні в матеріалах справи.

Отже, витрати підприємства на транспортування товару підтверджені належними письмовими доказами і підстав для неврахування цих витрат при визначенні об'єкту оподаткування немає.

Щодо посилань податкового органу на недоліки в оформленні подорожних листів як підстави для висновку про безпідставне списання паливо-мастильних матеріалів, ґрунтується на тому, що списання фактично витрачених паливо-мастильних матеріалів для транспортних засобів повинно проводиться на підставі подорожніх листів, форма подорожнього листа вантажних автомобілів затверджена спільним наказом Мінтрансу, Мінстату від 29.12.1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Суд також відзначає, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" від 05.07.2011 у текстах Закону України "Про автомобільний транспорт", Закону України "Про дорожній рух" та Закону України "Про міліцію" вилучено посилання на дорожні листи будь-яких автотранспортних засобів, у тому числі вантажних автомобілів та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29 грудня 1995 року № 488/346, яким затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного транспорту (наказ № 1005/1454 від 10.12.2013 р.)

Відповідно до листа Державної служби статистики України від 23.07.2013 № 05.2-8/107 підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи. За необхідності підприємства самостійно приймають рішення стосовно використання подорожніх листів у своїй господарській діяльності.

Таким чином, не зважаючи на відсутність у позивача законодавчого обов'язку зі складення дорожніх листів, відповідач пов'язує наявність недоліків у їх складенні позивачем із безпідставністю віднесення до складу витрат вартості пального.

Дослідивши долучені до матеріалів справи копії подорожніх листів та зазначає, що у кожному подорожньому листі в розділі «Результати роботи автомобіля і причепів» зазначено фактичний розмір витрат пального, та вказаний пробіг автомобіля. Деякі подорожні листи містять певні недоліки в частині зазначенні часу перебування водія в дорозі, зазначення показників лічильника, чи визначення маршруту руху автомобіля. Проте окремі недоліки у заповненні подорожніх листів можна трактувати як порушення позивачем порядку обліку транспортної роботи підприємства, а не порушення податкової дисципліни, а відтак не може вважатися підставою для формування податковим органом висновків про безпідставність списання паливо-мастильних матеріалів.

Відповідач не взяв до уваги те, що в спірних подорожніх листах ідентифіковано автомобіль, вказано прізвища водіїв, зазначено загальний пробіг автомобіля та розмір фактичних витрат пального, що є належним підтвердження використання позивачем таких паливо-мастильних матеріалів у господарській діяльності товариства та дає можливість встановити обсяги та порядок використання і списання паливо-мастильних матеріалів позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підставі рахунків-фактур придбано у ТОВ «Тесла Елекстрик» ТМЦ: двостороння стрічка 9556В, клей -активатор (праймер) для скла Р595, АР 596 активатор адгезии, профіль 131002310, профіль алюмінієвий 2631093106, опори під склопакет 40-46 мм ОС 40 46.100, KDM.F50.KR140*120 кронштей та інші на загальну суму 52382.22 грн.; у ТОВ «Комрад Сервіс» на підставі рахунків-фактур придбано ТМЦ, в т.ч. профіль алюмінієвий кутник 45*45**2 в, профіль алюмінієвий F-образний, мембрана вітрозахисна «ЦКФ» 1.5х50=75 мкв платність 100 та інші на загальну суму 77830.56 грн.

У судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог в частині неправомірності формування витрат та податкового кредиту за вказаними договорами, представник відповідача окрім ненадання позивачем ТТН та доказів навантажувально-розвантажувальних робіт, послався на податкові інформації податкових інспекцій на обліку у яких перебувають контрагенти позивача від 05.09.2016 року № 2390/7/20-30-14-02/35972850, від 28.12.2016 року № 775/20-40-14-08-12/39739719, яким встановлено ознаки сумнівності здійснення господарських операцій: реєстрація податкових накладних невідповідних податковим накладним, отриманим від контрагента, відсутність можливостей здійснення обсягів господарських операцій, визначених у договорах, зміна назва та керівного складу підприємства протягом короткого проміжку часу.

З цього приводу суд зазначає, що ст.. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Між тим, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТТН призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Так, з урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Отже, відсутність товарно-транспортних накладних не може бути беззаперечним свідченням протиправності формування позивачем податкового кредиту по операціях з контрагентами за встановлених обставин щодо реального виконання таких операцій та фактичної зміни активів товариства .

Щодо податкових інформацій, стосовно контрагентів позивача, яким встановлено сумнівність здійснення господарських операцій, суд зазначає, що цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема транспортних засобів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14 , а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах договору, позивачем подані до суду виписані контрагентом податкові накладні, зміст та форма яких відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, якими затверджено форми та порядок заповнення податкової накладної (у ред. на момент виписування документа), тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними; видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, оборотно-сальдові відомості по рахункам 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 3711 «Інші необоротні матеріальні активи» Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 281, квитанції на оплату, звіти по дебитово-кредитових оборотах за період, що підлягав ревізії, рух товару по складу (а.с.112-208, т.6, а.с.1-109 т.7)

Отже, матеріали справи містять первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами та витрат за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.ст. 6, 77 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних рішень, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..139 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 241-243, 246, 255, 293, 295, п.15.5 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС в Харківській області стосовно підприємства ТОВ "СК МОДУС БУДОВА" № 0003631403 від 06.11.2017 року про збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств + 1905748 грн., з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій + 439815, 25 грн., усього на загальну суму 217315 грн.; № 0003641403 від 06.11.2017 року про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість + 173852 грн., з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій +43463 грн., усього на загальну саму 2345563,25 грн.

Стягнути на користь ТОВ "СК МОДУС БУДОВА" (64058,м.Харків, вул..Данилевського,10, код ЄДРПОУ 30669041) судові витрати в розмірі 38443 (тридцять вісім тисяч чотириста сорок три) грн.17 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул..Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

У повному обсязі рішення виготовлено 09.01.2018 року

Суддя Ю.В.Зоркіна