Рішення № 71451919, 30.11.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

30.11.2017

Справа № 369/3437/16-ц

Провадження № 2/369/425/17

РІШЕННЯ

Іменем України

30 листопада 2017 року року Києво-Святошинський районний суд в складі

головуючого судді Усатова Д.Д.

при секретарі Кузьменко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання права на частину земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_1, а також договором купівлі-продажу земельної ділянки №24056 від 30.12.2011 року. Загальна площа вказаної земельної ділянки складає 0,1249 га. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Державним актом на право власності на земельну ділянку визначені межі даної ділянки. Виходячи із опису меж, від точки «А» до точки «Б» земельна ділянка, що належить позивачу, межує із землями, що належать громадянину ОСОБА_2.

Після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, та під час встановлення зовнішніх межових знаків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли непорозуміння щодо розмежування земельних ділянок. Однак, відповідач, незважаючи на протиріччя, не погодився на пропозицію позивача перенести паркан, згідно з межами визначеними у державному акті про право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_3 а, навпаки, став проводити ремонт паркану та відновлення його відсутніх частин, які знаходяться на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_1

Вказана обставина призвела до порушення її права власності на земельну ділянку та неможливості в повній мірі користуватися нею. Жодні прохання позивача про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою не були виконані. ОСОБА_2 ігнорує всі спроби вирішити ситуацію мирним шляхом.

Враховуючи порушення прав на користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 вимушена була звернутися до ТОВ «ЗЕМПРИВАТ», інженер-землевпорядник - ОСОБА_3 (сертифікат інженера - землевпорядника №000272 від 03.01.2013), для розробки збірного кадастрового плану земельних ділянок з метою фіксації порушених меж між земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_2. Виконуючи додаткове обстеження, позивач понесла додаткові матеріальні витрати у сумі 1500,00 грн. Обстеження ТОВ «ЗЕМПРИВАТ» підтвердили, що фактичні межі земельної ділянки, що належить позивачу, не співпадають із межами, визначеними відповідно до державного акту, а саме: згідно з державним актом загальна площа земельної ділянки складає 0,1249 га, а згідно з кадастровою зйомкою земельної ділянки по факту дана площа визначена у розмірі 0,1141 га. Вказана розбіжність наглядно зазначена на схемі розташування земельної ділянки. Де видно, що частину земельної ділянки, що належить ОСОБА_4, займає ОСОБА_2, вздовж всієї лінії розмежування ділянок.

Окрім того, на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1, розташована споруда туалету громадянина ОСОБА_2, що також наглядно зображено на схемі розташування земельної ділянки.

На підставі вказаної інформації, ОСОБА_1 звернулась до Білогородської сільської ради із запитом щодо створення відповідної комісії для проведення перевірки порушення встановленої межі та здійснення дій щодо вирішення спору.

27.08.2014 було складено Акт землевпорядником ОСОБА_5, згідно якого було зазначено, що фактично землекористування суміжників (ОСОБА_1 та ОСОБА_2) не відповідає єдиній системі координат.

Позивач зазначає, що при складанні вказаного акту, жодної комісії не було створено, позивача не запрошено, жодних дій для врегулювання спору не було здійснено, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена звертатись до суду для захисту своїх прав.

Посилаючись на вищевикладене та норми закону позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення паркану, знесення споруди туалету, що знаходиться на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 Олександрівні.Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 витрати на розробку збірного кадастрового плану земельних ділянок з метою фіксації порушених меж між земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_2, виконаного ТОВ «ЗЕМПРИВАТ», у розмірі 1500,00 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 2 923,20 (дві тисячі дев'ятсот двадцять три грн. 20 коп.) гривень. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 коп.).

Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1, у березні 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання права на частину земельної ділянки.

Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що державний акт на право приватної власності було виготовлено позивачу 24 травня 2012 року. У той час як межі земельної ділянки, належної відповідачеві, визначені абрисом ділянки принаймні з 27.09.1993 року. На момент формування земельної ділянки позивача в 2012 році земельна ділянка відповідача вже перебувала у володінні, користуванні і розпорядженні відповідача. Відтак, частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, у його користуванні, чи у користуванні його правопопередників не перебувала. Оскільки позивачеві у 2012 році було видано державний акт на земельну ділянку, частина якої належить відповідачу, а відповідач згоди на вилучення у нього цієї частини ділянки не надавав, то зазначений державний акт виданий всупереч закону і підлягає визнанню недійсним.

Посилаючись на вищевикладене позивач за зустрічним позовом просив суд визнати за відповідачем за первісним позовом права на оспорювану частину його земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_4. Визнати недійсним державний акт на право приватної власності, виданий на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, виданий ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд первісний позов задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги викладені у первісній позовній заяві не визнав. Просив суд застосувати до них термін позовної давності, з підстав викладених у письмовій заяві долученій до матеріалів справи. Вимоги зустрічної позовної заяви підтримав, просив суд її задовольнити.

Треті особи Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області в судове засідання не з»явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомляли.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги заявлені у первісному та зустрічному позові не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із частиною першою ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2011 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2498, що на плані меж земельної ділянки зазначена за кадастровим номером НОМЕР_5, розташовану в АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2, є власником земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_2

Згідно опису меж даної земельної ділянки, від точки А до точки Б земельна ділянка позивача межує з землями відповідача ОСОБА_2; від точки Б доточки В із землями загального користування; від точки В до точки Г із землями сільської ради; від точки Г до А із земельною ділянкою гр. ОСОБА_6

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту порушених прав визначає ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити порушені права чи інтереси і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.

Вказана норма кореспондується із ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, в тому числі і на відшкодування збитків у випадках передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобовязані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та користувачів, дотримуватись правил добросусідства.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, відшкодування заподіяних збитків.

Виявлені в ході проведення експертизи невідповідності призводять до порушення права власності позивача на земельну ділянку, в тому числі знаходження паркануміж земельними ділянками.

Дотримання меж землевласниками також не може бути підтверджене і показами свідків, поясненнями сторін чи їх представників.

Згідно до положень ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності за приписами ч. 1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого прав або про особу яка її порушила.

Положеннями ч. 1 ст. 265 ЦК України встановлено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд вважає, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 пропустили строк звернення до суду, передбачений законодавством України, а саме судом встановлено, що після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (30.12.2011 р.), та під час встановлення зовнішніх межових знаків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли непорозуміння щодо розмежування земельних ділянок. Саме з дати укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4046 від 30.11.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 довідались про порушення свого права, проте за його захистом звернулися лише 12.04.2016 р. та 30.01.2017 р.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність застосування до заявлених позивачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом позовних вимоги строк позовної давності.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що в задоволені позову слід відмовити з підстав пропуску строків позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача у спорі, при цьому судом не встановлено поважності причин пропуску зазначеного строку стороною позивача.

Керуючись ст.ст. 19, 38, 39, 152, 155, 158 Земельного Кодексу України, ст.ст. 15, 16, 377 ЦК України, ст.ст. ст.ст.3,6,15,118-120 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - залишити без задоволення.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання права на частину земельної ділянки - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Д.Усатов