Постанова № 71484143, 05.10.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 р. Справа № 804/5420/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняБурцевій Я.Е. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Скоробогатова Д.В. Донцов Є.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СКАН-СЕРВІС» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005761410, №0005741402, №0005751402, №0006711303, №0006721303, №0006701303 від 25.05.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СКАН-СЕРВІС» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 13.09.2017р., просить визнати протиправними та скасувати, винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення №0005761410, №0005741402, №0005751402, №0006711303, №0006721303, №0006701303 від 25.05.2017р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. про що складено акт перевірки №4929/04-36-14-02/36052818 від 12.05.2017р. за висновками якого встановлені порушення позивачем ст.ст.139,188,198, 164,170,176 ПК України, Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні» із змінами та доповненнями, затвердженими постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637 та на підставі вказаного акту були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення за якими позивачеві було визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 159781 грн., з податку на додану вартість у сумі 904264 грн., штрафні санкції за не оприбуткування готівки у розмірі 17835,40 грн., штрафні санкції у сумі 510 грн., донараховано суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 453 грн. 71 коп., з військового збору у сумі 31,00 грн. Позивач вважає,що вказані податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно, оскільки не ґрунтуються на реальному настанні обставин, передбачених чинними законодавчими актами, оскільки згідно до п.16.1 ПК України при розробці калькуляції підприємство повинно керуватися нормами П (С) БО 16, в якому вказано загальний склад витрат, що включаються в собівартість продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Враховуючи всі витрати вбачається позитивна різниця, а тому база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не нижче їх собівартості. Щодо нереальності господарських операцій за господарськими договорами позивача із його контрагентами, які наведені у п.3.2.1 акту перевірки, а також посилань на пояснення деяких посадових осіб контрагентів позивача про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності та підписання установчих документів підприємств контрагентів позивача іншими особами ніж зазначені у реєстраційних картках, то позивач вказує на те, що у позивача були всі первинні бухгалтерські документи, в тому числі і податкові накладні, які надають позивачеві право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного періоду, а тому позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, з урахуванням того, що такі контрагенти перебували у Єдиному державному реєстрі як юридичні особи, у спірному періоді були платниками податку на додану вартість, а тому були відсутні підстави для не включення виписаних податкових накладних у своїй господарській діяльності за господарськими відносинами по таких контрагентах. В акті відсутні докази нікчемності укладених правочинів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 ЦК України. За викладеного, позивач вважає, що контролюючий орган зробив у акті неправильний висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки не мав ні правових аспектів, ні компетенції, ні можливості контролювати діяльність своїх контрагентів. Щодо не оприбуткування (несвоєчасне) оприбуткування готівки у касі підприємства у сумі 3567,08 грн., то позивач вказує, що роздрукування касового чеку при проведенні розрахункової операції, а в кінці дня виконання Z-звіту, вже можна вважати оприбуткуванням готівки, оскільки у фіскальній пам'яті РРО зазначені суми автоматично фіксуються. Щодо не відображення у податковому розрахунку за 4 квартал 2016р. сум надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження та не повернутих, то позивач вказує на те, що співробітники позивача знаходилися у відрядженні з 06.11.2016р.по 10.11.2016р. Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт з підтверджуючими документами, затверджений директором та надано в бухгалтерію, тривалість відрядження склала 5 днів, з них 3 дні співробітники перебували на території України. У зв'язку із тим, що співробітниками не були надані копії закордонних паспортів з відмітками уповноваженої службової особи державної прикордонної служби України, але був наказ на відрядження було прийнято рішення про видачу суми добових у розмірі 826,80 грн. (275,60 грн. х 3 доби) по Україні згідно законодавства на одного співробітника, а тому вважає, що позивач не порушував норми ст.ст.51,176, 164, 170 ПК України щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що висновки акту перевірки та винесених податкових повідомлень-рішень є правомірними та законними, оскільки позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Бест-Ліміт», ТОВ «Зеленбудсервіс», ТОВ «Рікберт», ТОВ «Оптіма консалт плюс», ТОВ «Експант Лімітед», ТОВ «Арвальд», ТОВ «Моцар ЛТД», ТОВ «Максі-Трейд компані», ТОВ «Адела-Пром», ТОВ «Скайгрупп», та ТОВ «Санділ». Згідно аналізу бази даних ДФС податкові декларації з ПДВ контрагентів за період взаємовідносин з позивачем не визнані як податкова звітність, а всі інші подані із нульовими показниками. Фінансова звітність та податкові декларації з податку на прибуток за 2014 рік контрагентів подані із нульовими показниками, що свідчить про відсутність на підприємствах основних фондів та виробничих потужностей, несплату податку на прибуток по операціям з надання в оренду обладнання, відсутність наміру отримання доходу, а здійснення лише документального оформлення господарських операцій. Крім того, по зазначених контрагентах отримано висновки експертів, проведені відділом криміналістичної експертизи науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці, якими засвідчено, що надані на експертизу документи підписані різними особами та пояснення посадових осіб, в яких зазначено про непричетність ведення фінансово-господарської діяльності підприємств. Також у ході проведення перевірки позивачем на запит контролюючого органу не було надано товарно-транспортних накладних на перевезення обладнання від орендодавця до позивача, встановлено, що деяке обладнання, яке орендувалося у наведених контрагентів, знаходиться і на балансі позивача відповідно до бухгалтерського рахунку 10 «Основні засоби», що є порушенням вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України. Перевіркою також встановлено, що позивач надавав послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів нижче їх собівартості. В результаті перерахунків проведених перевіркою встановлено перевищення витрат над доходами (703-903-809-91) по вказаних операціях на загальну суму 1163811 грн., що є порушенням п.188.1ст.188, п.198.6 п.198 ПК України. Під час перевірки також встановлено не оприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) у сумі 3567,08 грн. ( у розділі 2 КОРО «Облік руху готівки та сум розрахунків» відсутні облікові записи на підставі Z-звіту №0267 від 19.12.2016р. на загальну суму 3567,08 грн.) та за вказане порушення до позивача застосовано штраф у розмірі 17835,40 грн. (3567,08грн.х5) за податковим повідомленням рішенням №0005761410 від 25.05.2017р. Згідно з актом перевірки встановлено, що позивачем не нараховано, не утримано податок на доходи фізичних осіб з виданих коштів під звіт працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6 у сумі 1653,60 грн. для здійснення закордонного відрядження (накази на відрядження №№ 149,150 від 03.10.2016р.) у Швецію м. Сьодертельє на «Сканія CVAB» з 06.11.2016р. по 10.11.2016р. з виплатою добових у розмірі 826,80 грн. Позивачем до перевірки не надано копії закордонних паспортів вищезазначених працівників із відмітками Державної прикордонної служби України, крім того, позивачем подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку ( за формою 1ДФ) за ІУ квартал 2016 року, в якому не відображено суму коштів виданих під звіт працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6 у зв'язку з чим були донараховані грошові зобов'язання та застосовані штрафні санкції за прийнятими податкові повідомлення-рішення №0006701303, №0006711303, №0006721303 від 25.05.2017р. За викладеного, представник відповідача вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення є правомірними та законними.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СКАН-СЕРВІС» зареєстроване як юридична особа 22.07.2008р. за адресою: 52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, Підгородненська міська рада, комплекс будівель та споруд №17, з 23.07.2008р. перебуває на обліку у Дніпропетровській об'єднаній ДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником обов'язкових платежів до бюджету, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується копією Статуту позивача, копією витягу з ЄДРПОУ від 23.07.2015р. та відомостями, наведеними у акті перевірки, які не оспорюються сторонами (а.с.31-52 том 1, а.с.61-112 том 4).

У період з 20.03.2017р. по 03.05.2017р. контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. за результатами якої був складений акт №4929/04-36-14-02/36052818 від 12.05.2017р. за висновками якого встановлені наступні порушення, а саме:

-п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 159781,00 грн., у тому числі за 2014р. на суму 159781,00 грн.;

-п.188.1 ст.188, п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 904264,00 грн.;

- п.2.6 гл.2 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні» із змінами та доповненнями, затвердженими постановою Правління НБУ України від 15.12.2004р. №637 не оприбуткування (несвоєчасне) оприбуткування готівки в касі підприємства у сумі 3567,00 грн.;

- п.51.1 ст.51, п. 176.2 б) ст.176 ПК України внаслідок чого підприємство не відобразило в податковому розрахунку за формою - 1ДФ за 4 квартал 2016р. суми надміру витрачених коштів, отриманих платниками податку на відрядження та не повернутих у сумі 1653,60 грн.;

-п.п.164.2.11 п.164.2 ст.164, п.п.170.9.1, п.170.9.2 п.170.9 ст.170, п. 176.2 ст.176 ПК України, що призвело до несплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 362,99 грн., у тому числі у грудні 2016р. у сумі 362,99 грн.;

-п.16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ з урахуванням п.п.164.2.11 п.164.2 ст.164, п.п.170.9.1,п.п.170.9.2 п.170.9 ст.170, п.176.2 ст.176 ПК України, що призвело до несплати військового збору у розмірі 24,80 грн., у тому числі за грудень 2016р. у сумі 24,80 грн. (а.с.61-112 том 4).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 25.05.2017р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р», а саме:

1) №0005741402, за яким збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальній сумі 1356396,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 904264,00 грн., за штрафними санкціями - в сумі 452132,00 грн. (а.с. 224 том 3);

2) №0005751402, за яким збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 239671,50 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 159781,00 грн., за штрафними санкціями - 79890,50 грн. (а.с.227 том 3);

3) №0005761410, за яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових документів в сумі 17835,40 грн. (а.с.232 том 3);

4) №0006701303, за яким застосовані штрафні санкції зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в сумі 510 грн. (а.с.230 том 3);

5) №0006711303, за яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у загальній сумі 453,74 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 362,99 грн., за штрафними санкціями - 90,75 грн. (а.с.229 том 3);

6) №0006721303, за яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені у загальній сумі 31,00 грн., у тому числі - 24,80 грн., за штрафними санкціями - 6,20 грн. (а.с.226 том 3).

Позивач оспорює вищевказані податкові повідомлення-рішення, просить їх визнати протиправними та скасувати посилаючись на те, що вказані рішення прийняті неправомірно, не ґрунтуються на реальному настанні обставин, передбачених чинними законодавчими актами, оскільки в акті перевірки відсутні докази нікчемності укладених правочинів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків, а також доводів про те, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 ЦК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для задоволення позовних вимог позивача.

Щодо задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005741402, №0005751402 від 25.05.2017р. за яким позивачеві збільшено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 1356396,00 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік у загальній сумі 239671,50 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 12.05.2017р. та підтверджено також і представником відповідача у судовому засіданні, підставою для нарахування вищевказаних грошових зобов'язань стало порушення позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: віднесення позивачем витрат на оплату праці та нарахування на зарплату для менеджерів та слюсарів з ремонту транспортних засобів, витрат на оренду приміщень та обладнання, витрат на послуги з технічного обслуговування та ремонту обладнання, витрат на обслуговування наданого робочого одягу та витрат на опалення не враховано у складі собівартості реалізованих послуг відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», чим занижено їх собівартість, що призвело до заниження податку на додану вартість; за проведеним перерахунком встановлено перевищення витрат над доходами (703-903-809-91) по операціях з надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів на загальну суму 1163811 грн. Окрім того, відповідачем у ході перевірки було проведено аналіз бази даних ДФС щодо податкової звітності контрагентів позивача по його взаємовідносинах з ТОВ "Бест-Ліміт», ТОВ «Зеленбудсервіс», ТОВ «Рікберт», ТОВ «Оптіма консалт плюс», ТОВ «Експант Лімітед», ТОВ «Арвальд», ТОВ «Моцар ЛТД», ТОВ «Максі-Трейд компані», ТОВ «Адела-Пром», ТОВ «Скайгрупп», та ТОВ «Санділ» у спірний період та встановлено, що податкові декларації з ПДВ контрагентів позивача не визнані податковою звітністю, а всі інші подані з нульовими показниками, податкові декларації з податку на прибуток за 2014 рік контрагентами позивача подані також з нульовими показниками, встановлено відсутність у контрагентів позивача будь-якої інформації про наявність основних фондів та виробничих потужностей, підприємствами не було сплачено податок на прибуток по операціях з позивачем, що свідчить про відсутність наміру отримання доходу, а здійснення лише вказаними контрагентами документального оформлення господарських операцій, які не здійснювалися. Окрім того, висновки акту ґрунтуються також і на отриманих висновках експертів відділу криміналістичної експертизи науково-дослідного центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці, якими засвідчено, що надані на експертизу документи підписані різними особами та пояснення посадових осіб в яких зазначено про непричетність ведення фінансово-господарської діяльності підприємств. Крім того, перевіркою встановлено і не надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних на перевезення обладнання від орендодавця до позивача та встановлено, що деяке обладнання, яке орендувалося у наведених вище контрагентів знаходиться і на балансі позивача відповідно до бухгалтерського рахунку 10 «Основні засоби» (а.с.68-103 том 4).

Між тим, із досліджених документів та встановлених обставин у даній справі, судом встановлено, що вказані вище висновки посадових осіб контролюючого органу не відповідають дійсності та спростовуються наданими доказами та нормам чинного законодавства, з урахуванням наступного.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерел походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включається до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості ( у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання ля виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів корові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Обов'язок щодо ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат покладений на платника податку п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16 ПК України.

При цьому, за приписами п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ПК України встановлено право платника податку обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат.

Так, згідно п. 11 Положення (С) БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Згідно п.15 П(С)БО 16 до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів; витрати на утримання, операційну оренду основних засобів; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; інші витрати.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

А оскільки послуги з ремонту та обслуговування автомобілів є досить специфічним видом діяльності, що вимагає значних витрат різноманітних запасних частин, а тому бухгалтерський облік таких послуг має певні особливості та складається із наступної калькуляції собівартості послуг, а саме: 1) Прямі витрати: вартість ПММ та інших матеріалів, використаних при наданні послуг; вартість запасних частин; оплата праці слюсарів і менеджерів по ремонту транспортних засобів; нарахування на ФОП ЄСВ. 2) Загальновиробничі витрати: оренда обладнання та приміщення; витрати на відрядження слюсарів і менеджерів по ремонту транспортних засобів; послуги з обслуговування надання в користування робочого одягу; послуги з технічного обслуговування і ремонту устаткування; послуги сторонніх організацій.

Так, на підприємстві використовується бухгалтерська програма ІС8, яка дає можливість сформувати звітність в аналітиці та з аналізу якої видно врахування всіх витрат - запасних частин, собівартість реалізованих робіт і послуг, оплата праці та нарахування на зарплату для менеджерів та слюсарів з ремонту транспортних засобів, витрати на оренду приміщень та обладнання, витрати на послуги з технічного обслуговування та ремонту обладнання, витрати на обслуговування наданого робочого одягу та витрати на опалення, що становить позитивну різницю, яка показує, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не нижче собівартості.

За викладених обставин, посилання контролюючого органу на порушення позивачем вимог п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.188.1 ст.188 ПК України не відповідають дійсності та спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними у справі доказами.

Щодо порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України через подання контрагентами позивача податкової звітності з податку на прибуток за 2014 рік з нульовими показниками та відсутності у контрагентів позивача основних фондів та виробничих потужностей, несплату контрагентами позивача податку на прибуток по взаємовідносинах з позивачем по операціях з надання в оренду обладнання, відсутність наміру у останніх отримання доходу, а лише проведення вказаними контрагентами документального оформлення господарських операцій без їх реального здійснення, з урахуванням не надання позивачем товарно-транспортних накладних на перевезення обладнання від орендодавців до позивача та з урахуванням висновків експертів про підписання установчих документів різними особами та пояснень посадових осіб контрагентів про непричетність їх до ведення фінансово-господарської діяльності підприємств, суд виходить з наступного.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону №996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні в ході судового розгляду справи не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентами - ТОВ "Бест-Ліміт», ТОВ «Зеленбудсервіс», ТОВ «Рікберт», ТОВ «Оптіма консалт плюс», ТОВ «Експант Лімітед», ТОВ «Арвальд», ТОВ «Моцар ЛТД», ТОВ «Максі-Трейд компані», ТОВ «Адела-Пром», ТОВ «Скайгрупп», та ТОВ «Санділ» за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. при здійсненні позивачем фінансово-господарських операцій з вказаними підприємствами-контрагентами позивача.

Таким чином, отримання позивачем податкових накладних по господарських операціях від вищевказаних контрагентів є підставою для включення позивачем таких податкових накладних до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

Так, як встановлено в судовому засіданні із матеріалів справи, а також і підтверджено змістом акту перевірки від 12.05.2017р. у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з наступними підприємствами-контрагентами, а саме:

- з ТОВ «Бест Ліміт» з приводу надання послуг з ремонту обладнання та будівельно-монтажних робіт за договорами про надання послуг від 01.07.2014р. №30/01, №30/02, №30/04, № 30/05, №6115;

- з ТОВ «РІКБЕРТ» стосовно надання в оренду обладнання за договором оренди обладнання №1027814 від 27.08.2014р.;

- з ТОВ «Оптіма Консалт Плюс» щодо надання в оренду обладнання за договором оренди обладнання №Л783 від 25.08.2014р.;

- з ТОВ «Експант Лімітед» про надання в оренду обладнання за договором оренди обладнання №09/14 від 21.08.2014р.;

- з ТОВ «Арвальд» про надання в оренду обладнання за договором оренди обладнання №45/4 від 31.08.2014р.;

- з ТОВ «Моцар ЛТД» щодо оренди обладнання згідно договору оренди обладнання №308745 від 30.08.2014р.;

- з ТОВ «МАКСІ ТРЕЙД КОМПАНІ» з приводу оренди обладнання за договором оренди обладнання №869 від 29.09.2014р.;

- з ТОВ «АДЕЛА ПРОМ» з приводу оренди обладнання за договором оренди обладнання №71 від 30.10.2014р.;

- з ТОВ «СКАЙГРУПП» з приводу оренди обладнання за договором оренди обладнання №29/10-2014 від 20.10.2014р.;

- з ТОВ «САНДІЛ» з приводу оренди обладнання за договором оренди обладнання №42/11-14 від 31.10.2014р.;

- з ТОВ «Зеленбудсервіс» з приводу оренди обладнання за договорами оренди обладнання №17001 від 30.06.2014р., №17002 від 30.06.2014р., №17003 від 30.06.2014р., №17004 від 30.06.2014р., №17005 від 30.06.2014р., що підтверджується копіями відповідних договорів, наявних у справі (а.с.54-250 том 1, а.с.138-138, 159-161,186-188,213-214 том 2, а.с.9-11, том 3, а.с.64-91 том 4).

Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами оренди обладнання та надання послуг з ремонту та обслуговування обладнання підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями актів прийому-передачі, копіями актів здачі-прийняття (надання послуг), копіями податкових накладних, копіями актів виконаних робіт, наявних у справі (а.с.54-250 том 1, а.с.1-250 том 2, а.с.1-39 том 3).

Зміст досліджених судом вищенаведених первинних бухгалтерських документів відповідають вимогам ст.ст.1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами реальності виконання господарських операцій за вищевказаними договорами та не визвали будь-яких зауважень щодо їх оформлення і у посадових осіб контролюючого органу з огляду на те, що таких відомостей акт перевірки від 12.05.2017р. не містить.

При цьому, слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних про перевезення обладнання від орендодавця до позивача, на відсутність яких посилається відповідач, не є підставою для не включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а тому не надання таких товарно-транспортних накладних позивачем до перевірки не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податку права на податкових кредит у відповідності до вимог ст. 198 ПК України.

Також і норми ст.ст.198,201 ПК України не ставлять в залежність право платника податків (покупця, отримувача послуг) на формування податкового кредиту та витрат від дотримання контрагентами позивача податкового законодавства, від наслідків неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та зазначене не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків на формування податкового кредиту у відповідні періоди за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальністю та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтверджені документи щодо розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення податкового законодавства контрагентами позивача - ТОВ "Бест-Ліміт», ТОВ «Зеленбудсервіс», ТОВ «Рікберт», ТОВ «Оптіма консалт плюс», ТОВ «Експант Лімітед», ТОВ «Арвальд», ТОВ «Моцар ЛТД», ТОВ «Максі-Трейд компані», ТОВ «Адела-Пром», ТОВ «Скайгрупп», та ТОВ «Санділ», які викладені в акті перевірки від 12.07.2017р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Є неспроможними і доводи посадових осіб контролюючого органу у акті перевірки про те, що контрагенти позивача проводили лише оформлення первинних документів без здійснення господарських операцій у реальності, з огляду на те, що наведені вище доводи відповідача спростовуються дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, які надані позивачем та направлені на реальність здійснення господарських операцій.

Також не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення і посилання представника відповідача на висновки експертів, проведені відділом криміналістичної експертизи науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці щодо непричетності посадових осіб контрагентів позивача до господарської діяльності підприємств-контрагентів та підписання установчих документів різними особами, з огляду на те, що зі змісту вказаних висновків експертів вбачається, що дослідженню піддавалися підписи осіб, які підписували установчі документи, водночас, не досліджувалися зміст підписання вищенаведених договорів та підписання виписаних на їх основі податкових накладних, які були видані позивачеві, зміст вказаних висновків свідчить про те, що установчі документи підприємств-контрагентів позивача підписувалися різними особами, однак зазначене не свідчить про нереальність господарських операцій за вищевказаними договорами з оренди обладнання та надання послуг за умови підписання таких договорів посадовими особами контрагентів позивача, які не досліджувалися експертами, а тому вказані висновки експертів щодо підписання установчих документів підприємств-контрагентів позивача різними особами не можуть бути належними та допустимими доказами у розумінні ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України щодо нереальності господарських операцій по взаємовідносинах позивача з вищевказаними контрагентами та покладені в основу даного судового рішення з урахуванням вимог ст. 61 Конституції України, за якою юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність покладення відповідальності на позивача за порушення податкового законодавства підприємствами-контрагентами позивача при взаємовідносинах позивача у перевіряємому періоді на підставі податкових повідомлень-рішень №0005741402, №0005751402 від 25.05.2017р.

Щодо задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005761410 від 25.05.2017р., за яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 17835,40 грн. за не оприбуткування готівкових коштів у КОРО у сумі 3567,08 грн., слід зазначити наступне.

За змістом акту перевірки від 12.05.2017р. підставою для нарахування вказаних штрафних санкцій було не оприбуткування позивачем готівкових коштів у КОРО (у розділі 2 КОРО «Облік руху готівки та сум розрахунків») на підставі Z-звіту №0267 від 19.12.2016р. на загальну суму 3567,08 грн. у порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого правлінням НБУ від 15.12.2004р. №637 (а.с.109 том 4).

Відповідно до п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого правлінням НБУ від 15.12.2004р. №637 ( далі - Положення №637) оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат,книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно п.2.6 вказаного Положення №637 визначено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткування готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо) дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами у відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, підтвердженням того, що позивач оприбуткував вказану суму готівкових коштів є роздрукування у день надходження до каси готівки і підклеєні Z-звіти у КОРО, відповідність суми готівкових коштів за результатами Z-звіту сумі готівкових коштів, визначеній у касових документах.

Разом з тим, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, посилаючись на не оприбуткування готівкових коштів позивачем в КОРО, відповідачем на вимогу суду жодних доказів не було надано, що свідчить про недоведеність відповідачем своїх доводів щодо порушення позивачем вимог п.2.6 Положення №637 щодо не оприбуткування готівки у КОРО (у розділі 2 КОРО «Облік руху готівки та сум розрахунків») на підставі Z-звіту №0267 від 19.12.2016р. на загальну суму 3567,08 грн., а тому застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 17835,40 грн. є необґрунтованим та безпідставним, оскільки саме на відповідача покладено обов'язок по доведенню належними доказами правомірності прийняття рішень про застосування штрафних санкцій до платників податків згідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006701303, №0006711303, №0006721303 від 25.05.2017р., за якими до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 510 грн. за неподання, або подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків; про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 362,99 грн., про збільшення грошового зобов'язання по військовому податку в сумі 24,80 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з актом перевірки від 12.05.2017р. встановлено, що позивачем не нараховано, не утримано податок на доходи фізичних осіб з виданих коштів під звіт працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6 у сумі 1653,60 грн. для здійснення закордонного відрядження (наказу №149,150 від 03.10.2016р.) у Швецію м. Сьодертельє на «Сканія СVAB» з 06.11.2016р по 10.11.2016р. з виплатою добових у розмірі 826,80 грн., проте до перевірки не було надано закордонних паспортів вищезазначених працівників з відмітками Державної прикордонної служби України, крім того, позивачем подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (за формою 1ДФ) за ІУ квартал 2016р., в якому не відображено суму коштів виданих під звіт працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідно до п.п.164.2.11 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно з п.п. «а» п.п.170.9.1 п.170.9 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернуті ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованої згідно із цим підпунктом.

До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Сума добових визначається у разі відрядження:

-у межах України та країн, виїзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

- до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження за наявності документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання, та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, сума добових включається до оподатковуваного доходу платника податку.

Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Аналіз вказаних вище норм, свідчить про те, що витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника, у тому числі і не тільки за наявності відміток прикордонної служби про перетин кордону, а й за умови наявності таких документів, як запрошення сторони, що приймає, а також інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було надіслано запрошення на їх імена від «Scania CV AB» у м. Седертельє та інших містах Швеції, надані вказаними особами звіти останніх про виконану роботу щодо виконання завдання та відвідування презентації вантажівок нового покоління, тест-драйву вантажівок нового покоління, проведення переговорів з учасниками презентації щодо подальшого ділового співробітництва, що вказані документи також свідчать про факт перебування вказаних осіб у відрядженні за кордоном (а.с.40-57 том 3).

Зазначене свідчить про те, що отримані суми на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника за наявності наведених вище документів.

Між тим, як встановлено у ході судового розгляду справи, згідно до наказу №84ВД від 03.10.2016р. зазначені вище співробітники знаходилися у відрядженні з 06.11.2016р. по 10.11.2016р. (а.с. 41 том 3).

Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт з підтверджуючими документами, затверджений директором та передано в бухгалтерію. Тривалість відрядження склала 5 днів, з них 3 дні співробітники перебували на території України та у зв'язку з тим, що співробітниками не були надані копії закордонних паспортів з відмітками прикордонної служби, але був наказ на відрядження, було прийнято рішення про видачу сум добових у розмірі 826,80 грн. (275,60 грн.х3 доби) по Україні згідно законодавства на одного співробітника, що підтверджується копіями наданих документів (а.с.40-57 том 3).

При цьому, позивачем були і надані копії закордонних паспортів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з відмітками прикордонної служби про перетин кордону, які наявні у справі (а.с.43-44,51-52 том 3).

За викладеного, порушень вимог вищенаведених норм позивачем у ході судового розгляду справи не встановлено, а тому нарахування позивачеві грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 362,99 грн., військового податку в сумі 24,80 грн. та штрафних санкцій є протиправним, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Також є безпідставними і застосування до позивача штрафних санкцій на підставі ст. 119 ПК України у сумі 510 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0006701303 від 25.05.2017р. з огляду на те, що представником відповідача жодними доказами не доведено неподання позивачем або подання ним недостовірних відомостей або наявність помилок у податковій звітності, що призвели до збільшення чи зменшення податкових зобов'язань, а отже, не підтверджено належними доказами і правомірність застосування вказаних штрафних санкцій з урахуванням встановлених судом обставин у справі та аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятих контролюючим органом оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням наведених вище встановлених судом обставин та норм чинного податкового законодавства України у відповідності до вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, представником позивача надані належні та допустимі докази, які підтверджують правомірність віднесення відповідних сум до податкових зобов'язань з ПДВ, податку на прибуток та інше у перевіряємому періоді, які спростовують висновки контролюючого органу, наведені у акті перевірки від 12.05.2017р. з урахуванням вимог ст.ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 25.05.2017р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №5143 від 22.08.2017р. у розмірі 24223 грн. 46 коп. (а.с.3 том 1).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СКАН-СЕРВІС» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005761410, №0005741402, №0005751402, №0006711303, №0006721303, №0006701303 від 25.05.2017р. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0005761410, №0005741402, №0005751402, №0006711303, №0006721303, №0006701303 від 25.05.2017р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-СТАН-СЕРВІС» (52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, Підгородненська міська рада, комплекс будівель і споруд №17, код ЄДРПОУ 36052818) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 24223 грн. 46 коп. (двадцять чотири тисячі двісті двадцять три грн. 46 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 10.10.2017р.

Суддя С.О. Конєва