Постанова № 71458853, 04.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/30/2018(м)

263/9955/17

Головуючий у 1 інстанції Скрипниченко Т.І. Єдиний унікальний номер 263/9955/17

Номер провадження 22-ц/775/30/2018(м)

Категорія 33 Доповідач Барков В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Мальцевої Є.Є.,

секретар Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2017 року, постановлену в місті Маріуполі Донецької області в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області та Головного управління Національної поліції у Донецькій області про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області та Головного управління Національної поліції у Донецькій області посилаючись на те, що 13 лютого 2008 року працівниками відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в Кіровському районі м. Донецька було проведено огляд приміщення ПП «Візантія» у ході якого виявлено 251 пляшку лікеро-горілчаних виробів, що начебто створило загрозу для життя та здоров'я людей. Прокуратурою Кіровського району м. Донецька 28 березня 2008 року було порушено кримінальну справу № 05-38789 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України та 07 серпня 2008 року їй було пред'явлено обвинувачення за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України. Постановою прокурора Кіровського району м. Донецька від 19 березня 2012 року пред'явлене обвинувачення змінено з ч. 3 на ч. 1 ст. 204 КК України. Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 17 квітня 2012 року вона була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України з призначеним покаранням у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. з конфіскацією лікеро-горілчаних виробів у кількості 155 пляшок та на підставі ст. 49 КК України від призначеного покарання її було звільнено у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 вересня 2012 року зазначений вирок суду скасовано, справу направлено для додаткового розслідування. Постановою старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області від 22 лютого 2013 року зазначене кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в її діях ознак кримінального правопорушення. Просила стягнути за рахунок коштів державного бюджету матеріальну шкоду у вигляді витрат на юридичну допомогу надану під час досудового слідства в розмірі 10 112 грн. 70 коп. та 3% річних в сумі 909 грн. 377 коп.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

З цією ухвалою судді не погодилася ОСОБА_2 та подала апеляційну скаргу в якій просила ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, Конституції України, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона зверталася до органів слідства для визначення розміру завданої шкоди та просила винести відповідну постанову, але її звернення було проігноровано.

Позивачка ОСОБА_2 та представники Державної казначейської служби України і Головного управління Національної поліції у Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином телефонограмою та електронною поштою (а.с. 137, 138, 139, 140), тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Прокуратури Донецької області за довіреністю Пітерської А.О., яка просила скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що зазначена заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачкою не дотримано визначений законом порядок вирішення цього питання.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Положеннями ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно зі ст. 3 Закону N 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону № 266/94-ВР).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), у разі закриття провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України, для визначення розміру шкоди, переліченої в п. п. 1, 3, 4 ст. 3 Закону № 266/94-ВР до яких належать і суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися відповідно до цих органів.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п. 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР постанову (ухвалу).

Згідно з частиною 2 ст. 12 Закону № 266/94-ВР у разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись зі скаргою до відповідного прокурора.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. При цьому встановлення розміру шкоди, заподіяної унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на ту обставину, що вона зверталася до слідчого органу з вимогою визначити розмір завданої шкоди та просила винести відповідну постанову, але її звернення було проігноровано з боку органів слідства не є підставою для відкриття провадження у справі у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують.

За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала судді першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.

Повна постанова складена 05 січня 2018 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

Є.Є. Мальцева