Ухвала суду № 71429521, 04.01.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/1282/17 Номер провадження 22-ц/786/99/18Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Дряниці Ю.В.

Суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.

за участю:адвоката Саливон С.О., відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи - ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2017 року у справіі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2017 року до суду звернулася ОСОБА_8 з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, визначити в порядку ст. 217 ЦПК України порядок та строки виконання рішення суду, вказавши в рішенні, що воно є підставою для зняття відповідачки з реєстрації за вказаною адресою у встановлені законом строки, просила стягнути з відповідачки судові витрати, а також витрати на правову допомогу.

Свої позовні вимоги обгрунтовувала тим, що відповідач, без поважних причин з серпня 2015 року не проживає у спірній квартирі, тому на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалами Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня та 05 жовтня 2017 року до участі у справі в якості співвідповідачів, залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_8 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_8, оскаржила його в апеляційном порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Відповідно до п.п.4 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що на підставі ордеру № 1661 від 26 грудня 1975 року квартиру АДРЕСА_1 було надано сім»ї ОСОБА_9 - ОСОБА_8, ОСОБА_3 вказана квартира є неприватизованою і належить до державного житлового фонду, який перебуває у віданні Кременчуцької міської Ради.

У вказаному будинку в квартирі №71 зареєстрована позивач, ОСОБА_8, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Автозаводським РВ КМУ ГУМВС України в Полтавській області 10 вересня 2002 року, згідно довідки Автозаводської районної адміністрації від 07 березня 2017 року у вказаній квартирі зареєстрована відповідач - ОСОБА_3, та згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Автозаводським РВ КМУ ГУМВС України в Полтавській області 08 липня 2004 року, також зареєстрований ОСОБА_5.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі, що фактично у вказаній квартирі проживають: ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та малолітня ОСОБА_11, ОСОБА_12 та періодично ОСОБА_13

Також встановлено, що відповідач - ОСОБА_3, за місцем реєстрації не проживає з жовтня 2015 року після переїзду до помешкання свого чоловіка - ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_2. Факт тривалого не проживання відповідачки у квартирі АДРЕСА_3, підтвердили свідки: ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18

Акт ТОВ «Житлорембудсервіс» від 16 січня 2017 року про не проживання відповідачки у квартирі № 71, не може бути належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 10, 60 ЦПК України, оскільки свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 спростували факт виходу комісії до спірного житла.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 помилково підставою для визнання відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням визначено вимоги ст. 71 ЖК України, а також відсутність будь-яких позовних вимог до інших відповідачів.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, згіно ст. 71, 72 ЖК України, у даних правовідносинах може бути застосовано, оскільки правовий режим житлових приміщеннь які підлягають приватизації, прирівняно до правового режиму житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких будинків, у разі їх тимчасової відсутності, поширюються вимоги ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Так, за нормами ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідност. 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст.89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Таким чином, ключовою обставиною, встановлення якої є необхідним для правильного вирішення цього спору, є наявність чи відсутність поважних причин відсутності відповідача у жилому приміщенні понад строки, встановлені ст.71 ЖК України.

Відповідач ОСОБА_3 обґрунтовує свою відсутність у спірній квартирі понад шість місяців тим, що в даній квартирі мешкає позивачка зі своєю дочкою та онукою, а також ОСОБА_5 з дружиною та малолітньою дочкою, тому у неї не було можливості проживати у вказаному житловому приміщенні. Однак, зазначені причини відсутності відповідачки у спірній квартирі понад встановлені строки, не можна вважати поважними, оскільки ОСОБА_3 добровільно виїхала проживати до помешкання свого чоловіка. Крім того, відповідачкою не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що позивачкою чиняться перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням.

Нормами ст. 71 ЖК України визначено вичерпний перелік випадків, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його родини у строк понад шість місяців.

В той же час, даних про наявність поважних причин відсутності відповідачки за місцем реєстрації, матеріали справи не містять. Перешкод в користуванні жилим приміщенням позивач, або хтось інший відповідачці не чинили. Вона добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жиловим приміщенням не користується понад 6 місяців без поважних причин.

З урахуванням наведеного, відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, оскаржуване судове рішення, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи - підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення позовної заяви частково та визнання відповідачки такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги ОСОБА_8 в частині визначення в порядку ст. 267 ЦПК України порядку та строків виконання рішення суду, вказавши в рішенні, що воно є підставою для зняття відповідачки з реєстрації за вказаною адресою, є безпідставними, оскільки визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням є підставою для зняття такої особи з реєстрації.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК, тому стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Представником відповідача надано необхідні розрахунки у підтвердження витрат ОСОБА_8 на отримання правової допомоги. Вони є обґрунтованими та такими, що відповідають закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач понесла судові витрати в розмірі 7344грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2017 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 суму 7344 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: підпис Дряниця Ю.В.

Судді: підпис Кривчун Т.О.

підпис Пилипчук Л.І.

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Ю.В.Дряниця