Ухвала суду № 71436033, 04.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/1045/17

Провадження № 11-кп/779/35/2018

Категорія ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М. Л. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Васильєва О.П., Шкрібляка Ю.Д.

з участю секретаря Василаш Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016090180000827 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.11.2017 року, згідно якого

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, не працюючого, судимого за вироком Богородчанського районного суду від 12.12.2016 року за ст. 185 ч.1 КК України до покарання у виді 200 год. громадських робіт; Вироком Богородчанського районного суду від 29.01.2017 року за ч.2 ст. 185 КК України до покарання, призначеного відповідно до ч.1,4 ст. 70 КК України у виді 3 місяців 10 днів арешту;

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

До вступу вироку в законну силу щодо ОСОБА_3 обрано запобіжний захід - тримання під вартою, із взяттям його під варту в залі суду.

з участю: прокурора Журавльова Є.Є.

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить вирок суду змінити в частині призначеного останньому покарання, яке, на її думку, є явно несправедливим через суворість. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суд не врахував наявні розлади психіки у ОСОБА_3 внаслідок вживання спиртних напоїв, а також те, що останній вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, попросив вибачення в потерпілої ОСОБА_4, шкоду якій відшкодував повністю. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував співрозмірність завданої шкоди з обраним щодо обвинуваченого покаранням. Вказує, що вина обвинуваченого у викраденні грошових коштів у сумі 50 грн. не доведена. Вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання терміном у шість місяців позбавлення волі.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив крадіжку, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення, при таких обставинах:

18.09.2017 року близько 11 год., проходячи повз господарство ОСОБА_4, що в с. Глибоке по вул. Франка, 26, Богородчанського району Івано-Франківської області, знаючи про відсутність господині, ОСОБА_3, діючи з корисливих спонукань, з метою повторного вчинення крадіжки чужого майна, зайшов на територію її господарства. Підійшовши до вхідних дверей літньої кухні, зірвав навісний замок разом зі скобою, проник в середину приміщення, таємно викрав грошові кошти у сумі 50 грн., які знаходились на столі, а з холодильника викрав 4 кілограми мороженого м‘яса свинини вартістю 110 грн. за один кілограм та язик морожений вагою 2 кг вартістю 70 грн. за один кілограм. З викраденим майном покинув господарство ОСОБА_4 і розпорядився ним на власний розсуд, заподіявши потерпілій майнову шкоду на загальну суду 630 грн.

Під час апеляційного розгляду:

- захисник та обвинувачений просили вимоги апеляційної скарги захисника задовольнити, змінити вирок в частині покарання;

- прокурор не підтримав доводи апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, вирок суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.

У суді першої інстанції, обвинувачений свою вину у вчиненому визнав частково, в частині крадіжки грошей у сумі 50 грн. свою вину заперечував, не визнавав факт скоєння злочину у стані алкогольного сп’яніння.

Суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Свою незгоду апелянт висловив в частині покарання, вважав його таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.

Проте, на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_3 судом першої інстанції призначене в межах, встановлених у санкції зазначеної статті Особливої частини Кримінального кодексу України з урахуванням Загальної частини цього кодексу.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд першої інстанції врахував як характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і особу винного, його ставлення до вчиненого ним діяння, обставини, за яких злочин було вчинено.

Так, обираючи вид та міру покарання відносно обвинуваченого, суд першої інстанції врахував те, що він вчинив злочини проти власності, який відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким злочином, а також спосіб його вчинення, розмір заподіяної шкоди, яка була відшкодована добровільно, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, особу винного, що раніше судимий, не працює, має постійне місце проживання та реєстрації, одружений, має неповнолітню дитину – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, на обліку у лікаря нарколога не знаходиться, характеризується за місцем мешкання з незадовільної сторони, перебуває на обліку в психоневрологічному кабінеті Богородчанської районної поліклініки з діагнозом F 70.0, проте згідно висновку судово-психіатричної експертизи №319/2016 від 07.11.2016 року ОСОБА_3 перебував в стані і перебуває на даний час, при якому здатний в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Обставинами, що пом’якшує покарання, судом першої інстанції визнано наявність у підсудного на утриманні неповнолітньої дитини та відсутність претензій матеріального характеру до нього зі сторони потерпілої.

Обставин, що обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги на які посилається апелянт як на підстави пом’якшення обвинуваченому міри покарання, зокрема щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, були враховані судом першої інстанції під час його обрання.

Обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винного, зокрема даних, які характеризують обвинуваченого, відшкодування завданої шкоди, а також, наявність у ОСОБА_3 на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність претензій матеріального характеру до нього зі сторони потерпілої, дали суду першої інстанції підстави для призначити обвинуваченому більш м’якого виду покарання не зазначеної в санкції ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положення ч. 1 ст. 69 цього Кодексу, тобто нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією даної статі.

На думку колегії суддів, твердження апелянта в частині наявності підстав для призначення обвинуваченому покарання ще менше ніж обрано судом, є безпідставне, оскільки більш м‘яке покарання буде недостатнім для досягнення цілей кримінального провадження відповідно до ст. 50 КК України.

На думку колегії суду, суду першої інстанції призначив покарання обвинуваченому ОСОБА_3 з урахуванням принципу індивідуалізації.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання, є справедливим і сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Стосовно доводів апелянта в частині того, що суд не врахував наявні розлади психіки у ОСОБА_3 внаслідок вживання спиртних напоїв, то, вони є неспроможними, оскільки матеріали провадження містять висновок судово-психіатричної експертизи №319/2016 від 07.11.2016 року, згідно якого, ОСОБА_3 на період часу, що відноситься до інкримінованого йому злочину, перебував в стані і перебуває на даний час, при якому здатний в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними (а.п. 66-68).

Щодо твердження апелянта в частині недотримання судом першої інстанції при призначення покарання принципу співрозмірності, зокрема в частині того, що розмір завданої шкоди є незначний по відношенню до розміру призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів дійшла наступного висновку.

До критеріїв, які мають стати основою визначення покарання, співрозмірного зі злочином, колегія суддів відносить суспільну небезпечність вчинюваних ОСОБА_3 злочинів, зокрема те, що останній неодноразово був судимий за злочини проти власності.

Наведене вище, у сукупності із фактичними обставинами, свідчать про небажання ОСОБА_3 стати на шлях виправлення, що унеможливлює, в свою чергу, призначити покарання обвинуваченому без його ізоляції від суспільства, оскільки Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому.

Крім того, колегією суддів встановлено, що на момент вчинення злочину і постановлення вироку. ОСОБА_3 суспільно-корисною працею не займався, а отже вчиняв корисливі злочини з метою власного збагачення.

Вказані обставини свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки обвинуваченого.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині призначення обвинуваченому надто суворого покарання не підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів, призначене судом покарання відповідає принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння, вчиненого ОСОБА_6 з покаранням, призначеним останньому, та узгоджується з принципом справедливості, з урахуванням розміру заподіяної шкоди, та даних, що характеризують обвинуваченого.

Порушень вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним, справедливим, та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3, а також попередження нових злочинів, та підстав для його пом’якшення, зокрема призначення строк у шість місяців позбавлення волі, колегією суддів не вбачається.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.11.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційного суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_1

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Згідно з оригіналом:

Суддя В.В. Повзло