Ухвала суду № 71447910, 14.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/21327/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/9174/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Довгопола А.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Друга київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між нею та ОСОБА_7 28 березня 2009 року ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину видане ОСОБА_4. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що вона проживає з 1935 року в квартирі АДРЕСА_1 та будучи людиною похилого віку погодилась на пропозицію сусідки ОСОБА_4, яка проживає в цьому ж будинку поверхом нижче оформити на неї довіреність. Остання також обіцяла доставляти продукти харчування та ліки за рахунок її пенсії. У присутності нотаріуса вона підписала ряд документів, вважаючи, що вони необхідні для отримання пенсії та оплати комунальних послуг. І тільки в лютому 2014 року вона дізналася, що 28.03.2009 року, був укладений договір дарування між нею та чоловіком відповідача - ОСОБА_7, після смерті якого відповідач набула право власності на вказану квартиру. Відтак вона зрозуміла, що її ошукали і обманом змусили підписати договір дарування.

Уточнюючи позовні вимоги, у 2016 році позивач просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 березня 2009 року між нею та ОСОБА_7, який посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко П.В., зареєстрований в реєстрі за АДРЕСА_1-614, а також витребувати у ОСОБА_4, як добросовісного набувача, на користь її користь вищевказану квартиру, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оспорюваний договір дарування підписано нею внаслідок обману з боку ОСОБА_9 та нотаріуса ( ч. 1 ст. 225 ЦК України) При цьому також вказуючи на помилку, так як вона не розуміла, що підписує договір дарування квартири. Так як не мала наміру її дарувати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року про вжиття заходів забезпечення позову було скасовано. Арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 було знято.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених вимог. Вказуючи на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи та ухваленні судового рішення.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, положень ст. 55 Конституції України, матеріалів справи, що свідчать про несвоєчасність виготовлення та вручення судом першої інстанції повного тексту судового рішення особі що звернулася з апеляційною скаргою, а також дій щодо апеляційного оскарженняякі вчинялися за життя ОСОБА_6 апеляційна скарга була прийнята судом апеляційної інстанції, справа призначена до апеляційного розгляду.

Представник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали, заперечували проти її задоволення.

Треті особи по справі: Друга київська державна нотаріальна контора та Головне управління юстиції у м. Києві будучи належним чином повідомленими про розгляд справи не з'явилася у судове засідання. До початку судового засідання надала суду заяву, в якій просила слухати справу у відсутності представника.

Головне управління юстиції у м. Києві будучи належним чином повідомлене про розгляд справи у судове засідання не з'явилося, поважність причин своєї неявки суду не повідомило.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що 06 березня 2009 року державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л.В. посвідчила довіреність, зареєстровану в реєстрі за АДРЕСА_1-444, згідно якої позивач уповноважила ОСОБА_7 бути її представником у державних, громадських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності при вирішенні будь-яких питань, що її стосуватимуться, в тому числі у КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна" по питанню отримання довідки-характеристики на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 необхідної для оформлення договору дарування, а також у ЖЕО м. Києва по питанню отримання довідки - форми № 3.

28 березня 2009 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко П.В. та зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_7 за реєстровим № 3062. Відповідно до умов якого позивач подарувала, а ОСОБА_7 прийняв у дар належну позивачу квартиру за АДРЕСА_1.

20 лютого 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено державним нотаріусом Двадцять другої київської державної нотаріальної контори Гуєцькою І.В.,

Відмовляючи в задоволенні заявлених позивачем вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОСОБА_6 мала намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Під час укладання договору дарування позивачу були роз'яснені правові наслідки даного правочину, і вона, в свою чергу, підтвердила дійсність своїх намірів на його укладення, договір укладено з дотриманням вимог діючого законодавства. На момент укладення оспорюваного договору дарування діяла вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, а також мала необхідний обсяг цивільної діє - та правоздатності. А також те, що звертаючись до суду, в позовній заяві позивач не зазначила про невідповідність свого внутрішнього, психічного стану в момент вчинення правочину та не надала будь-яких доказів на підтвердження цього.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції описуючи зміст договору дарування (абз. 10, 11, 12) не взяв до уваги твердження самої позивачки, щодо якого вона ніколи не мала намір щодо дарування своєї квартири ОСОБА_7, мова йшла лише про надання позивачем довіреності щодо отримання пенсії.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування постановленого судового рішення, так як у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять у собі доказів на підтвердження того, що подружжя Полонських отримували пенсію позивача протягом спірного періоду часу.

Також не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи і доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не врахував клопотання позивача про дослідження самого договору дарування на предмет ідентифікування її підпису на самому договорі дарування.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Матеріали справи не містять у собі доказів на підтвердження подання позивачем чи її представником заяви про призначення та проведення по справі експертизи щодо предмету спору.

Слід також зазначити, що згідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Також апелянтом вказувалось на те, що в ході судового засідання суддею були допущені упереджені дії щодо розгляду справи по суті, так суддя рекомендувала ОСОБА_4 зайти в помешкання ОСОБА_6 А відтак, ОСОБА_4 з групою невідомих осіб, проникла в квартиру ОСОБА_6 під приводом здійснення прибирання та одного із цих осіб залишила впродовж доби перебувати в цій квартирі, про що було зафіксовано факт протиправної діяльності та внесено відомості за заявою ОСОБА_6 до ЄРДР від 20.02.2014 в межах кримінального провадження № 12014100010001351, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Однак, слід зазначити, про те, що доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях ( ч. 4 ст. 60 ЦПК). Наявність у провадженні слідчого відділу зазначеного вище кримінального провадження не можна визнати наявними на допустимими доказами в розумінні положень ст. 58, ст. 59 ЦПК України на підтвердження доводів апелянта щодо порушення судом норм процесуального права.

Доказів на підтвердження підстав для звільнення його від доказування зазначених вище доводів у відповідності до положень ст.61 ЦПК України у ході розгляду справи представником надано не було.

Пояснення представника позивача надані після ухвалення судового рішення до суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин викладених в листі Національного Координаційного Комітету сприяння протидії корупції, які вказують на не взяття судом першої інстанції при розгляді справи до уваги правових позицій, що висловлені Верховним Судом України з питань щодо визнання договору дарування недійсним за правилами ч.3 ст. 203, ст. 229, 717 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення з урахуванням того, що

Згідно уточнених позовних вимог позивач ставила питання про визнання недійсним договору дарування - ч. 1 ст. 225 ЦК та витребування майна з чужого незаконного володіння - ст. 321, ст. 386 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду р першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Однак, на думку колегії суддів, це не позбавляє права особи цивільні права та інтереси якої були порушені укладеними правочинами звернутися до суду з позовом за їх захистом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: