Рішення № 71471405, 09.01.2018, Київський районний суд м. Одеси

____________________

Справа № 520/9048/17

Провадження № 2/520/2335/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», заборгованість у розмірі 51 429, 82 гривень за кредитним договором № б/н від 29.07.2010 року, а також судові витрати.

Свої вимоги мотивував тим, що між сторонами був укладений кредитний договір № б/н від 29.07.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав належним чином, заборгованість не погасив. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість, яку в добровільному порядку сплачувати не бажає, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути суму заборгованості з відповідача.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 10.08.2017 року справу прийняла до свого провадження та призначила судове засідання.

Судом врахована та обставина, що 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України №6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

Так в п. 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання представник позивача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляду справи без участі представника, щодо винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та врегульовані Цивільним Кодексом України, главою 71, параграфом 2, про кредитний договір.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29.07.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованість.

У порушення умов договору відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 30.06.2017 року та відповідно до розрахунку заборгованості за договором відповідач має заборгованість у розмірі 51 429, 82 грн., яка складається з наступного: - 2270, 82 грн. - заборгованість за кредитом; - 42276, 17 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 3957, 60 грн. - заборгованість за пенею та комісією; також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина); 2 425, 23 гривень - штраф (процентова складова).

Частиною 1 ст. 638 ЦК визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Кредитний Договір повинен бути оформлений згідно вимог цивільного законодавства, скріплений підписами працівника Банку та печатками з однієї сторони і підписами Відповідача з іншої, що є безперечним підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору та його укладення.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України у випадку порушення зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором..

Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у тому обсязі та у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Як передбачено ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його підписання стають одинаково обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави Позика, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вирішуючи даний спір по суті, суд бере до уваги, що копія заяви-анкети, яка міститься на аркуші справи 8, не може вважатись належним доказом укладення кредитного договору, так як є такою, яку не можна прочитати та зробити висновок щодо того, хто саме її заповнював та які умови вона містить, в той час як представник позивача до суду не з`явився, своїм правом надати докази не скористався, а суд позбавлений права самостійно витребувати докази.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням, в якому просив суд застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що право звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «Приват-Банк» слід відраховувати із 12.06.2014 року - часу здійснення останньої проплати відповідачем.

Дійсно, судом встановлено, що кредит надавався позичальнику з 29 липня 2010 року з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Натомість з розрахунку заборгованості за договором станом на 30.06.2017 року вбачається, що останній платіж суми погашення боргу за наданим кредитом та відсотками було здійснено відповідачем 12.06.2014 року, а з позовом позивач звернувся лише 03.08.2017 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок..

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-154 цс 15), статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Таким чином, оскільки представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності, при цьому, позивач не звертався до суду з заявою про поновлення цього строку з належним обґрунтуванням причин його пропуску, суд вважає необхідним застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 253, 256, 257, 258, 261, 266, 267, 526, 553, 554, 610, 612, 1054 ЦК України, Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-154 цс 15), суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 09.01.2018 року