Рішення № 71462735, 06.12.2017, Краснопільський районний суд Сумської області

Справа № 578/698/17

провадження № 2/578/306/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

06 грудня 2017 року смт Краснопілля

Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Косар А.І.

за участю

секретаря судового засідання Сотнікової І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснопілля цивільну справу позовного провадження

за позовною заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» /далі - ТОВ «Єврокар Україна»/

про захист прав споживача,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 травня 2017 року між ним і ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 2097 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу марки Ford Fiesta, модифікація Trend, об'єм двигуна 1,25, бензин, та передати вказаний транспортний засіб у користування ОСОБА_1, що у свою чергу зобов'язало його сплачувати ТОВ «Єврокар Україна» за користування транспортним засобом періодичні (лізингові) та інші платежі. 27 травня 2017 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» платіж в розмірі 30932,80 грн, вважаючи цю суму частковою оплатою транспортного засобу. Вдома, у спокійній обстановці перечитавши документи, які він підписав, зрозумів, що сплачена сума виявилася Комісією за організацію Договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, а не частиною оплати вартості транспортного засобу, як йому пояснювала менеджер компанії. Відповідач усупереч домовленості не придбав і не надав у користування позивача предмет лізингу. ОСОБА_1 вважав, що договір фінансового лізингу не відповідає вимогам діючого законодавства. Відповідач, уклавши даний договір та вчинивши дії на його виконання шляхом отримання від позивача коштів авансового платежу, порушив законні права та інтереси його як споживача, у зв'язку із тим, що за недійсним договором, без належних правових підстав, набув грошові кошти позивача у розмірі 30932,80 грн і повернути їх в добровільному порядку відмовився. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, посилаючись на те, що Договором лізингу забезпечено захист інтересів лише Відповідача, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін, умови Договору лізингу є несправедливими, а сам Договір лізингу був укладений з використанням нечесної підприємницької практики, без нотаріального посвідчення, просив визнати недійсним вказаний договір та стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на його користь 30932,80 грн сплачених за договором коштів.

В судове засідання позивач не з'явився, згідно поданої заяви просить справу розглянути за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи /ас.81/.

Відповідач повторно не забезпечив явку уповноваженого представника на судове засідання, повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за відсутності його представника та клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів та зі згоди позивача ухвалити заочне рішення відповідно до положень статей 158, 169, 197,224 Цивільного процесуального кодексу України /далі ЦПК України/.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Згідно статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях Цивільного кодексу України / надалі -ЦК України/, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того, Верховний Суд України в своєму Листі від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами статті 16 ЦК України» зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 27 травня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №2097 з додатками, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу марки Ford Fiesta, модифікація Trend, об'єм двигуна 1,25, бензин, вартістю 309328 грн (11694,82 дол. США) та лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно умов договору.

27 травня 2017 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_1 зробив на користь ТОВ «Єврокар Україна» авансовий платіж в розмірі 30932,80 грн, після чого між сторонами було підписано Договір фінансового лізингу № 2097 від 27 травня 2017 року.

Згідно умов договору відповідно до п. 1.7 статті 1 та п. 4.1 статті 4 визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: Комісії за організацію Договору; Авансового платежу; Комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 даного Договору.

Згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, та механізм їх захисту та основи реалізації політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно статті 2 вказаного Закону законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Таким чином законодавство про захист прав споживачів не обмежується цим Законом.

Відповідно до п.22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3 частини першої статті 1 вказаного Закону).

За змістом п.17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно положень частин першої та другої статті 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, тобто містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону: умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно із статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, в оспорюваному договорі:

- згідно пункту 1.4 Договору, незалежно від наявності у продавця предмету лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі та лише за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту його купівлі;

- пунктом 10.12 Договору встановлена умова, що дострокове погашення лізингових платежів може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, що є обмеженням права споживача на дострокове виконання своїх зобов'язань;

- згідно пункту 12.1 Договору, лізингодержувач, який сплатив Адміністративний платіж, частково або повністю сплатив Авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвати Договір, направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця… В такому випадку поверненню підлягає 80% (вісімдесят відсотків) від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20% (двадцять відсотків) Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору у такому випадку поверненню не підлягає;

- згідно пункту 12.2 Договору максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувачу про розірвання договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти, проте відповідальність лізингодавця за прострочення повернення грошових коштів договором не передбачена. Разом з тим пунктом 12.5 Договору передбачено, що лізингоодержувач за несвоєчасне внесення лізингових платежів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного Банку України, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно;

- умовами пунктів 3.2.6, 12.2. передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку розірвати вказаний договір без повернення комісії за організацію договору.

Таким чином, в оспорюваному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, звужена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом частини першої статті 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

За приписами статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено права та обов'язки лізингоодержувача.

Згідно із статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п. 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з частиною першою статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Таким чином, суд на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 212 ЦПК України) встановив, що договір фінансового лізингу від 27 травня 2017 року № 2097, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було.

Згідно частини четвертої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої статті 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Суд розглядає справу у відповідності до вимог статті 11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами у відповідності до вимог статей 60, 137 ЦПК України.

З огляду на викладене, позов є обґрунтованим і підставним до задоволення.

Питання про судові витрати суд вважає за необхідне вирішити в порядку, передбаченому статтею 88 ЦПК України, відповідно до Закону України «Про судовий збір» та частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі, тому стягує з відповідача судовий збір на користь держави у розмірі 640 грн 00 коп. за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 42, 58 - 61, 79, 88, 169, 197, 209, 214 - 215, 218, 224-226, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 2097 від 27 травня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»та ОСОБА_1,недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» / код ЄДРПОУ 40481805 р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 380805, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 корп. 57, оф.57/1 / на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, грошові кошти в розмірі 30932 / тридцять тисяч дев'ятсот тридцять дві / гривні 80 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» 640 /шістсот сорок / гривень 00 копійок судового збору, які зараховуються до Державного бюджету України ГУК у м.Києві /м.Київ/ 22030106, код одержувача за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок одержувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106 (стягувачем є Державна судова адміністрація України, місце знаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), у графі «призначення платежу» вказати «*;101; 2288213618;Судовий збір, за позовом ОСОБА_1, Краснопільський районний суд Сумської області».

Заочне рішення може бути переглянуто Краснопільським районним судом Сумської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, а саме: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Скарга подається до Апеляційного суду Сумської області через Краснопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.

Суддя А.І.Косар