Рішення № 71436635, 28.12.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5692/16-ц

Провадження № 2/645/695/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 року Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - судді Бондарєвої І.В., при секретарі - Проневич Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Органу приватизації житла обласне підприємство «Харківські теплові мережі» про визнання приватизації недійсною, визнання права на приватизацію, треті особи: Управління служби у справах дітей Департаменту праці і соціальної політики Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

29.11.2016 р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання приватизації недійсною, визнання права на приватизацію, вказуючи, що одноквартирний будинок АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності на житло від 10.02.2000 р., виданого відповідно до наказу №64 від 07.02.2000 року керівника органу приватизації - «Харківські теплові мережі», є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 На час приватизації цього будинку в ньому була прописана неповнолітня ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Прописка та фактичне проживання в спірному будинку неповнолітньої ОСОБА_1 разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_2, тривали з 04.11.1997 р. по 17.02.2004 р. Однак документи на приватизацію житла готувала відповідачка ОСОБА_3, яка з невідомих причин не звернула увагу на те, що у довідці про склад сім'ї та у заяві про приватизацію на ім'я директора підприємства «Харківські теплові мережі» не вказано неповнолітню на той час позивачку ОСОБА_1 Свідоме чи необачливе не внесення відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вказані документи відомостей про неповнолітню ОСОБА_1 в подальшому позбавило останню права на приватизацію того житлового приміщення, в якому вона проживала. Про порушення свого права позивачка дізналась тільки у листопаді 2016 року, після того, як отримала відповідь від КП «ХМБТІ» від 07.11.2016 року, ознайомилась із довідкою про склад сім'ї наймача, яка надавалась відділу приватизації житла, та із заявою про приватизацію на ім'я директора підприємства «Харківські теплові мережі».

Позивач вважає, що при проведенні приватизації житла була порушена процедура, визначена законодавством, та були порушені її права. Відповідач ОСОБА_2, на той час законний представник позивача, під час приватизації житла діяла не в її інтересах.

Посилаючись на ст.ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.20 СК України, просить суд визнати незаконним наказ № 64 від 07..02.2000 р. керівника органу приватизації Обласного підприємства «Харківські теплові мережі» про передачу в порядку приватизації на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 одноквартирного будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 10.02.2000 р., виданого відповідно до наказу №64 від 07.02.2000 р.; визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію одноквартирного будинку АДРЕСА_1 (а.с.127-133)

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала. Проти заміни відповідача - органу приватизації житла обласне підприємство «Харківські теплові мережі», який на час розгляду справи реорганізований, заперечувала, відомостей про його правонаступника суду не надала, у зв*язку з чим судом до участі у розгляді справи в якості третьої особи було залучено Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, яким надані письмові заперечення проти позову.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_5 у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечували та пояснили, що позивач на час приватизації в спірному будинку не проживала, що встановлено судовими рішеннями, тому не мала права на участь у приватизації. Крім того, представник відповідача просив застосувати позовну давність.

ОСОБА_2 та представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.116, 119, 151 ) , просили про розгляд справи у їх відсутність, що суд вважає за можливе. При цьому ОСОБА_2 надала заяву про визнання позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст.1, ч.4ст. 5, ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

В судовому засіданні встановлено, що одноквартирний будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 10.02.2000 р., виданого згідно з наказом №64 від 07.02.2000 р. (а.с.6-7).

В якості доказу наявності у позивача права на проживання в спірному будинку на час приватизації житла позивачем надана копія форми Б (поквартирна карточка), де серед осіб, зареєстрованих за адресою:АДРЕСА_1, маються записи про реєстрацію ОСОБА_3 з 19.06.1990 р., її доньки ОСОБА_2 з 04.11.1997 р. по 17.02.2004 р. та онуки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 17.02.2004 р. (а.с.7).

Вказані обставини відповідачем ОСОБА_3 в судовому засіданні визнані та не оспорюються.

Як вбачається з матеріалів приватизації, наданих позивачем, 27.12.1999 р. відповідачем ОСОБА_3 на ім'я директора підприємства «Харківські теплові мережі» була подана заява про приватизацію, підписану відповідачами ОСОБА_3 як уповноваженим власником квартири, та ОСОБА_2 як повнолітнього члена сім'ї наймача (а.с.12).

До вказаної заяви була додана довідка про склад сім'ї, де вказані особи, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 а саме основний наймач квартири - ОСОБА_3, яка зареєстрована 19.06.1990 р., та її донька ОСОБА_2, яка зареєстрована 04.11.1997 р. (а.с.13).

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 та рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 27.06.2012 р., яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та змінено прізвище дружини на дошлюбне - ОСОБА_1 (а.с. 9,10).

Частиною 3 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Питання надання згоди неповнолітніми членами сім'ї, які проживали в жилому приміщенні, що приватизується, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначено, у зв'язку з чим виникають спори щодо набуття неповнолітніми членами (на момент приватизації) права на спірне майно

З аналізу положень законодавства можна зробити висновок, що у разі приватизації житла, у якому постійно проживають на законних підставах також неповнолітні діти, потрібна письмова заява їх законного представника щодо згоди на приватизацію з урахуванням інтересів неповнолітніх.

Відповідно до положень абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

При визначенні кола членів сім'ї необхідно керуватись положеннями ст. 64 ЖК УРСР, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. У випадках, коли громадянином України є тільки один член сім'ї, то квартира може бути передана у його приватну власність.

Таким чином, на час приватизації спірного житлового приміщення у лютому 2000 р. позивачеві було 12 років, тобто вона була неповнолітня, тому, відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, до 30.10.2002 р. її місце проживання визначено за місцем проживання матері ОСОБА_2, яка взяла участь у приватизації спірного житлового приміщення, і право власності ОСОБА_2 ніким не оспорено.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Враховуючи наведене, суд вважає, що право позивача на приватизацію спірного житла, яким вона мала право користуватись як неповнолітня дитина члена сім*ї наймача, навіть при її тимчасовій відсутності, станом на 20.02.2000 р. було порушено .

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи наведене, початок перебігу позовної давності у даному випадку розпочався з 21.02.2000 р., відповідно, три роки сплинуло 20.02.2003 р.

Між тим, позивач лише 30.10.2006 р. досягла повноліття, що є поважною причиною для обрахування початку позовної давності саме з цієї дати, і в такому випадку позовна давність сплинула 30.10.2009 р.

Оскільки до суду позивач звернулась лише у листопаді 2016 р., тобто після закінчення позовної давності, передбаченої ст.257 ЦК України, про застосування якої заявлено представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв*язку зі спливом позовної давності.

Твердження позивача про те, що про порушення свого права вона дізналась лише у листопаді 2016 р. - нічим не підтверджені, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску позивачем позовної давності.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1742,40 грн. (551,2 +551,2 + 640) відшкодуванню не підлягає, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Оскільки при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір щодо двох вимог немайнового характеру та однієї вимоги майнового характеру у загальному розмірі 3051,20 грн. (551,2+551,2 + 1948,80), а в подальшому позовні вимоги змінила та замість вимоги майнового характеру заявила третю вимогу немайнового характеру, суд з підстав, передбачених ст.141 ЦПК України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», вважає необхідним ухвалити рішення про повернення позивачеві переплаченого судового збору у розмірі 1308,80 грн. (1948,80 - 640).

Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України (2004 р.), ст.ст. 12, 81, 141, 272, 263-265 ЦПК України, ст..ст.64, 65, 160, 161 ЖК України, ст.ст.5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 переплачений судовий збір у розмірі 1308 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчисляється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий - суддя: