Рішення № 71436256, 04.01.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/7407/17

Провадження №2-а/639/37/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Баркової Н.В., в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова, розглянувши у в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до відповідача УПФУ в Жовтневому районі м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов'язання вчинити певні дії.

15.12.2017 року набрав чинності КАС України в редакції Закону України від 03.10.2017 року, відповідно до п.10 розділу VII Перехідні положення КАС України в зазначеній редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.12.2017 року відкрито скорочене провадження по даній адміністративній справі на підставі п.2 ч.1 ст. 183-2 КАС України в редакції Закону України, чинного до 15.12.2017 року, яке не передбачає проведення судового засідання та виклик осіб, які беруть участь у справі.

29.12.2017 року надійшов відзив на позов ОСОБА_1 від Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

На підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.12.2017 року замінено відповідача по справі з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова на Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова та ухвалено розглянути адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов'язання вчинити певні дії в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В адміністративному позові позивач ОСОБА_1 просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу;

-зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з березня 2016 року на рахунок НОМЕР_2, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк»;

-стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації;

-судові витрати у вигляді судового збору присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1;

-розглянути справу за відсутністю ОСОБА_1;

-звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він здобув право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням. З 2015 року він перебуває на обліку в УПФУ в Жовтневому районі м. Харкова, до лютого 2016 року включно отримував пенсію, яка є єдиним джерелом його існування, однак з березня 2016 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну йому пенсію без повідомлення причин. Згідно листа Пенсійного фонду України від 12.09.2014 року №23687/02-50, особи з Донецької та Луганської областей, які зверталися за переведенням пенсійної справи, повинні були подати до органу ПФУ тільки паспорт громадянина України та за наявності пенсійне посвідчення. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною та такою, що порушує його конституційні права. Виплата пенсії позивача зупинена без винесення певного рішення відповідачем, тобто вчинені дії, які порушують право позивача на соціальний захист. Також позивач вважає, що оскільки з пенсії позивача грошові кошти були утримані з вини відповідача, то вони в будь-якому разі підлягають поверненню позивачу у спосіб, передбачений ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Окрім того, позивач зазначає, що згідно з ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком (строк звернення до суду не пропущений позивачем) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України для реалізації вказаного Закону. Позивач вказує, що несвоєчасність виплати йому частини доходів сталася саме з вини відповідача, тому він вважає дії останнього неправомірними, такими, що порушують права позивача, а відтак право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії з березня 2016 року, виплатити створену заборгованість по виплаті пенсії з березня 2016 року з урахуванням компенсації втрати частини доходу.

Від відповідача Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова надійшов відзив на позов, в якому висловлена незгода з вимогами позивача, в задоволенні яких, на думку відповідача, слід відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на адміністративний позов вказано, що з 2015 року позивач перебував на обліку та отримував пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за матеріалами електронної пенсійної справи як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з с. Оріхівка Луганської області на підставі довідки №6331005829 від 24.02.2015 року, виданої управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, в якій зазначене фактичне місце проживання: АДРЕСА_1. Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706 (далі - Закон №1706) закріплено визначення внутрішньо переміщеної особи. 01.10.2014 року Кабінет міністрів України прийняв постанову №509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», якою затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, або району проведення антитерористичної операції. Особам, які переміщені на контрольовану територію на взяті на облік відповідно до Порядку, затвердженого вищевказаною постановою, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати. Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону №1706 підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст.1 цього Закону, на момент їх виникнення. Крім того згідно з ч.2 ст. 9 зазначеного закону внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509. Згідно з п.5 Постанови з метою обліку внутрішньо переміщених осіб, уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Міністерство соціальної політики України. Пунктом 11 Постанови передбачено обмін інформацією між уповноваженими органами та органами Пенсійного фонду України. Після проведеного обміну інформації з органами праці та соціального захисту населення по звірці з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, позивачу, як особі, яка фактично не мешкає в м. Харкові за адресою, вказаною у довідці, з 01.03.2016 року виплата пенсії була призупинена. Станом на теперішній час поновлення виплати пенсій здійснюється у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно було особисто звернутись до органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи та надати заяву про поновлення виплати пенсії через відповідну установу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», оригінал довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'явити оригінал паспорту.

Суд, розглянувши справу за адміністративним позовом в порядку спрощеного письмового провадження без виклику сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонером за віком, номер особового рахунку: НОМЕР_3, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 09.11.2010 року з терміном дії: довічно Пенсійним фондом України (серія НОМЕР_4 ) (а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

На підставі визнання відповідачем у відзиві ряду обставин, судом встановлено, що з 2015 року позивач ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за матеріалами електронної пенсійної справи як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з с. Оріхівка Луганської області на підставі довідки №6331005829 від 24.02.2015 року, виданої управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, в якій зазначене фактичне місце проживання: АДРЕСА_1. Після проведеного обміну інформації з органами праці та соціального захисту населення по звірці з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, позивачу з 01.03.2016 року виплата пенсії була призупинена.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній до 13.01.2016 р.) було визначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» був затверджений «Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», який регулював механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 7-1 зазначеного Порядку Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

В свою чергу, на підставі Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що набрав чинності з 13.01.2016 р., частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Приписами пункту 4 частини 2 розділу І цього Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнено частину 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 р., проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 р. № 921- VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», законодавець виключив п.5 ч.2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, п. 2 розділу II Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Кабінетом Міністрів України 08.06.2016 р. прийнято постанову № 352 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. № 509.

З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16.06.2016 р. Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист № 9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 р. щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13.01.2016 р. (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в подальшому - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.

Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13.01.2016 р., і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, в яких адресою місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає, діють до 20.07.2016 р. З метою уникнення випадків припинення виплат внутрішньо переміщеним особам після 20.07.2016 р. такі особи мають поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про своє фактичне місце проживання і до 20.07.2016 р. отримати нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Виплати, які станом на 11.06.2016 р. проводилися за дійсними довідками, продовжуються.

В термін до 14.12.2016 р. структурний підрозділ з питань соціального захисту населення проводить обстеження місця фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Наступне обстеження проводиться протягом шести місяців з дати складання попереднього акту. Відновлення соціальних виплат за довідками, що були скасовані відповідно до ст. 12 Закону, здійснюється після видачі нової довідки відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365.

У випадках, коли скасування довідки з підстав, визначених у ст. 12 Закону, відбулося до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 (14.06.2016 р.), норма щодо повторного призначення соціальних виплат лише через шість місяців не застосовується. Виплати таким особам відновлюються з дати звернення особи до органу, що здійснює відповідні соціальні виплати.

Відновлення соціальних виплат (в тому числі пенсій) за довідками, які були чинними станом на 13.01.2016 р., але у яких була відсутня відмітка ДМС, здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 за рішенням Комісії з дня припинення виплати. До надходження у регіони доопрацьованого програмного забезпечення (орієнтовно - 30.06.2016 р.) необхідні реквізити до форми довідки вносяться посадовою особою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення в ручному режимі.

Запис до довідки затверджується посадовою особою та скріплюється печаткою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Таким чином, приписами постанови Кабінету Міністрів України № 352 від 08.06.2016 р. було виключено положення про те, що довідка повинна містити відмітку територіального підрозділу Державної міграційної служби України про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці.

Із урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що фактично наведений порядок призначення та виплати пенсії за даними обліку, як внутрішньо переміщеним особам, почав діяти з 08.06.2016 р. з моменту прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів України, і саме з цього часу довідка, яка була видана позивачу набула статусу безстрокової.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Частиною першою цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Судовим розглядом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідач Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом та не може йому суперечити у відповідній частині.

Припинення виплати позивачеві пенсії у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема п. 54, зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдовської Республіки Придністровця (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захист гарантованих Конвенцією прав заявників. Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини, суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що, відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Однак в даному випадку відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження позивачем. Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, а також щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з березня 2016 року на рахунок НОМЕР_2, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк».

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що наявні всі правові підстави для задоволення позову у вищезазначеній частині.

Однак, стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону.

Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.3 ст. 139 КАС україни при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні з позовом сплачено судовий збір в розмірі 640 грн., враховуючи, що в частині позовних вимог про нарахування компенсації позивачу відмовлено у зв'язку з їх передчасністю, а в іншій частині позов задоволено, сума судового збору, сплаченого позивачем, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, тому дане рішення підлягає зверненню до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

На підставі ст.19 Конституції України, ст.ст. 5, 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст.ст. 6-9, 72-78, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 371, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року.

Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з березня 2016 року на рахунок НОМЕР_2, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк».

Звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова сплачений позивачем судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного адміністративного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова до Апеляційного адміністративного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну чистини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.В.Баркова