Постанова № 71464031, 29.12.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 671/876/17

Проваджння № 22-ц/792/2039/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Костенка А.М., Талалай О.І.,

секретар Філіпчук О.С.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року,

встановила:

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ КБ «Приватбанк» зазначило, що 29 листопада 2012 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого позивач надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач зобов'язався повернути банку кредит протягом строку дії платіжної картки та сплатити йому проценти за користування кредитними коштами. ОСОБА_2 не виконав обов'язків за кредитним договором, унаслідок чого станом на 5 червня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 43 528 грн 41 коп., яка складається з 7 200 грн 25 коп. неповернутого кредиту, 2 261 грн 31 коп. процентів, 31 517 грн 88 коп. пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 2 048 грн 97 коп. - штрафу (процентна складова).

За таких обставин ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 43 528 грн 41 коп. заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 40 979 грн 44 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається з 7 200 грн 25 коп. неповернутого кредиту, 2 261 грн 31 коп. процентів, 31 517 грн 88 коп. пені. В решті позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Суд виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав грошового зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла вказана заборгованість, а штраф не підлягає стягненню з відповідача, оскільки це призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності особи за одне й те саме правопорушення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначив, що він не укладав з позивачем кредитного договору та не отримував у банку кредитних коштів, а позовна давність за вимогами ПАТ КБ «Приватбанк» сплила.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду в частині відмови в позові ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення штрафу, тому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині воно не переглядається.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк», якого належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не з'явився до апеляційного суду.

Повідомлені ПАТ КБ «Приватбанк» причини неявки його представника у судове засідання (перебування у щорічній відпустці) не є поважними, а тому в силу ст. 372 ЦПК України апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши учасника процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не застосував закон (ст. 551 ЦК України), який підлягав застосуванню.

У зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права рішення суду в частині розміру пені підлягає зміні.

Встановлено, що 29 листопада 2012 року сторони уклали договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ «Приватбанк» надало відповідачеві кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 30% річних, які мали нараховуватися на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 календарних днів у році. При цьому банк видав ОСОБА_2 платіжну картку «Універсальна» для обслуговування карткового рахунку та перерахував кредитні кошти на вказаний рахунок.

ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 уклали кредитний договір шляхом приєднання останнього до запропонованих відповідачем Умов і Правил надання банківських послуг (далі - Умови і Правила), які разом із заявою від 29 листопада 2012 року, Пам'яткою клієнта і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.

Укладаючи цей договір, ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 визначили право банку ПАТ КБ «Приватбанк» змінювати тарифи та інші умови обслуговування рахунку.

ПАТ КБ «Приватбанк» встановило ОСОБА_2 кредитний ліміт у розмірі 8 000 грн.

ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачеві кредит і сплатити банку проценти щомісячними платежами в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, вносячи їх на рахунок у банку до 25-го числа місяця, що слідує за звітним. З 1 квітня 2014 року щомісячний платіж мав становити 5% від заборгованості (але не менше 100 грн та не більше залишку заборгованості).

1 квітня 2015 року банк збільшив процентну ставку за кредитом до 3,6% на місяць або 43,2% річних.

Сторони домовилися, що у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн і/або з терміном понад 90 днів відповідач сплачує ПАТ КБ «Приватбанк» пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування. При цьому проценти за користування кредитом позичальник не сплачує.

За несвоєчасне погашення заборгованості ОСОБА_2 повинен був сплатити банку пеню у розмірі 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується на кожний день прострочення кредиту) + 50 грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами понад 100 грн. Якщо прострочення триває другий місяць поспіль і більше, то щоразу до нарахованої пені додається 100 грн.

11 червня 2015 року ОСОБА_2 одержав у позивача 7 288 грн 32 коп. кредитних коштів. 27 липня 2015 року з іншого рахунку відповідача перераховано на погашення боргу 88 грн 07 коп. З 1 серпня 2015 року банк почав нараховувати ОСОБА_2 пеню, а з 1 листопада 2015 року - припинив нарахування процентів за користування кредитом.

Станом на 5 червня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить: 7 200 грн 25 коп. - неповернутий кредит і 2 261 грн 31 коп. - проценти, а всього - 9 461 грн 56 коп. Також банк нарахував відповідачеві 31 517 грн 88 коп. пені.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав грошового зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла вказана заборгованість.

Посилання ОСОБА_2 на те, що сторони не укладали кредитного договору, а він не одержував у позивача кредитних коштів, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать дослідженим у суді доказам.

В силу ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із положень ст. 1055 ЦК України слідує, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2012 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 77).

Подавши позивачеві цю заяву, ОСОБА_2 приєднався до запропонованих банком умов кредитування, які встановлені останнім у стандартних формах - Умовах і Правилах (а.с. 9-23), Тарифах (а.с. 8). Названі документи містять усі істотні умови кредитного договору. При цьому відповідач своїм підписом підтвердив, що він ознайомився та погоджується із запропонованими банком умовами кредитування.

Вступаючи у правовідносини, сторони визначили, що заява клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи та Пам'ятка клієнта становлять укладений між ними договір про надання банківських послуг.

Отже ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, тому у суду відсутні підстави вважати цей договір неукладеним або нікчемним.

Письмові докази у справі, зокрема: виписки по рахунках (а.с. 68-70), світлини відповідача з платіжними картками та скриншот бази клієнтів банку (а.с. 71, 84-89), платіжна картка (а.с. 90), - достовірно вказують на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» відкрило на ім'я ОСОБА_2 картковий рахунок, на який банком були перераховані кредитні кошти та через який сторонами здійснювались фінансові операції. Також позивач видав ОСОБА_2 платіжну картку для проведення розрахунків. Ці докази свідчать про одержання відповідачем кредитних коштів.

Умови кредитного договору (а.с. 8-23, 77), наданий ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості (а.с. 6) та виписки про рух коштів на рахунку (а.с. 68-70) є зрозумілими та достатніми для висновку, що відповідач не виконує належним чином узяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 5 червня 2017 року заборгованість по кредиту становить 7 200 грн 25 коп., а заборгованість по процентам - 2 261 грн 31 коп.

ОСОБА_2 не спростував цю заборгованість належними та допустимими доказами.

Твердження ОСОБА_2 про те, що заборгованість за кредитним договором виникла не з його вини не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, чинне законодавство покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти були зняті з карткового рахунку ОСОБА_2 в один день (11 червня 2015 року). При цьому транзакція з перерахування коштів була проведена успішно (коректно), тобто з використанням персональних даних клієнта та даних платіжної картки. Ці кошти були перераховані на іншу платіжну картку позивача.

Матеріали кримінального провадження (а.с. 96-98), відкритого за фактом таємного викрадення коштів ОСОБА_2, та інші докази у справі не вказують на відсутність вини останнього щодо неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що підстави для звільнення ОСОБА_2 від виконання зобов'язання за кредитним договором відсутні.

Також є безпідставними посилання ОСОБА_2 на сплив спеціальної позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ОСОБА_2 приєднався до Умов і Правил, пунктом 1.1.7.31 яких передбачено, що строк позовної давності щодо вимог банку про повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагород, неустойки - штрафу, пені, витрат банку становить 50 років.

Отже сторони уклали договір про збільшення позовної давності, тому спеціальна позовна давність за вимогами ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідача про стягнення пені не сплила.

Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.

В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом із тим, визначаючи розмір пені, що слід стягнути з ОСОБА_2, суд припустився помилки.

Як передбачено ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь банку, склав 31 517 грн 88 коп. Він значно перевищує розмір заборгованості за основним зобов'язанням, на яку нарахована неустойка (9 461 грн 56 коп.).

Названі обставини давали суду першої інстанції підстави для зменшення розміру пені, однак суд всупереч положень ч. 3 ст. 551 ЦК України не вирішив цього питання.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір нарахованої банком пені слід зменшити до 5 000 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки в даному випадку мало місце неправильне застосування судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року в частині розміру пені змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження - 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14360570) 9 461 грн 56 коп. неповернутого кредиту та процентів і 5 000 грн пені, а всього 14 461 грн 56 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 2 січня 2018 року.

Головуючий /підпис/ О.І. Ярмолюк

Судді: /підпис/ А.М. Костенко

/підпис/ О.І. Талалай

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_7

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27