Постанова № 71478531, 08.11.2017, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/112/17

Провадження № 2-а/675/26/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2017 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницькоїобласті в складі:

головуючого судді -Демчука П.В., при секретарі Григор'євій О.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката Каруна В.П., представників відповідача - Ящук С.В., Марчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ізяславського районного суду в режимі відео-конференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія(№ 58)» про скасування накладеного стягнення та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» (далі - ЗВК № 58), в якому зазначив, що 08 грудня 2016 року начальник ЗВК № 58 виніс постанову про поміщення позивача в дисциплінарний ізолятор на строк 10 діб. Позивач вважає зазначену постанову незаконною, оскільки порушення він не допускав, а тому просить скасувати накладене на нього стягнення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовну заяву підтримав та доповнив вимогою стягнути із відповідача 10 000 грн. моральної шкоди.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність. У своїх запереченнях зазначив, що ч. 1 ст. 9 Кримінально- виконавчого кодексу України визначені обв'язки засуджених по позбавлення волі під час відбування покарання. Крім того, відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань засуджені зобов'язані бути ввічливими з персоналом установи виконання покарань та з іншими особами, які відвідують установи. При зустрічі з персоналом установ засуджені повинні вставати і вітатися з ними. Засуджені звертаються до персоналу установи виконання покарань на «ви», називають їх по імені та по батькові або «громадянин», «громадянка» і далі за званням чи займаною посадою. Оскільки ОСОБА_1 не дотримався даних вимог, допустив нетактовне поведінку до представника установи, до нього було правомірно застосовано стягнення.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1, його представника адвоката Каруна В.П., представника установи виконання покарань, свідка, дослідивши письмові матеріали, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Частина 2 ст. 9 КВК України передбачає, що невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Суд бере до уваги і те, що згідно ч. 1 ст. 132 КВК України за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Відповідно до ст. 134 Кримінально-виконавчого кодексу України при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)".

08 грудня 2016 року начальником установи ОСОБА_5 була винесена постанова про поміщення засудженого ОСОБА_1 до дисциплінарного ізолятора на строк 10 днів. Підставою для винесення зазначеної постанови був рапорт молодшого інспектора ВНБ ОСОБА_6 про те, що 06.12.2016 року о 9 год. 30 хв. під час обходу відділення № 5 засуджений ОСОБА_1 звертався до нього на «ти», на вимоги припинити порушення не відреагував.

В судовому засіданні допитані як свідки засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які відбували покарання в одному відділенні із ОСОБА_1 я своїх поясненнях зазначили, що 06 грудня 2016 року в їх присутності ніяких конфліктних ситуацій у ОСОБА_1 із працівниками установи не було.

Свідок ОСОБА_10 суду посвідчив, що 06 грудня 2016 року під час відділення № 5 засуджений ОСОБА_1 поводив себе нетактовно щодо молодшого інспектора ОСОБА_6., звертаючись до нього на «ти».

В судове засідання викликався колишній працівник установи ОСОБА_6, однак за вказаною відповідачем адресою він не проживає.

Відповідно до довідки про стягнення та заохочення за час відбування покарання із 2008 року на ОСОБА_1 накладалися стягнення, з яких п'ять є непогашеними, останній раз 27.08.2016 року - за порушення розпорядку дня правами начальника відділення оголошена догана.

Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що факт нетактовної поведінки ОСОБА_1 знайшов підтвердження в ході судового розгляду, однак накладене стягнення не відповідає тяжкості і характеру проступку засудженого, а тому підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн., суд зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає та звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 КонституціїУкраїни кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом. іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягаєця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями суб'єкта владнихповноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

На підставі ст. ст. 7,9,132,137 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст.ст. 23, 1166,1167,1173 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати стягнення про поміщення ОСОБА_1 в дисциплінарний ізолятор строком на 10 діб, накладене постановою начальника ЗВК № 58 від 08 грудня 2016 року.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області у 10-денний строк з дня отримання її копії.

Суддя П.В.Демчук