Рішення № 71484919, 14.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/152/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017 Справа № 908/2223/17

За позовом Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108)

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Запоріжкокс” (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4)

про стягнення 5989,32 грн.

Суддя Колодій Н.А.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 (дов. № 1788 від 26.10.17)

Від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 19/103 від 15.11.16)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача суми 5989,32 грн. збору за повідомлення вантажоодержувача.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.11.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2223/17, судове засідання призначено на 07.12.2017р. У судовому засіданні 07.12.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 14.12.2017р.

14.12.2017р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Позивач підтримав позовні вимоги зазначивши, зокрема, про наступне. У період з травня по вересень 2017р. станція Запоріжжя-Ліве надавала повідомлення відповідачу про прибуття вантажу. У зв’язку з чим, на підставі п. 10 розділу 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги відповідачу було нараховано збір за надання повідомлення про прибуття вантажу, які були внесені до накопичувальних карток. Накопичувальні картки були підписані представниками відповідача з обмовками. Не визнана відповідачем сума збору за повідомлення прибуття вантажу склала 5989,32 грн. На підставі ст.ст. 2, 42 Статуту залізниць України, п. 1.2.3 Правил видачі вантажів, розділу 3 п. 10 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги, просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, з наступних підстав. Вважає, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо порядку, способу повідомлення про прибуття вантажу, не узгоджені прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень про прибуття вантажу, як то передбачено Правилами видачі вантажів. Договір, в свою чергу, є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Укладені між сторонами договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320 від 20.01.2013р. та договір про організацію перевезень вантажів № ПР/ДН-3-07/265/НЮ/114/1806 від 16.07.207р. не містить таких зобов’язань. Отже нарахування позивачем в односторонньому порядку збору за повідомлення вантажу є незаконним. Просить в позові відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

22.01.2013р. між Державним підприємством “Придніпровська залізниця” (станом на час розгляду справи – Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, залізниця, позивач) та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Запоріжкокс” (власник колії, відповідач) був уданий договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії ПАТ “Запоріжкокс”, яка примикає до станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320.

Відповідно до п. 22, його укладено терміном на 5 років і діє з моменту підписання його сторонами.

Крім того, 16.07.2007р. між Державним підприємством “Придніпровська залізниця” (залізниця) та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Запоріжкокс” (вантажовласник) був укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № ПР/ДН-3-071265/НЮп/114/1806, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1).

Згідно із п. 2.4 договору вантажовласник зобов’язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги, перелічені у Тарифному керівництві № 1 та додатку № 1 до договору, у тому числі плату за користування вагонами і контейнерами, шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під’їзній колії на рахунок залізниці.

Розмір попередньої оплати та періодичність ї внесення визначається вантажовласником, виходячи із очікуваного обсягу перевезень та послуг на підставі діючих тарифів, затверджених калькуляцією. Розмір плати за додаткові послуги, для яких відсутні тарифні ставки, визначається за домовленістю сторін і зазначається в додатку № 1 до цього договору (п. 3.1).

У пункті 3.5 вказаного договору сторони визначили, що вартість за перевезення, додаткових зборів та розмір штрафів, передбачених пунктом 3.2, визначаються Статутом залізниць України, Тарифним керівництвом № 1 з урахуванням підвищуючих коефіцієнтів, калькуляціями, наказом Міністерства транспорту України № 53 від 02.02.1999р., розпорядженням Кабінету Міністрів України № 706 від 07.10.2004р., наказами начальника залізниці та іншими нормативно-правовими актами і документами.

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що усі спірні питання з виконання умов договору вантажовласник вирішує шляхом переговорів, а у разі недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку.

Відповідно до п. 7.4 договору, його укладено сторонами на рік. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з травня по вересень 2017р. позивачем складалися та надавались на підпис відповідачу накопичувальні картки за послуги повідомлення про прибуття вантажу на загальну суму 5989,32 грн. Відповідачем, в свою чергу, накопичувальні карти були підписані з обмовками: «З нарахуванням оплати не згоден, оскільки дана послуга не передбачена договором».

З матеріалів справи також вбачається, що 13.10.2016р. відповідач звернувся до позивача з листом № 28/1388, в якому зазначив, що має намір відмовитися від послуги «Надання одержувачем інформації про вантажі, що прибули на їхню адресу на станції призначення за телефоном». Просив оформити додаткову угоду до договору № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320 від 22.01.2013р. про експлуатацію залізничної під’їзної колії ПАТ «Запоріжкокс»..., в якій виключити другий абзац пункту 5.

Відповіддю № МД-3/2 від 21ю10ю2016р. позивач повідомив, що в діючому договорі інформація про прибуття вантажу на станцію відсутня, топовим договором повідомлення про прибуття вантажу на станцію не передбачено.

У листі № 34/359 від 17.11.2016р. відповідач пояснив позивачу, що підприємство ПАТ «Запоріжкокс» перейшло на роботу в програмі «АС Клієнт», завдяки чому працівники підприємства мають можливість бачити в системі «АС Клієнт» всі документи (кількість вантажу, рід і кількість вагонів), що направлені на їх адресу, після обробки цих документів товарним касиром в електронному вигляді. Таким чином, послуга телефонного повідомлення є не актуальною.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача збору за повідомлення про прибуття вантажу у період з травня по вересень 2017р. в розмірі 5989,32 грн., посилаючись на те, що спірні послуги є обов’язком залізниці у відповідності до ст. 42 Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 42 Статуту залізниць визначено, що залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери) можуть подаватися без попереднього повідомлення.

Згідно з п. 1 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000р., про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня, із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів).

Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції спільно з одержувачем. Одержувач письмово повідомляє начальнику станції прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень, і номери телефонів (факсів) та адреси електронної пошти, за якими надаються повідомлення. В окремих випадках повідомлення може здійснюватися шляхом вивішування оголошень у товарній конторі або через посильних тощо. Інформація одержувачів про вантажі, які мають надійти на станцію призначення, надається за договорами, укладеними одержувачами з залізницею.

Тобто, вказаний пункт Правил не містить вичерпний перелік способів повідомлення одержувача про прибуття вантажу. Конкретизація такої послуги визначається договором, укладений між одержувачем та залізницею.

Згідно зі статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу статей 901, 903 істотними умовами договору про надання послуг є предмет та ціна.

Частиною 4ст. 179 ГК України також закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Принцип свободи договору характеризується трьома основними аспектами і передбачає: свободу вибору контрагента за договором, свобо ду згоди на укладення договору та свободу визначення змісту останнього. Отже, визначення договірної свободи в кін цевому результаті зводиться до того, що суб'єктам права надається можливість вирішувати питання укладення договору та змісту останнього.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що сторони узгодили можливість надання послуги з повідомлення відповідача про прибуття вантажів на станцію призначення, а також – вартість такої послуги та порядок її оплати. Договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії ПАТ “Запоріжкокс”, яка примикає до станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці № ПР/М-12-3/2-397НЮдч/320 від 22.01.2013р. та договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № ПР/ДН-3-071265/НЮп/114/1806 від 16.07.2007р. не містять умов щодо порядку і способу повідомлення одержувача про прибуття вантажу, а також умовами договорів не визначено прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень, і номери телефонів (факсів) та адреси електронної пошти, за якими надаються повідомлення.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідач у своїх додаткових поясненнях зазначив, що у нього не має потреби у такій послузі, як повідомлення про прибуття вантажу, оскільки з введенням в дію електронного перевізного документа (ЄПД) під час перевезення вантажів залізничним транспортом, затвердженим наказом Мінтранспорту № 800 від 01.11.2010р., повідомлення про прибуття вантажу відображається у графі 49 електронної накладної з засвідченням електронного цифрового підпису працівника залізниці. Працівники відповідача дізнаються про прибуття вантажів без додаткових повідомлень, шляхом отримання електронного варіанту залізничної накладної, за допомогою комп’ютерної програми «Клієнт УЗ».

Щодо посилання позивача на Єдиний технологічний процес, яким узгоджено повідомлення про прибуття вантажів на адресу відповідача, суд зазначає наступне. Договори між залізницею та вантажоодержувачем розробляються, зокрема, з урахуванням Єдиних технологічних процесів. Єдиний технологічний процес роботи під’їзної колії і станції примикання не є договором, а розробляється з метою забезпечення раціонального використання технічних засобів власника під'їзної колії і залізниці (розділ 6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій). Втім, наявність узгодженого сторонами ЄТП не є обов’язковою умовою укладання договору між залізницею та суб’єктом господарювання, який користується її послугами (п. 2.7 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 23.12.2008р. № 04-5/278). Отже, Єдиний технологічний процес робити під’їзної колії ПАТ «Запоріжкокс» не покладає на відповідача обов’язок оплачувати послуги, які не передбачені умовами договору.

Судом також враховано ч. 5 ст. 27 ГК України, якою передбачено, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

За приписами ст. 29 ГК України зловживання монопольним становищем на ринку вважається нав'язування товару, не потрібного контрагенту.

Проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши норми законодавства та фактичні відносини сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збору за повідомлення про прибуття вантажів на станцію у період з травня по вересень 2017р. в розмірі 5989,32 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.12.2017р.

Суддя Н.А. Колодій