Рішення № 71435923, 03.01.2018, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/13933/17

РІШЕННЯ

іменем України

03 січня 2018 року Сватівський районний суд Луганської області в складі:

головуючого: судді Попової О.М.

при секретарі Крикуновій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сватове адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача з даним адміністративним позовом, який обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Білокуракинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України. До березня 2017 року включно вона отримувала пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в уповноваженому банку. З квітня 2017 року виплати припинено без пояснення причин. Від інших пенсіонерів вона дізналась, що їй нібито необхідно підтвердити своє місце проживання і у черговий раз з'явитися до відповідного підрозділу Пенсійного фонду.

Вважає такі дії та рішення відповідача протиправними, оскільки її право на отримання пенсії за віком гарантовано Конституцією України, а порядок її отримання встановлений ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постановами КМУ відносини щодо умов і порядку виплат пенсій регулюватись не можуть. Вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії з квітня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки об'єктивно не існувало підстав (у розумінні ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») для такого припинення.

Просить суд визнати дії (в частині припинення виплати пенсії) Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року, зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року, звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, зобовзяати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, судові витрати покласти на відповідача.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, в прохальній частині позову просила суд розглянути адміністративний позов без її участі (а.с. 6).

Представник відповідача - Білокуракінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області не з'явився, до суду надійшло заперечення проти позову, у якому зазначено, що відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління № 28-2, 22.12.2014 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 вказано, що управління Фонду у своїй діяльності керуються, окрім іншого, актами КМУ, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» координація і контроль діяльності органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону покладається на Кабінет Міністрів України. Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 передбачено порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Просить суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити за безпідставністю та справу розглянути без участі представника управління (а.с. 26-27).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта позивача (а.с.10-11).

Відповідно до копії пенсійного посвідчення, позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (а.с.13).

Позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 12). Згідно копії Розпорядження першого заступника начальника Сватівського відділу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 05.04.2017 р., заблокувати виплату пенсії до з'ясування по пенсійній справі № 152612 ОСОБА_1 з 01.04.2017 р. на підставі листа Головного управління ПФУ у м. Сєвєродонецьк № 3147/02 від 27.03.2017 року (а.с.28).

Згідно виписки по картковому рахунку на ім'я позивача безготівкове зарахування за рахунок пенсії було здійснено востаннє у березні 2017 року (а.с. 15,16).

Відповідно до письмової інформації Пенсійний фонд України регулярно отримує інформацію про тривалу відсутність (понад 60 днів) з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан», виплата пенсії ОСОБА_1 припинена «до з'ясування», поновлення виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення пенсіонера з дати припинення виплати, пенсію ОСОБА_1 отримала по березень 2017 року включно, сума пенсії на дату припинення виплати складала - 2090,53 грн., заборгованості немає, оскільки вона знаходиться на непідконтрольній Україні території (а.с. 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової, або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Відповідно ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. Відповідно ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Приписами ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Суд вважає, що в даному випадку, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, визначених законом.

Як встановлено матеріалами справи, виплату пенсії позивачу припинено з необхідністю підтвердження її місця проживання.

Так, Постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 1.10.2014 р. № 509.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно - правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно - правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст.2 Загальної Декларації Прав Людини кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Пункт 2 ст. 2 та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права передбачають, що Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються гарантувати, що права, проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться без будь якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Ст. 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Ст. 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.111.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим ст. Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені ст. 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 року).

Відповідно до ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України», право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51).

Відповідно до пункту 54 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції (користування павами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою) у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю на Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через принцип юридичної визначеності, згідно якого остаточне рішення суду у справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства (п. 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року). Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України № 1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги. Таким чином, проаналізувавши всі надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 з квітня 2017 року є незаконним, та підлягає відновленню, у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати. При цьому, суд вважає, що поновити права та інтереси позивача іншим шляхом, ніж зобов'язанням відповідача поновити виплату цієї пенсії позивачу, неможливо. Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду виконується негайно у межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач просить встановити такий контроль за виконанням винесеного судом рішення і суд приходить до висновку про необхідність встановлення контролю шляхом надання відповідачу строку терміном один місяць з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом, подати звіт про виконання вказаного рішення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 21 вересня 2017 року їй відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, суд стягує з відповідача судові витрати.

Керуючись п.10 ч.1 розділу VII Перехідних положень, ст.ст. 6, 139, 243-246, 292, 295, 371, 382 КАС України, ст.ст. 1, 3, 8, 19, 21-22, 24, 46, 55, 58, 64 Конституції України, ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, ст. 2 Загальної Декларації Прав Людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії в частині припинення виплати пенсії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року. Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 1 квітня 2017 року. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду виконується негайно у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати до суду звіт про виконання судового рішення в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Білокуракінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області судовий збір у розмірі 640,00 грн. на користь Сватівського районного суду (Отримувач: УДКСУ у Сватівському районі; код ЄДРПОУ суду (для платника збору, для зазначення у платіжному документі) 05381455; код за ЄДРПОУ отримувача коштів: 37928384; Банк отримувача коштів: ГУДКСУ у Луганській області; МФО отримувача коштів: 804013; № доходного рахунку щодо сплати судового збору: 31215206700271; код класифікації доходів (ККД): 22030001; пункт 3.1). Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького адміністративного апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційну скаргу може бути подано через Сватівський районний суд Луганської області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя О.М. Попова