Рішення № 71441630, 20.12.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2146/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Крутько О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Касумова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

01 грудня 2017 року ОСОБА_3 /надалі - позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /надалі - відповідач/ про , у якій просив:

- визнати бездіяльність та протиправними дії, якими проігноровано вимоги постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 по справі № 816/1348/16 у складі судді Бойко С.С., що набрали законної сили, якими зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду;

- визнати протиправною відмову № 8513/6-17 від 23.06.2017, якою учаснику антитерористичної операції ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

- визнати протиправною відмову № 13330/6-17 від 20.09.2017, якою учаснику антитерористичної операції ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

- зобов'язати надати дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно рішеннями № 8513/6-17 від 23.06.2017 та № 13330/6-17 від 20.09.2017 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту. Позивач вважав вказані рішення про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою протиправними, посилаючись на те, що вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначено Земельним кодексом України. Зазначав, що оскаржувані рішення відповідача не містять жодного законодавчого обґрунтування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеному обґрунтуванню позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

У письмових запереченнях, що надійшли до суду, відповідач зазначив наступне. Приймаючи рішення № 8513/6-17 від 23.06.2017, ГУ Держгеокадастру в Полтавській області виходило з того, що на зазначену земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність іншій особі. Стверджував, що надання відповідного дозволу й позивачу також є неприпустимим. Приймаючи рішення № 13330/6-17 від 20.09.2017, відповідач керувався вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07 червня 2017 року, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Вказав, що оскільки земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, відсутня у переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління, то й ГУ Держгеокадастру в Полтавській області не має права надати дозвіл на розробку проекту землеустрою такої земельної ділянки.

Також, відповідач зазначив, що позовні вимоги про зобов`язання надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Таким чином, відповідач вважав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

03 серпня 2016 року позивач звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 11/.

Листом від 22 серпня 2016 року вих. № 6461/6-16 відповідач повідомив ОСОБА_3, що згідно листа Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 18 серпня 2016 року №83/SG, у зв'язку з розробленням генерального плану, плану зонування населених пунктів сільської ради, бажана земельна ділянка буде розташована в межах населеного пункту /а.с. 13/. Доказів розроблення й затвердження такого генерального плану не надав.

Позивач не погодився із такою відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у зв'язку з чим оскаржив її до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 у справі № 816/1348/16, яка набрала законної сили, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену в листі від 22 серпня 2016 року №6461/6-16. Даним листом відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Також зазначеним рішенням суду було зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 16-19/.

08 лютого 2017 року позивач звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням з урахуванням висновків постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року у справі № 816/1348/16 надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 42/.

Листом від 22 лютого 2017 року вих. № 1566/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що вказана в клопотанні земельна ділянка входить в масив, який визначений для розширення території с.Ковалівка /а.с. 43/.

А також додатково, листом від 23 червня 2017 року вих. № 8513/6-17, відповідач повідомив ОСОБА_3 про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що на зазначену земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі /а.с. 34/.

18 вересня 2017 року позивач повторно звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність /а.с. 35/.

Листом від 20 вересня 2017 року вих. № 13330/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua. /а.с. 31/.

Позивач не погодився із відмовами Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеними у листах № 8513/6-17 від 23.06.2017 та № 13330/6-17 від 20.09.2017, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку рішенню Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеному у листі № 8513/6-17 від 23.06.2017, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23.06.2017 вих. № 8513/6-17 суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав те, що на обрану земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі. При цьому лист-відповідь не містить посилань на конкретні факти та конкретних осіб. Не повідомив про такі факти й представник відповідача у судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих мотивів відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Водночас суд зауважує, що згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак суду не надано відомостей затвердження документації із землеустрою у встановленому законом порядку та проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Отже, зареєстровані у встановленому законом порядку права на відповідну земельну ділянку відсутні.

Верховний Суд України у постанові від 10.12.2013 у справі №21-358а13 зазначив, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Як наслідок, сам лише факт надання іншій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, якби він навіть був доведений у ході розгляду цієї справи, не є безумовною підставою для відмови іншій особі щодо надання аналогічного дозволу.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлена листом від 23.06.2017 вих. № 8513/6-17, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а отже є протиправною.

Надаючи правову оцінку рішенню Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеному у листі № 13330/6-17 від 20.09.2017, суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, підставою для прийняття відповідачем рішення, оформленого листом № 13330/6-17 від 20.09.2017, стали вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на виконання якої Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua.

Оцінюючи викладені в рішенні № 13330/6-17 від 20.09.2017 доводи відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року № 413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до приписів статті 6 Земельного кодексу України, до повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин.

Отже, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є необґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом мотивів відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмови відповідача, оформлені листами №8513/6-17 від 23.06.2017 та № 13330/6-17 від 20.09.2017, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлені листами № 8513/6-17 від 23.06.2017 та № 13330/6-17 від 20.09.2017, про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, суд виходить з наступного.

Заперечуючи у задоволенні цієї позовної вимоги, відповідач наполягав, що вирішення клопотань про надання дозволів на розробку проекту землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Під дискреційними повноваженнями суди розуміють повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (наприклад, ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а ( ЄДРСР 61821829).

При цьому, суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб'єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 12 березня 2009 року у справі "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine), заява № 1291/03, пп. 81 і 82).

За висновком суду із аналізу статті 118 Земельного кодексу України, законодавцем чітко не встановлено меж дискреційних повноважень органу виконавчої влади щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (наприклад, скільки разів уповноважений орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тощо). Тому у цьому випадку межею таких дискреційних повноважень виступають критерії правомірності рішень, дій чи бездіяльності, наведені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення на підставі наведених критеріїв, а також за тим, щоб владні суб'єкти не перетинали межу дискреційних повноважень, а у випадку порушення останніми таких меж суд має вживати ефективних заходів захисту порушених прав приватних осіб та їх відновлення. В цьому полягає суть принципу розподілу влади на основі системи стримувань та противаг.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у деяких справах, відповідач - орган державної влади помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.

Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки (Ухвала ВАСУ від 04.08.2016 по справі № 806/639/15 (ЄДРСР 59664417).

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 кожного разу, звертаючись до відповідача для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, отримував відмови, побудовані на різних підставах, обґрунтованість яких не була доведена відповідачем і була спростована під час судового розгляду.

При цьому чинне законодавство не передбачає декількох законних альтернативних рішень відповідача з даного приводу. Відповідач зобов"язаний або обґрунтовано відмовити, або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Оскільки вчинені відмови визнані судом необґрунтованими, єдиною можливою альтернативою цій відмові є протилежне - рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Протиправність оскаржуваного рішення вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У зв'язку із зазначеним суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, якими проігноровано вимоги постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 по справі №816/1348/16, суд зазначає наступне.

Суть цієї позовної вимоги позивача зводиться до оскарження бездіяльності та дій відповідача при виконанні судового рішення, винесеного у іншій справі № 816/1348/16.

Позивач таким чином намагається вирішити питання виконання відповідачем судового рішення у іншій справі № 816/134816.

Проте, усі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано у статтях 370-383 розділу ІV "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дій та бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, якими проігноровано вимоги постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 по справі №816/1348/16, задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову у наданні учаснику антитерористичної операції ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 8513/6-17 від 23.06.2017.

Визнати протиправною відмову у наданні учаснику антитерористичної операції ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 13330/6-17 від 20.09.2017.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне судове рішення складено 26 грудня 2017 року.

Головуючий суддя А.Б. Головко