Постанова № 71451193, 27.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1270/12-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 43 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С.,Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Перша Житомирськ а державна нотаріальна контора, КП "Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на частину квартири, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Перша Житомирська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Кузьміна Леся Леонідівна, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року, яке ухвалене суддею Сингаївським О.П. у м. Житомирі,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 Просив визнати за ним право власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтовував тим, що після смерті ОСОБА_4 успадкував за заповітом 4/9 частин вищевказаної квартири, але відповідач його право власності на частину нерухомості не визнає та не надає правовстановлюючих документів, а без них він не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку (а.с.4-6 т.3).

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 Просив встановити нікчемність заповіту від 07 вересня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_4 на користь відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кузьміною Л.Л., та застосувати наслідки недійсності нікчемного заповіту шляхом визнання за ним, ОСОБА_2, права на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на все належне останньому майно. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_1. Його дядько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, також був співвласником вказаної квартири. Після смерті дядька, звернувшись до нотаріуса для оформлення спадкових прав за заповітом, він дізнався, що на його ім'я заповіт скасований. Новий заповіт дядько склав 07 вересня 2006 року, яким усе своє майно заповідав ОСОБА_1 Вважає заповіт від 07 вересня 2006 року нікчемним у зв'язку з тим, що до приватного нотаріуса приходив не ОСОБА_4, а інша особа, яка видавала себе за нього, оскільки мала при собі паспорт, що містив інші відомості, ніж дійсний паспорт ОСОБА_4, а також - довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, яка містила інші відомості і номер, ніж справжня довідка, видана на ім'я ОСОБА_4 У тексті заповіту відсутня належна ідентифікація особи заповідача та особи, на ім'я якої вчинено заповіт. Окрім того, відповідач для ОСОБА_4 був сторонньою особою (а.с.3-8 т.1).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року цивільні справи за вищезазначеними позовними заявами об'єднані в одне провадження (а.с.217 т.3).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом задоволено, а ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання заповіту нікчемним відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити, а його позов задовольнити у повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване рішення, порушивши норми як процесуального, так і матеріального права. Зокрема посилається на те, що його дядько мав ідентифікаційний код НОМЕР_1, а ОСОБА_1 заповідав своє майно однофамілець дядька, який мав інший код НОМЕР_2. Підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні ще й тому, що суд не надав належної оцінки постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій йдеться також про арешти, накладені на нерухоме майно, належне ОСОБА_4 Натомість вважає, що є усі підстави для задоволення його позову, оскільки заповіт складений не його дядьком, а іншою особою за несправжніми документами. Особа, яка з'явилася до приватного нотаріуса 07 вересня 2006 року, мала при собі паспорт у якому відрізняються відомості щодо місця народження його дядька та - довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, у якій інші відомості та інший номер, який присвоєний був його дядькові. Відсутня належна ідентифікація особи заповідача та особи, на ім'я якої вчинено заповіт. Його дядько - ОСОБА_5, який народився в селі Олишовка Комаринського району Брянської області, а ОСОБА_6 заповідав своє майно ОСОБА_4. Паспорт, номер та серія якого зазначені у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса, його дядько не отримував.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи доводиться, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 1995 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована у рівних частках ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с.139 т.3).

Як убачається із належно завіреної копії спадкової справи №311/2001, наданої Першою Житомирською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.121-159 т.5). Після її смерті відкрилася спадщина на 1/3 частину спірної квартири. За життя ОСОБА_7 залишила заповіт від 11 травня 1999 року, яким належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_2. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулися 28 травня 2001 року ОСОБА_2 (племінник померлої) та 04 липня 2002 року ОСОБА_4 (чоловік померлої). Нотаріусом ОСОБА_4 04 липня 2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини від 1/3 частини у квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 15 липня 2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину від 1/3 частини у спірній квартирі, але рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 березня 2004 року, яке ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 вересня 2004 року було залишено без змін, обидва свідоцтва визнані недійсними, а ОСОБА_9 (матері померлої) продовжено строк для прийняття спадщини. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 25 жовтня 2004 року роз'яснено, що термін додаткового строку - один місяць. ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7, оскільки 08 жовтня 2004 року, тобто у місячний строк з часу набрання рішенням суду законної сили, подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

За таких обставин порушене право ОСОБА_9, як непрацездатної матері на час смерті доньки, незалежно від змісту заповіту на обов'язкову частку в 1/3 частині спірної кватири, було відновлено. Розмір обов'язкової частки, незалежно від заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б у разі спадкування за законом (ст.535 ЦК України 1963 року та п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року). Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.

Із належно завіреної копії спадкової справи, що відкрилася після смерті ОСОБА_9 слідує, що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.105-120 т.5). За життя ОСОБА_9 залишила заповіт від 22 листопада 1994 року, яким на випадок своєї смерті все своє майно, яке буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, заповідала доньці - ОСОБА_10. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері (ОСОБА_9.) ОСОБА_10 завернулася 11 грудня 2006 року.

Відповідно до положень частини першої ст.1269 та частини першої ст.1270 ЦК України ОСОБА_10 вважається такою, що прийняла спадщину, яка відкрилася у зв'язку із смертю ОСОБА_9, оскільки упродовж шести місяців із часу відкриття спадщини після смерті матері подала заяву з цього приводу до нотаріальної контори. Їй заповідано усі права, що належали матері на момент відкриття спадщини, тобто заповідано право на частину квартири АДРЕСА_1, яка відповідає розміру обов'язкової частки ОСОБА_9 у цьому нерухомому майні. Це право не припинилося внаслідок смерті ОСОБА_9, бо нерозривно не пов'язано з особою спадкодавця, а відтак увійшло до складу спадщини.

Суд першої інстанції розглянув позов ОСОБА_1 та визнав за ним право власності на 4/9 частин у квартирі АДРЕСА_1 без залучення до участі ОСОБА_10, прийнявши судове рішення про її права. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення.

Відповідно до змісту пункту четвертого частини третьої ст.376 ЦПК України у разі, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, то це є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

На стадії апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями залучати до участі співвідповідача.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.376 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1, і розподілу судових витрат та постановлює в цій частині нове судове рішення, яким відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кузьміною Лесею Леонідівною 07 вересня 2006 року посвідчений заповіт, за умовами якого ОСОБА_11, і.н.НОМЕР_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Олішівка Брянської області Росії та проживає в АДРЕСА_1, все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті та на що він буде мати право, заповів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9 т.1). У заповіті, зокрема вказано, що він складений і посвідчений у двох примірниках, один з яких, викладений на спеціальному нотаріальному бланку, призначений для заповідача, а інший - для зберігання у справах приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л.Л. (АДРЕСА_2), для подальшої передачі в державний нотаріальний архів. При посвідченні заповіту нотаріусом вказано, що особу заповідача нею встановлено. Заповіт зареєстровано в реєстрі за №1849.

Відповідно до частини першої ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

У розумінні ст.ст.77-79 ЦПК України ОСОБА_2 не надав належних, допустимих та достовірних доказів того, що ОСОБА_4 не мав права складати заповіт.

Загальні вимоги до форми заповіту передбачені у частині першій ст.1247 ЦК України. Заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

У пункті 157 розділу 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5, яка діяла на час посвідчення приватним нотаріусом заповіту (надалі - Інструкція), зазначалося, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

У даному випадку заповіт складений у письмовій формі, зазначено місце його складення - м. Житомир, вул. Л.Толстого, №1а, час складення - 07 вересня 2006 року, дата народження заповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4, місце народження заповідача - с. Олішівка Брянської області Росії.

Пункт 13 вищевказаної Інструкції передбачав, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України). Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповідний запис у реєстрі нотаріальних дій.

Документи, що посвідчують особу фізичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, повертаються особам, що їх подали, у реєстрі записуються найменування документа, його номер, дата видачі й найменування установи, яка видала документ.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів оглянула оригінал реєстру №2 для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л.Л. на 2006 рік, який був розпочатий 07 серпня 2006 року та закінчений 31 грудня 2006 року, ксерокопія якого приєднана до матеріалів справи, із якого вбачається, що за номером нотаріальної дії 1849 та дати її вчинення - 07 вересня 2006 року посвідчувався заповіт (а.с.226-227 т.5). До нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії звернувся ОСОБА_11, 1932 року народження, який проживає в АДРЕСА_1. Особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, була встановлена за паспортом НОМЕР_3, який був виданий 16 жовтня 2004 року Житомир МВВС.

Згідно з відповіддю на запит апеляційного суду Управління державної міграційної служби України в Житомирській області повідомило, що відповідно до архівних даних Корольовського районного відділу у місті Житомирі УДМС у Житомирській області наявні відомості щодо видачі трьох паспортів громадянина України на ім'я ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме: паспорт НОМЕР_3 від 28 вересня 2002 року, паспорт НОМЕР_4 від 16 жовтня 2003 року та паспорт НОМЕР_3 від 16 жовтня 2004 року (а.с.219-222 т.5). Паспорти видавалися у зв'язку із втратою. Інформація підтверджена трьома карточками форми №1, а тому сумнівів не викликає.

За таких обставин, особа ОСОБА_4 була встановлена приватним нотаріусом за останнім паспортом, який на час вчинення нотаріальної дії був чинним. Паспорти, що були видані раніше, вважаються недійсними згідно з пунктом 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17 серпня 1994 року, що діяла до 18 липня 2006 року. Паспорти, що були видані раніше мали бути погашені, як знайдені, замість яких видані нові. Паспорт, що зберігається у сейфі ОСОБА_2 НОМЕР_3, який був виданий 28 вересня 2002 року, та який надавав ОСОБА_2 для огляду в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції недійсний, а знаходження його у ОСОБА_2 підтверджує факт непростих взаємин, що склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також - те, що останній опинився у складних життєвих обставинах після смерті дружини.

Написання ОСОБА_4 по батькові (без апострофу чи з ним, без м'якого знаку чи з ним), а також написання назви села, у якому народився ОСОБА_4, пов'язано із некоректним перекладом із російської та українську мову.

Питання щодо підписання ОСОБА_4 заповіту від 07 вересня 2006 року було предметом доказування та дослідження у іншій цивільній справі №2-91/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, рішення у якій набрало законної сили. Обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частини четверта та п'ята ст.82 ЦПК України). ОСОБА_2 брав участь у справі №2-91/10, судовим рішенням від 08 грудня 2010 року в якій було встановлено, що заповіт від 07 вересня 2006 року був укладений відповідно до діючого законодавства та волевиявлення ОСОБА_4, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 19 липня 2010 року №1/678 НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області, згідно якої підпис на заповіті від 07 вересня 2006 року від імені ОСОБА_4, був виконаний ОСОБА_4 (а.с.95-99 т.1, 99 т.5).

Матеріалами справи не спростовано одночасне існування двох довідок фіскальної служби про присвоєння ОСОБА_4 ідентифікаційного номера: від 23 серпня 1997 року з ід. номером НОМЕР_1, яка зберігається у сейфі ОСОБА_2, та від 20 жовтня 2004 року з ід. номером НОМЕР_2, яка була надана приватному нотаріусу при посвідченні заповіту від 07 вересня 2006 року. Особа ОСОБА_4 встановлювалася за паспортом, а не за довідкою податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера. У тексті заповіту від 07 вересня 2006 року нотаріус ідентифікаційний номер зазначила, а тому належними та допустимими доказами доведено, що приватним нотаріусом вимоги п.19 Інструкції були дотримані.

Решта доводів апеляційної скарги стосуються підстав, які ОСОБА_2 не зазначав у позовній заяві та якими він не обґрунтовував позовні вимоги.

Не підлягає скасуванню законне та правильне й справедливе по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину залишається без змін, оскільки доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевикладене, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1, і розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 січня 2018 року.

Головуюча Судді: