Рішення № 71433446, 26.12.2017, Білозерський районний суд Херсонської області

Справа № 648/150/17

Провадження № 2/648/279/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року Білозерський районний суд Херсонської області

в складі головуючого - судді: Сокирко Л.М.,

при секретарі: Онофрійчук Л.О.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2,

відповідачки: ОСОБА_3,

представника відповідачки: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Білозерка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Таїсія Миколаївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, визнання майна особистою приватною власністю,

в с т а н о в и в:

Позивач, 18 січня 2017 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Таїсія Миколаївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, визнання майна особистою приватною власністю, посилаючись на те, що з червня 2007 року по 20 вересня 2016 року вони з відповідачкою ОСОБА_3 перебували в зереєстрованому шлюбі та в 2008 році переїхали на постійне місце проживання з м. Донецька в с. Широку Балку Білозерського району Херсонської області, де проживали в житловому будинку відповідачки ОСОБА_5, розташованому по АДРЕСА_1. В 2014 році він отримав у спадок після смерті матері грошові кошти, а саме 3625 доларів США та 191868 грн. 46 коп. та вирішив за вказані кошти придбати житловий будинок в якому вони проживали з ОСОБА_3 Він довіряв ОСОБА_3, а тому договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено між ОСОБА_5, як продавцем та ОСОБА_3, як покупцем, хоча оплата вартості будинку була здійснена за його особисті кошти, а тому просив договір купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року в частині покупця, визнати недійсним та визнати його покупцем за вказаним договором.

Крім того, за отримані в спадок кошти ним було відремонтовано спірний житловий будинок та придбано наступне майно: вантажний автомобіль ГАЗ 33021, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартістю 8000 грн, куток м"який, вартістю 3000 грн., меблеву стінку, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, вартістю 6348 грн, пилосос " LG", вартістю 889 грн., пральну машину автомат, вартістю 4000 грн., бетономішалку, вартістю 1500 грн., бочку пластмасову (3 куб.), вартістю 3000 грн., зварку напівавтомат, вартістю 1000 грн., зварку інвекторну 900 грн., двокамерний холодильник "Норд", вартістю 4000 грн, слюсарний інструмент на загальну суму 3000 грн., однак із вказаного майна він претендує тільки на житловий будинок, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, бетономішалку, а тому просив визнати за ним право особистої приватної власності на вказане майно та стягнути з відповідачки судові витрати.

В ході судового засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та разом зі свої представником подала заперечення, в яких просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що дійсно перебувала з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, за час якого та до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти ними на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1. Спірне майно, а саме домобудівля, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, вартість якого складає 154205 грн. Звертаючись із позовом до суду позивач посилається на те, що спірне майно було придбано ним за його особисті кошти, однак з вказаними доводами вона не погоджується, виходячи з того, що згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до п. 12 тієї ж Постанови, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо.

Крім того, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонам) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року, укладеного між нею, як покупцем та ОСОБА_5, як продавцем, вона набула права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташорваний по АДРЕСА_1, сплатила зазначену в договорі суму грошей, а продавець своїм підписом засвідчила, що отримала від покупця повний розрахунок, а тому підстав для визнання вище зазначеного договору не вбачається.

Відповідачка ОСОБА_5 позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року, укладеного між нею, як продавцем та ОСОБА_3, як покупцем не визнала, суду пояснила, що в 2008 році до неї приїхала сестра ОСОБА_3 та разом зі своїм чоловіком поселилася в належному їй будинку, розташованому по АДРЕСА_1 з перспективою його викупу. В 2013 році сестра із чоловіком обговорювали із нею умови купівлі-продажу будинку, а в 2014 році, ОСОБА_1 повідомив, що отримав якісь гроші, вони узгодили ціну за будинок та оформили договір купівлі-продажу. ОСОБА_1 був безпосередньо присутнім при укладенні договору, та коли нотаріус запитувала на кого оформляти будинок, ОСОБА_1 відповів, що на "ОСОБА_3". За будинок сестра передала їй 50000 грн.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Таїсія Миколаївна в судове засідання не прибула, однак подала до суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутності. В своїх запереченнях на позов зазначила, що позов є необгрунтованим, з огляду на наступне. 27 червня 2014 року до неї, як приватного нотаріуса за посвідченням договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 звернулися ОСОБА_5, та ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1, які на той момент перебували в зареєстрованому шлюбі. Сторонами були надані всі необхідні документи для вчинення правочину.

Нею була перевірено дієздатність учасників правочину та роз"яснено наслідки вчинення нотаріальних дій у здатності осіб усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз"яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи, щодо вчинення нотаріальної дії, як того вимагає чинне законодавство. Також нею було роз"яснено сторонам зміст ст.ст. 57, 60, 69, 70 СК України, в тому числі наголошувалося про те, що після вчинення правочину майно буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 жодного разу не говорив про те, що грошові кошти, які витрачалися ОСОБА_3 на придбання житлового будинку є його особистою власністю оскільки набуті ним у спадок.

27 червня 2014 року нею за реєстровим № 509 було засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 на заяві про його згоду на придбання житлового будинку ОСОБА_3, зі змісту якої випливає, що грошові кошти, які витрачалися ОСОБА_3 є спільним майном подружжя.

Твердження ОСОБА_1 відносно коштів, які начебто були сплачені ним особисто за спірний житловий будинок не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутні письмові докази цієї обставини та ці твердження спростовуються текстом заяви та договором купівлі-продажу. ОСОБА_1 були відомі усі обставини укладання договору купівлі-продажу, оскільки він був присутній при його посвідченні, також був обізнаний про дійсного покупця житлового будинку, зазначеного у договорі, адже давав свою нотаріально засвідчену згоду на придбання конкретного житлового будинку за спільні кошти подружжя ОСОБА_3

ОСОБА_1 визнавав дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який був посвідчений нею за реєстровим №510 в частині покупця та визнавав той факт, що набуте за договором майно є спільною сумісною власністю подружжя та їх частки є рівними, адже 17 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зверталися до неї за посвідченням договору дарування частки у спільному майні подружжя без виділу цієї частки в натурі на ім"я ОСОБА_3, було надано всі необхідні документи та нею підготовлено проект відповідного правочину, але при перевірці наявності заборони відчуження майна було виявлено заборону на відчуження всього нерухомого майна, належного ОСОБА_1, про що повідомлено сторін та рекомендовано їм звернутися до нотаріуса за посвідченням вказаного договору після зняття заборони відчуження майна.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає, або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме у разі якщо: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже заявлені позивачем вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу стосовно покупця недійсним та визнання дійсним покупцем іншу особу не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, перевіривши надані сторонами докази та заперечення, матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи зі слідуючого.

Судом встановлено, що сторони з 17 серпня 2002 року по 20 вересня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Як вбачається із пояснення позивача, він в 2014 році отримав у спадок грошові кошти та придбав за них наступне майно: житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, вантажний автомобіль ГАЗ 33021, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_1, куток м"який, меблеву стінку, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, пилосос "LG", пральну машину автомат, бетономішалку, бочку пластмасову (3 куб.), зварку напівавтомат, зварку інвекторну, двокамерний холодильник "Норд", слюсарний інструмент, однак із вказаного майна він претендує тільки на житловий будинок, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, бетономішалку.

Відповідачка ОСОБА_3, не надала суду заперечень, що майно, а саме: куток м"який, меблева стінка, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, пилосос "LG", пральна машина автомат, бетономішалка, бочка пластмасова (3 куб.), зварка напівавтомат, зварка інвекторна, двокамерний холодильник "Норд", слюсарний інструмент придбані за кошти, які отримав позивач у спадок.

Щодо вантажного автомобіля ГАЗ 33021, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_1 на даний час існує судове рішення Апеляційного суду Херсонської області від 29 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (автомобіля ГАЗ 33021, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_1), відповідно до якого в задоволенні позовних вимог було відмовлено, так як суд дійшов висновку, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_1, оскільки придбане ним за кошти, отримані ним в порядку спадкування.

Із вказаного вище майна позивач претендує на житловий будинок, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном та бетономішалку.

Перевіривши надані сторонами докази, суд, вважає, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем право особистої приватної власності на плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном та бетономішалку підлягають задоволенню, виходячи зі слідуючого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 5 травня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, Строковою Т.Ю. за реєстровим № 349, ОСОБА_1 отримав у спадщину грошові вклади на суму 3625 долларів США, 191 868 грн. 46 коп., з них вартість компенсаційних рахунків - 16819 грн. 70 коп.

Як вбачається із пояснення позивача, грошові кошти були розміщені ним на його депозитних рахунках в ПАТ КБ «Приват Банк», з яких ним знімалися кошти на придбання спірного майна. Даний факт підтверджується інформацією ПАТ КБ «Приватбанк» про депозити клієнта ОСОБА_1, які були відкриті в період з 2 серпня 2011 року по 19 серпня 2014 року (включно). Із роздруківки про рух коштів на депозитних рахунках вбачається, що позивач дійсно здійснював оплату за товар в магазинах «Побутова техніка», «Епіцентр» в 2014 році.

Враховуючи, що відповідачка не спростувала той факт, що плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном та бетономішалка були придбані в період шлюбу за кошти, які належали позивачу особисто, суд, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, вважає визнати за позивачем право особистої приватної власності на вказане майно.

Одночасно, суд, вважає, що в задоволенні позовних вимоги позивача, щодо визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1), посвідченого приватним нотаріусом Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Т.М. за реєстровим №510 та визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити, виходячи зі слідуючого.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ч. 1 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись із позовом до суду за захистом свого порушеного права, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, так як останній був придбаний за його особисті кошти, при цьому не обґрунтував підставу недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та держаній реєстрації.

Порядок розпорядження спільним майном подружжя детально врегульовано у спеціальному законодавчому акті, яким є Сімейний кодекс України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Із матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в присутності позивача ОСОБА_1 в нотаріальному порядку був посвідчений договір купівлі - продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 купила житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Факт присутності при укладенні даного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не заперечував.

В пункті 2 та 9 вказаного договору зазначено, що житловий будинок ОСОБА_3 придбала за 50000 грн. та придбання житлового будинку вчиняється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_1, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідченого приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області Гребенюк Т.М. 27 червня 2014 року за реєстровим № 509, що призначена для зберігання у справах нотаріуса.

Із заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області Гребенюк Т.М. від 27 червня 2014 року, вбачається, що ОСОБА_1 дав згоду своїй дружині ОСОБА_3 придбати шляхом купівлі-продажу житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. З діями своєї дружини, які відповідають інтересам сім"ї, він повністю згоден і не має заперечень проти оформлення договору купівлі-продажу зазначеної вище нерухомості та погоджується з тим, щоб умови договору купівлі-продажу (в тому числі і сума договору) визначалися його дружиною самостійно.

Крім того, як зазначила в запереченнях на позов приватний нотаріус Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області Гребенюк Т.М., ОСОБА_1 визнавав дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який був посвідчений нею за реєстровим № 510 в частині покупця та визнавав той факт, що набуте за договором майно є спільною сумісною власністю подружжя та їх частки є рівними, так як 17 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зверталися до неї за посвідченням договору дарування частки у спільному майні подружжя без виділу цієї частки в натурі на ім"я ОСОБА_3, але договір не було посвідчено, в зв'язку з тим, що при перевірці наявності заборони відчуження майна було виявлено заборону на відчуження всього нерухомого майна, належного ОСОБА_1

Таким чином, суд вважає, що немає підстав вважати спірний договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 27 червня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 року недійсним, оскільки як встановлено по справі, в момент вчинення цієї угоди сторонами було дотримано всіх вимог чинного законодавства, в тому числі й сімейного, необхідних для укладання такого роду правочинів, а будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що вказаний договір купівлі-продажу житлового будинку суперечить нормам Цивільного кодексу України, зокрема ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, чи які б свідчили про наявність передбачених ст. 203 ЦК України підстав для визнання його недійсним, в матеріалах цивільної справи відсутні й таких доказів до суду позивачем не надано.

На вимогу позивача в якості свідка була допитана ОСОБА_9, яка суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_3 та їй відомо, що останні в 2014 році купили житловий будинок по АДРЕСА_1, спочатку вона думала, що будинок був куплений за кошти, які ОСОБА_1 отримав від продажу квартири, що належала його матері, а згодом дізналася від ОСОБА_3, що будинок вони купили за кошти, які ОСОБА_1 отримав у спадок після смерті матері.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до п. 12 тієї ж Постанови, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо.

Таким чином, покази свідка ОСОБА_9 судом не можуть були прийняті до уваги на підставі вище викладеного.

Отже сам по собі факт придбанння житлового будинку, як зазначив позивач за його особисті кошти не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, враховуючи, що позов задоволено частково, то з відповідачки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 640 грн.

Керуючись ст. ст. 7-13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 202, 203, 204, 215, 218, 626, 627, 655, 657 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Таїсія Миколаївна (місцезнаходження: смт. Білозерка, пров. Харченко, 28/1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на плазмовий телевізор «НОNDA HD» з кронштейном вартістю 6 348 (шість тисяч триста сорок вісім) грн. та бетономішалку вартістю 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1), посвідчений приватним нотаріусом Білозерського нотаріального округу в Херсонській області Гребенюк Т.М. за реєстровим № 510 - відмовити.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області учасниками процесу шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Сокирко Л.М.