Постанова № 71429981, 26.12.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Провадження № 22 ц/787/1802/2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Хилевича С.В., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Вихотень Я.В.

з участю представника відповідача - адвоката Маслюка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2017 року (суддя Кушнір Н.В., відомості про час виготовлення повного тексту рішення відсутні) у справі № 570/3648/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Рівненського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за договором кредиту, забезпеченим іпотекою, у зв'язку з чим просив у рахунок погашення вказаного боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - належне відповідачу майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування обставин справи та невідповідності їм висновків суду, ПАТ «Дельта Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що у Банку є всі правові підстави для подачі позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та заперечує протилежний висновок місцевого суду. Звертає у вагу, що в оскаржуваному рішенні місцевий суд вказує, що такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність Банк може застосувати лише в позасудовому порядку, але разом із цим зазначає про відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, адже у разі відсутності згоди іпотекодавця на використання позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, доцільним є, відповідно, використання судового способу захисту. Додає, що незважаючи на те, що Банк у законний спосіб скористався судовим способом, місцевий суд вказує на неможливість застосування судового розгляду, що є суперечливим. Покликається на п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами спорів, що виникають з кредитних правовідносин», котрим передбачено, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку та не виключає його. Зазначає, що відповідно до іпотечного договору, укладеного між сторонами, досягнуто згоди щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність, а отже твердження суду про відсутність згоди іпотекодавця є безпідставною, при цьому іпотекодержатель самостійно визначає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Покликається на порушення судом принципу оцінки доказів у як кожного окремо, так і їх всіх у взаємозв'язку і сукупності, єдності і протиріччі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача не з'явився в судове засідання, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 30 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1701/0908/71-139, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 19 000 доларів США з кінцевим строком погашення до 29 вересня 2028 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку належну йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30 вересня 2008 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 38.4 м2, житловою площею 21.9 м2 в придатному для житла стані.

25 вересня 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, в тому числі і за договором кредиту, укладеним із ОСОБА_2.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором та як наслідок - утворення заборгованості.

Звертаючись до суду з даним позовом, Банк визначив її розмір станом на 28 липня 2015 року в сумі 318 196, 96 грн., з яких: 293 416, 83 грн. - тіло кредиту, 24 780, 13 грн. - відсотки,та просив суд в рахунок погашення цієї заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, що належить відповідачу ОСОБА_2.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони кредитного договору у іпотечному договорі встановили порядок, за умови недотримання якого іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, проте іпотекодержатель (позивач) цього порядку не дотримався, а тому його позов до задоволення не підлягає. Суд також врахував відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Як вбачається із п.п. 11, 12 іпотечного договору №1701/0907/71-139-Z-1 від 30.09.2008 р., укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором.

При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, при цьому сторони за взаємною згодою встановили, що визначений тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

За вибором іпотекодержателя для задоволення його вимог застосовуються такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки як: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 пункту 12.3 іпотечного договору. Матеріали справи містять лист-вимогу від 25 серпня 2015 року вих. № 31.4-08/9250/15 про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцятиденний строк та повідомлено про можливість передачі іпотекодеожателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку (а.с. 32).

Не дочекавшись закінчення тридцяти календарних днів з дати відправлення ОСОБА_2 листа-вимоги через відділення поштового зв'язку в місті Києві (28.08.2015 р.), позивач майже одночасно з письмовою вимогою про усунення порушення основного зобов'язання 31 серпня 2015 року звернувся в Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк».

Таким чином, іпотекодержатель розпочав за своїм вибором звернення стягнення на предмет іпотеки з порушенням вищезазначених умов іпотечного договору, а також з порушенням норми статті 35 Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV "Про іпотеку", згідно якої, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, і відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує, що передача у власність предмету іпотеки іпотекодержателю (про що заявлена позовна вимога ПАТ «Дельта Банк») є позасудовим способом задоволення вимог кредитора, а не судовим.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 29 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді: Хилевич С.В.

Шеремет А.М.