Постанова № 71476868, 03.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/57/2018(м)

266/2791/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2018 року

Єдиний унікальний номер 266/2791/16-ц

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Кочегарової Л.М., Попової С.А.,

секретар - Сидельнікова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі апеляційну скаргу керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1, який діє в інтересах Маріупольської міської ради, на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 жовтня 2017 року (суддя Сараєв І.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,

В с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Маріупольської міської ради, уточнив вимогив ході розгляду справи, просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0693 га за набувальною давністю, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, так як він відкрито, безперервно та добросовісно володіє даною земельною ділянкою більше 15 років.

В мотивування позову вказував, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24 грудня 1999 року № 1433, позивач придбав об'єкт незавершеного будівництва готовністю 10%, підвал А/п , розташований за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому він на зазначеній земельній ділянці збудував житловий будинок, та є його власником, проживає в ньому, відкрито, безперервно та добросовісно володіє даним нерухомим майном та земельною ділянкою.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотанням для того, щоб отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, однак рішенням відповідача № 7/8-465 від 30 червня 2016 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку вказаного проекту.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,0693 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з даним рішенням, керівник Маріупольської місцевої прокуратури, в інтересах Маріупольської міської ради, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Зокрема зазначає, що право на отримання земельної ділянки за набувальною давністю не виникає автоматично. За дотримання усіх умов у громадянина виникає лише право звернутися до уповноваженого органу з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність або у користування, який вирішує питання про передачу у власність або у користування земельної ділянки. Позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, однак рішенням останнього ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку. Таке рішення позивачем не оскаржено, що перешкоджає визнанню права власності за набувальною давністю.

З огляду на вимогу володіння земельною ділянкою протягом 15 років, право на отримання земельної ділянки за набувальною давністю могло бути реалізовано не раніше 01 січня 2017 року, однак ОСОБА_2 звернувся до суду в липні 2016 року.

Оскільки позивач заволодів спірною земельною ділянкою раніше 01 січня 2001 року, підстави для застосування до цих відносин ст. 344 ЦК України відсутні.

Судом першої інстанції незаконно визнано право власності на несформовану земельну ділянку без кадастрового номеру, що унеможливлює реалізацію таких прав та може порушувати права власників інших земельних ділянок.

Оскільки спірна земельна ділянка на підставі рішення Приморської районної ради м. Маріуполя № р-р101/2 від 29 квітня 1992 року була виділена попередньому землекористувачу ОСОБА_3, останній має виступати відповідачем у даній справі, а вимоги до Маріупольської міської ради задоволенню не підлягають як до неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор Полторацька Т.Є. пояснила, що з питання передачі у власність земельної ділянки за набувальною давністю позивач повинен звертатися до Маріупольської міської ради, яке вирішується за умови розробки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не автоматично. Позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, однак рішенням останнього ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, яке не оскаржено і є чинним. Враховуючи час набуття чинності положень ст.119 ЗК України - 01 січня 2002 року, та вимогу володіння земельною ділянкою протягом 15 років, право на отримання земельної ділянки за набувальною давністю могло бути реалізовано не раніше 01 січня 2017 року. Умовою визнання права власності за набувальною давністю є добросовісність заволодіння майном. Оскільки ОСОБА_1 почав користуватися земельною ділянкою в 1999 року і на той час норми ЦК України не передбачали набувальну давність, позивач не міг вважати, що користується земельною ділянкою правомірно, а тому обов'язкова умова заволодіння майном, як добросовісність, відсутня. Позивач заволодів спірною ділянкою раніше 01 січня 2001 року, тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин ст.344 ЦК України. Суд оскаржуваним рішенням визнав право власності на несформовану земельну ділянку, без визначення її площі, меж, та інформація щодо неї не внесено до Державного земельного кадастру, а саме без присвоєння кадастрового номеру. Крім того, позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки земельна ділянка за рішенням районної ради виділялась ОСОБА_3

Представник Маріупольської міської ради Зінов’єв І.Г. пояснив, що в 2013 році позивачу на підставі рішення Маріупольської міської ради було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки якою він користується, але протягом строку дії вказаного рішення ОСОБА_1 його не виконав, проект не розробив. Право власності на житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, позивач у встановленому законом порядку не оформив. При повторному зверненні позивача з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, йому було відмовлено, оскільки відповідно до положень ст.134 ЗК України, передача у власність земельних ділянок проводиться через торги. Рішення Маріупольської міської ради про відмову у наданні зазначеного дозволу, позивачем не оскаржено і є чинним. Пояснив також, що підстав для стягнення з відповідача понесених прокуратурою витрат по сплаті судового збору не має.

Позивач ОСОБА_1 пояснив, що він у 1999 році придбав недобудований житловий будинок, готовністю 10%, який розташований на спірній земельній ділянці, добудував його, але в експлуатацію його не здав, правовстановлюючі документи на будинок не отримав. Йому надався дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій розташований збудований ним будинок, але він проект не розробив, в 2016 році лише уклав договір з відповідною організацією на розробку цього проекту.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора Полторацької Т.Є., яка підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, пояснення представника Маріупольської міської ради - Зінов’єва І.Г., який підтримав апеляційну скаргу в частині скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову, просив апеляційну скаргу задовольнити частково, заперечення позивача, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справ повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справ, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 24.12.1999 року №1433, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, позивачу на праві власності належить об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок було зведено на підставі дозволу на проведення будівельних робіт, виданого головним управлінням архітектури та містобудування м.Маріуполь від 28.12.1992 року. Результатами технічного обстеження об'єкта нерухомого майна від 09.02.2016 року встановлено його повну готовність, можливість його надійної та безпечної експлуатації, відсутність самочинного будівництва.

Згідно листа Міського бюро технічної інвентаризації комунального господарства від 25.02.2009 №1987 БТІ встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була виділена ОСОБА_3 на підставі рішення Приморської райради від 29.04.1992 р-р101/2 (відомості із наявних записів у інвентарній справі).

Технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок (справа №32357) АДРЕСА_1, розробленим комунальним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», встановлено, що загальна площа закріпленої за будинком земельної ділянки складає 693 м.кв.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки, виготовленого приватний підприємством «ПАЛЕ», встановлені межі, площа та координати земельної ділянки, що знаходиться у користуванні позивача для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1. Водночас, площа та межі земельної ділянки не порушують прав суміжних землекористувачів. Жодних скарг щодо умов та порядку користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 до органів місцевого самоврядування не надходило, інші особи за весь цей час не заявляли про свої права на цю земельну ділянку.

Судом досліджено та встановлено, що рішенням Маріупольської міської ради від 08.10.2013 року №6/30-3703 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площею 0,0693 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Проте, на виконання п. 2 вказаного рішення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений та погоджений у встановленому порядку не був, вказане рішення втратило чинність. За результатами повторного звернення ОСОБА_1 до Відповідача, рішенням Маріупольської міської ради від 30.06.2016 №7/8-465 Позивачу було відмовлено у наданні дозволу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0693 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 1999 року добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується земельною ділянкою площею 0,0693 га, наданою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована у АДРЕСА_1, виконує всі обов'язки власника, володіє та користується даним нерухомим майном більше десяти років, а тому прийшов до висновку, що за можливе визнати за позивачем право власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

З таким висновком погодитися не можна погодитися повністю, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України, в редакції, який діяв на час звернення позивача з позовом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав на землю, тобто наявних у особи і дійсних прав на землю, зареєстрованих у встановленому законом порядку, а також встановлює способи такого захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Приморської районної ради від 29 квітня 1992 року № 101/2 ОСОБА_3 надано земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських побудов, розташовану АДРЕСА_1, площею 593,75 м2 (а.с.31-34).

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу № 1433, укладеного на Донбаській товарній біржі, придбав у ОСОБА_3 незавершене будівництво об'єкту нерухомого майна готовністю 10%, розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.12)

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого 10 грудня 2015 року, на земельній ділянці , розташованій: АДРЕСА_1, збудовано двоповерховий будинок з цокольним поверхом. Загальна площа земельної ділянки 693 м2 (а.с.7-11).

Згідно ч.1, ч.2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Згідно ст.119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом (ст. 119 ЗК), а не ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ст. 381 ЦК садибою є земельна ділянка з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Питання про набуття права власності на садибу за набувальною давністю може вирішуватись не за вказаними нормами ЦК, а відповідно до положень ст. 119 ЗК, згідно з якою встановлено строк набувальної давності щодо земельних ділянок у 15 років, що обчислюється з дня набрання чинності цим Кодексом, тобто відповідно до п. 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2002 року.

Згідно ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Органи, до повноважень яких віднесено передача земельних ділянок у власність або у користування, визначені ст.12, 122 ЗК України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, відповідно до цього Кодексу.

Усупереч положенням ст. ст.12, 116, 118, 119,122 ЗК судом визнано право власності на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача, а тому рішення суду, як таке, що не відповідає нормам матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Відповідно до ст.15 ЦПК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Рішенням Маріупольської міської ради від 30 червня 20016 року № 7/8-465 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0693 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою:АДРЕСА_1 (а.с.12, 103).

Відмовляючи позивачу у наданні цього дозволу, Маріупольська міська рада виходила з того, що рішенням ради від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_1 надавався зазначений дозвіл, але на виконання п.2 вказаного рішення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений та погоджений у встановленому порядку не був, вказане рішення втратило чинність 08 жовтня 2014 року.

Зазначене рішення позивачем не було оскаржено, є чинним, але це не дає йому підстави для визнання за ним права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача являються необґрунтованими, та не приводять колегію суддів до висновку про скасування рішення суду з цих підстав.

У зв'язку з тим, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, з останнього на користь прокуратури у відшкодування витрат понесених по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги (а.с.110) підлягає стягненню 606 грн.33 коп.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1, який діє в інтересах Маріупольської міської ради, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 жовтня 2017 року скасувати повністю.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Прокуратури Донецької області (ідентифікаційний код 25707002) у відшкодування судового збору 606 гривень 33 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 08 січня 2018 року.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.М.Кочегарова

С.А.Попова