Рішення № 71437331, 03.01.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 0503/1383/2012

2-а/219/2/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря Троян Л.К.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Негодуйка Г.В.

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, ОСОБА_6, про визнання рішень і розпоряджень незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Званівської сільської ради про: 1) визнання частково неправомірним рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» та визнання незаконним рішення в частині зазначення у структурі апарату на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які ці спеціалісти повинні обіймати; 2) визнання незаконним розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 35 від 16 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_1 з 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, розпорядження № 02 від 15 січня 2009 року про зміну дати з 29 грудня 2009 року на 15 січня 2010 року; 3) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера Званівської сільської ради; 4) стягнути зі Званівської сільської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2010 року по 15 вересня 2010 року в сумі 18885,52 грн.; 5) стягнути моральну шкоду в сумі 4000 грн.; 6) поновити строк для звернення з адміністративним позовом. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 13 серпня 1980 року вона була прийнята на посаду рахівника-касира, 12 березня 1985 року переведена бухгалтером в централізовану бухгалтерію Званівської сільської ради. 14 квітня 2003 року позивача призначено на посаду спеціаліста 2-ї категорії, бухгалтером Званівської сільської ради. Розпорядженням сільського голови Званівської сільської ради № 35 від 15 грудня 2009 року позивач була звільнена з 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, розпорядженням від 15 січня 2009 року дата звільнення була змінена з 29 грудня 2009 року на 15 січня 2010 року. Позивач вважає звільнення незаконним з наступних підстав. Так, Званівська сільська рада, її депутати, не приймали рішення про скорочення посади бухгалтера. В якості обґрунтування звільнення позивача в розпорядженні сільського голови Званівської сільської ради № 34 від 16 грудня 2009 року мається посилання на рішення Званівської сільської ради № 5/32-212 від 08 жовтня 2009 року «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради». Проте, депутати затвердили лише структуру та загальну чисельність апарату, але ніяк не приймали рішення про скорочення якихось конкретних посад, в тому числі бухгалтера. Також вони не делегували таких повноважень по скороченню сільському голові. Позивач вважає рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» незаконним та таким, що підлягає скасуванню за таких обставин. Званівська сільська рада впродовж 2009 року неодноразово своїми рішеннями змінювала структуру та загальну чисельність апарату Званівської сільської ради. Проте, рішеннями сільської ради від 21 січня 2009 року та від 19 травня 2009 року встановлювались конкретні посади, які повинні бути в апараті Званівської сільської ради, і задача сільського голови полягала в тому, щоб заповнити апарат конкретними працівниками згідно запропонованому депутатами штатному розкладу, при цьому в останньому рішенні від 08 жовтня 2009 року в структурі апарату депутати визначили таку позицію, як «спеціаліст» - (2 одиниці), що є незрозумілим в силу того, що спеціаліст не є найменуванням посади, а свідчить лише про рівень кваліфікації працівника, що обіймає цю посаду. Позивач вважає, що сільська рада прийняла невірне рішення в частині зазначення в структурі апарату на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які мають обіймати ці спеціалісти. Така невизначеність дозволила сільському голові довільно трактувати цю структуру, внаслідок чого ним було видано розпорядження № 47 від 28 жовтня 2009 року «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік». Після проведеного скорочення в апараті залишився один бухгалтер, спеціаліст 2-ї категорії. Позивач вважає, що, відповідно до ст. 42 КЗпП України, вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки має більш високу кваліфікацію в порівнянні з залишеним працівником, оскільки пропрацювала бухгалтером в апараті Званівської сільської ради 29 років і за цим показником має переважне право перед бухгалтером, якого залишили працювати після скорочення позивача, стаж у якого 8 років. Внаслідок незаконних дій з боку відповідача позивачу спричинено моральну шкоду. Так, порушення законних прав позивача призвело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і потребують від позивача додаткових зусиль для організації її подальшого життя. Вказане серйозно вплинуло на стан здоров'я позивача, яка після того як дізналась про звільнення, захворіла та знаходилась на лікарняному з 25 грудня 2009 року по 08 січня 2010 року. Позивач весь час перебуває у нервовому напруженні, вона вимушена витрачати сили та час для звернення до суду, звернення за допомогою до юристів, відвідування судових засідань. Вся ця ситуація не могла не відобразитись на взаємовідносинах позивача з близькими, які весь цей час були вимушені співпереживати, що внесло сильний та непередбачуваний дискомфорт у їх життя (Т. 1 а.с. 2-9).

10 січня 2011 року представником позивача ОСОБА_2 уточнено позовну заяву та зазначено, що пункт 1 резолютивної частини позовної заяви вважає за необхідне викласти в наступній редакції: 1) визнати неправомірним рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» та визнання незаконним рішення в силу зазначення в структурі апарату тільки на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які повинні займати ці спеціалісти, а також включення у структуру апарату посади начальник ВУС при відсутності для цього підстав у вигляді достатньої наявності військовозобов'язаних на території Званівської сільської ради (Т. 1 а.с. 64-65).

Згідно уточнення та доповнення до позовної заяви від 28 квітня 2016 року позивач та її представник просять: 1) визнати частково неправомірним рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» та визнання незаконним рішення в частині зазначення у структурі апарату на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які ці спеціалісти повинні обіймати, а також включення до структури посади начальника ВУС за відсутності для цього підстав у вигляді достатньої кількості військовозобов'язаних на території Званівської сільської ради; 2) визнати неправомірним розпорядження № 46 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку з затвердженням нової структури апарату сільської ради»; 3) визнати неправомірним розпорядження сільського голови № 47 від 28 жовтня 2009 року «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік»; 4) визнати незаконним розпорядження сільського голови № 48 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи чисельності у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників апарату сільської ради»; 5) визнати незаконним розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 35 від 16 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, розпорядження № 02 від 15 січня 2009 року «Про внесення змін до розпорядження сільського голови від 16 грудня 2009 року № 34» про зміну дати звільнення з 29 грудня 2009 року на 15 січня 2010 року; 6) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера Званівської сільської ради; 4) стягнути зі Званівської сільської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2010 року по 28 квітня 2016 року в сумі 212320,22 грн.; 5) стягнути моральну шкоду в сумі 4000 грн.; 6) поновити строк для звернення з адміністративним позовом (Т. 2 а.с. 61-73).

05 січня 2017 року представником позивача доповнено позову заяву вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу в сумі 269333,48 грн. (в тому числі заробітна плата 195937,27 грн. за період з 10 лютого 2010 року по 31 грудня 2016 року; індексація - 40346,55 за період з 10 лютого 2010 року по 31 грудня 2016 року, матеріальна допомога на оздоровлення 2360,69х7років= 16524,93 грн., матеріальна допомога на соціальні потреби 2360,69х7років= 16524,93 грн.) (Т. 2 а.с. 144-149).

Уточненими позовними заявами від 14 червня 2017 року та від 07 липня 2017 року представник позивача просив збільшити позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, збільшивши її розмір до 140000 грн. (Т. 3 а.с. 10-12, 30-32).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, що викладені в позовній заяві та в подальших уточнених позовних заявах. При цьому ОСОБА_1 зауважила, що внаслідок незаконного звільнення їй було завдано моральну шкоду, що виразилась у порушенні її душевного спокою, проблем зі здоров'ям, оскільки одразу після того, як вона дізналась про її майбутнє звільнення, позивач потрапила до лікарні і неврологічне відділення. Крім того, внаслідок незаконного звільнення позивач втратила пенсію державного службовця, оскільки все життя пропрацювала у сільській раді і за півтора року до пенсійного віку вона просто не змогла влаштуватись на роботу за спеціальністю. Також позивач зауважила, що перед звільненням голова сільської ради ОСОБА_6 безпідставно чіплявся до неї, ставився зневажливо, трудову книжку віддав взагалі біля входу до магазину, все це стало підставами для насмішок односельчан та навіть підлітків, що також завдавало немалих душевних страждань позивачу.

Представник відповідача Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області Негодуйко Г.В. позовні вимоги не визнав в повному обсязі, зазначивши, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено внаслідок скорочення штату з дотриманням норм законодавства України. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позицію представника відповідача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представник третьої особи Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області в судове засідання не з'явився, начальником управління надано заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій просить відмовити в задоволенні позову на підставі доводів, викладених в письмових запереченнях. Так, у письмових запереченнях від 28 квітня 2016 року (Т. 2 а.с. 88) зазначено, що ОСОБА_1 з 14 липня 2011 року перебуває на обліку та є одержувачем пенсії за віком. Постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, згідно абзацу 8 пункту 4 якого передбачено, що у разі коли особа працює, в першу чергу індексується оплата праці. В даному випадку, згідно поданої позивачем заяви про призначення пенсії та доданих документів вона є непрацюючою, а тому ї пенсія підлягала індексації. Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Незалежно від факту роботи та посади, на якій працюють пенсіонери, призначена пенсія (незалежно від її виду та Закону, згідно з яким призначена) виплачується в повному обсязі інвалідам І та ІІ груп, інвалідам війни ІІІ групи та учасникам бойових дій, особам, на яких поширюється чинність пункту І статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З 01 січня 2016 року згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» збережено порядок виплати пенсій пенсіонерам працюючим в періоди роботи на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Таким чином, враховуючи те, що посада, на яку позивач поновлюється на роботі, є державною службою, тому з 01 квітня 2015 року вона не має права на одержання пенсії за віком. У зв'язку з викладеним, у разі постановлення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 15 січня 2010 року, у останньої виникне певна переплата за рахунок індексації та надмірно виплаченої пенсії за час перебування на державній службі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Частиною першою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на вищевикладене, суд під час розгляду справи дійшов висновку, що подальший розгляд цієї справи належить проводити за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України, в частині, у якій вони не встановлюють нових обов'язків, не скасовують чи не звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи не обмежують їх використання.

З огляду на положення ст.ст. 3, 12 КАС України, враховуючи, що всі надані сторонами по справі докази досліджені, суд ухвалив за доцільне розглянути адміністративну справу за правилами загального позовного провадження.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ст. 72 КАС України, Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності з вимогами ч. 2 вищевказаної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази,які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2012 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Званівської сільської ради про визнання рішення Званівської сільської ради, розпорядження сільського голови неправомірними, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди (Т. 1 а.с. 189). Вказана ухвала не скасована.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 з 13 серпня 1980 року була прийнята на посаду рахівника-касира до Званівської сільської ради, 12 березня 1985 року переведена бухгалтером до централізованої бухгалтерії Званівської сільської ради, а з 14 квітня 2003 року була призначена на посаду спеціаліста 2-ї категорії , бухгалтером Званівської сільської ради, що також підтверджено записами в трудовій книжці (Т. 1 а.с. 11-17).

Рішенням Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 затверджено структуру та загальну чисельність апарату Званівської сільської ради в кількості 5,5 штатних одиниць з 15 грудня 2009 року. Згідно з Додатком 1 до рішення № 5/32-212 структура та загальна чисельність визначена у складі: 1. Сільський голова - 1 одиниця; 2. Секретар сільської ради -1 одиниця; Спеціалісти - 2 одиниці; 4. Начальник військово-облікового столу - 1 одиниця; 5. Прибиральник службових приміщень - 0,5 одиниці, а всього: 5,5 штатних одиниць. (Т. 1 а.с. 18, 19).

На виконання Рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 сільським головою Званівської сільської ради були видані відповідні розпорядження.

Так, розпорядженням № 46 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку з затвердженням нової структури апарату сільської ради» сільський голова, в зв'язку з затвердженням нової структури і загальної чисельності апарату сільради розпорядився скоротити з 29 грудня 2009 року посаду головного бухгалтера - 1 одиниця та посаду спеціаліста II категорії, бухгалтера -1 одиниця. (Т. 1 а.с. 22).

Розпорядженням № 47 від 28 жовтня 2009 року (з додатком) «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік» затверджено штатний розпис, який набуває чинності з 29 грудня 2009 року. Згідно з новим штатним розписом визначено: 1. Сільський голова - 1 одиниця; 2. Секретар - 1 одиниця; 3. Спец. II кат.-бухгалтер - 1 одиниця; 4. Спец. II кат.-землевпорядник - 1 одиниця; 5. Завідувач ВОБ - 1 одиниця; 6. Тех. робітник - 0,5 одиниці. Всього: 5,5 штатних одиниць (Т. 1 а.с. 20, 20 зворот).

Розпорядженням № 48 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників апарату сільської ради» у відповідності до вимог ст.ст. 42, 49- 2 Кодексу законів про працю України були попереджені про наступне вивільнення 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників апарату сільської ради, головний бухгалтер ОСОБА_7 і бухгалтер ОСОБА_1. З даним розпорядженням позивач ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис на ньому (Т. 1 а.с. 23).

Розпорядженням № 35 від 16 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади бухгалтера з 29 грудня 2009 року у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників, згідно пункту 1 ст. 40 КЗпП України.(Т. 1 а.с. 10).

Розпорядженням № 02 від 15 січня 2010 року «Про внесення змін в розпорядження сільського голови від 16 грудня 2009 року № 35» у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному, змінено дату її звільнення з 29 грудня 2009 року на 15 січня 2010 року (Т. 1 а.с. 47).

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року у справі № 2а-11/11 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_7 до Званівської сільської ради, голови Званівської сільської ради ОСОБА_6 про визнання рішень і розпоряджень неправомірними, їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. При цьому визнано протиправним та скасовано рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 в частині затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради в кількості 5,5 штатних одиниць з 15 грудня 2009 року з вказівкою спеціалісти 2 штатні одиниці. Також визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови № 47 від 28 жовтня 2009 року «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік». Постанова суду набула законної чинності 07 вересня 2016 року (Т. 3 а.с. 132-135, 136-140).

Таким чином, при розгляді даної справи суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання частково протиправним рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» та визнання незаконним рішення в частині зазначення у структурі апарату на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які повинні обіймати ці спеціалісти, а також включення до структури посади начальника ВУС при відсутності для цього підстав у вигляді достатньої кількості військовослужбовців на території Званівської сільської ради; а також в частині визнання неправомірним розпорядження сільського голови № 47 від 28 жовтня 2009 року «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік» не підлягають задоволенню, оскільки скасовані постановою Донецького апеляційного адміністративного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року у справі № 2а-11/11.

Приймаючи до уваги те, що на виконання рішення Званівської сільської ради Артемівського району Донецької області від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 головою Званівської сільської ради були видані похідні розпорядження, вони також підлягають скасуванню, а саме: розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 46 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку з затвердженням нової структури апарату сільської ради» в частині скорочення з 29 грудня 2009 року посади спеціаліста ІІ категорії, бухгалтера, в кількості однієї одиниці; розпорядження сільського голови № 48 від 28 жовтня 2009 року в частині попередження про наступне вивільнення 29 грудня 2009 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1; розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 35 від 16 грудня 2009 року в частині звільнення ОСОБА_1, спеціаліста ІІ категорії, бухгалтера, 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України; розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 2 від 15 січня 2010 року «Про внесення змін в розпорядження сільського голови від 16 грудня 2009 року № 35».

Скасування розпорядження сільського голови № 35 від 16 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_1, спеціаліста ІІ категорії, бухгалтера, 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та розпорядження № 02 від 15 січня 2010 року про зміну дати звільнення тягне за собою поновлення позивача на посаді з 15 січня 2010 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 269333,48 грн., яка складається з: заробітної плати в сумі 195937,27 грн. за період з 10 лютого 2010 року по 31 грудня 2016 року; індексації - 40346,55 за період з 10 лютого 2010 року по 31 грудня 2016 року, матеріальної допомоги на оздоровлення 2360,69х7років = 16524,93 грн., матеріальної допомоги на соціальні потреби 2360,69х7років = 16524,93 грн.), то позовні вимоги підлягають задоволенню тільки в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 січня 2010 року по 26 грудня 2017 року в сумі 214414,82 грн. з урахуванням наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 вищевказаного порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивач звільнена зі Званівської сільської ради з 15 січня 2010 року і середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за період з листопад-грудень 2009 року складає 2360,69 грн. (Т. 1 а.с. 26), відповідно до якого та за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 повинен бути застосований наступний розрахунок: 2360,69 грн. : 21 день ( відпрацьовані у листопаді 2009 року) = 112,41 грн.; 2360,69 грн. : 23 дня (відпрацьовані у грудні 2009 року) = 102,64 грн., 112,41 грн. + 102,64 грн. = 215,05 : 2 = 107,53 грн. це виходить середньоденна заробітна плата позивача.

При цьому суд враховує, що розгляд позовної заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі більш ніж одного року відбувався не з вини позивача, а тому суд вважає, що вимоги першого речення частини 2 статті 235 КЗпП щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік не можуть бути застосовані і даному випадку. Таким чином, суд дістається висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 15 січня 2010 року по 26 грудня 2017 року, робочі дні за який складають 1994 днів.

Обчислюючи середню заробітну плату суд виходить за правилами вищевказаного порядку з наступного: помножити середньоденний (годинний) заробіток на число робочих днів/годин, середньоденний заробіток у позивача складає 107,53 грн., а число робочих днів складає 1994 день, тобто 107,53 грн. * 1994 = 214414,82 грн., отже середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2010 року по 26 грудня 2017 року складає у сумі 214414,82 грн., який суд вважає за необхідне стягнути зі Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь позивача ОСОБА_1

Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Бахмутському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області право на звернення до суду з вимогою про стягнення з позивача надмірно отриманої пенсії після набрання цим рішенням законної сили.

При цьому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача індексації, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на соціальні потреби не підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне частково задовольнити вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди з наступних підстав.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків

Згідно п. 5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Сттатею 1166 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини.

За правилом ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, стаття 237-1 КЗпП містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП с наявність порушення прав - працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті.

З огляду на вищевказане, суд, з урахуванням досліджених доказів, в тому числі і пояснень позивача з приводу завданої їй моральної шкоди при звільненні, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Відповідно до вимог п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 19, 72, 77, 90, 241-246, 255, 295, п. 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (ЄДРПОУ 04341074, Донецька область, Бахмутський район, с. Званівка, вул. Перемоги, буд. 1), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37868797, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35), ОСОБА_6 (АДРЕСА_2), про визнання рішень і розпоряджень незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 46 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку з затвердженням нової структури апарату сільської ради» в частині скорочення з 29 грудня 2009 року посади спеціаліста ІІ категорії, бухгалтера, в кількості однієї одиниці.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження сільського голови № 48 від 28 жовтня 2009 року в частині попередження про наступне вивільнення 29 грудня 2009 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1

Визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 35 від 16 грудня 2009 року в частині звільнення ОСОБА_1, спеціаліста ІІ категорії, бухгалтера, 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 2 від 15 січня 2010 року «Про внесення змін в розпорядження сільського голови від 16 грудня 2009 року № 35».

Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області з 15 січня 2010 року.

Стягнути зі Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області, ЄДРПОУ 04341074, МФО 834016, р/р 35411001029842 ГУДКСУ в Донецькій області, зареєстрованої за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Званівка, вул. Перемоги, буд. 1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 січня 2010 року по 26 грудня 2017 року в сумі 214414 (двісті чотирнадцять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 82 копійки.

Стягнути зі Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області, ЄДРПОУ 04341074, МФО 834016, р/р 35411001029842 ГУДКСУ в Донецькій області, зареєстрованої за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Званівка, вул. Перемоги, буд. 1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, моральну шкоду в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині:

- визнання частково протиправним рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради» та визнання незаконним рішення в частині зазначення у структурі апарату на наявність двох спеціалістів без зазначення при цьому конкретних посад, які повинні обіймати ці спеціалісти, а також включення до структури посади начальника ВУС при відсутності для цього підстав у вигляді достатньої кількості військовослужбовців на території Званівської сільської ради;

- визнання неправомірним розпорядження сільського голови № 47 від 28 жовтня 2009 року «Про затвердження штатного розпису апарату Званівської сільської ради на 2009 рік»;

- стягнення зі Званівської сільської ради на користь ОСОБА_1 індексації, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на соціальні потреби;

- стягнення зі Званівської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 138000 (сто тридцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення суду виготовлено 03 січня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Артемівський міськрайонний суд Донецької області до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Конопленко